Чому вмирають Сваловицькі дуби?

Урочище Сваловицька дача — дивний куточок Волині. Назва його — від села Сваловичі, в якому і сьогодні можна знімати кінофільм про події XIX, а то й XVIII століть без будь-яких декорацій. Тут навіть хати ще стрічаються під очеретом, не кажучи вже про інші господарські будівлі. 

І природа тут особлива. Не випадково в 1979 році на базі Дольського лісництва Любешівського лісгоспу (нині це державне підприємство «Любешівське лісомисливське господарство») було створене заповідне урочище місцевого значення Сваловицька дача площею понад дві тисячі гектарів. Цей крок мав на меті збереження унікальних дубово-соснових насаджень та рідкісної флори. В тому числі і занесеної до Червоної книги України. А десять років тому урочище Сваловицька дача увійшло до складу регіонального ландшафтного парку «Прип’ять—Стохід» і віднесене до його заповідної зони.
     Мені вже доводилось тут бувати. Зокрема раннього літа, коли молодим зеленим листям вкривались дуби, коли в підліску квітувало розмаїття рослин. А на минулому тижні разом з іншими представниками засобів масової інформації, в традиційний день лісу для журналістів, я їхала, щоб побачити, як на Сваловицькій дачі… всихають дуби. Це явище торкнулось багатьох лісгоспів, зокрема Ковельського, Ківерцівського, Цуманського, для яких більш характерні дубові діброви (загалом в області нараховано 105 тисяч кубометрів всохлого дуба і такого, що всихає, — це 16 відсотків від загальної маси!). Але в Любешівському районі проблема особливо виражена. До того ж йдеться про заповідну територію.
     А ось і тридцять сьомий квартал, який насамперед нам хочуть показати лісівники. У виділі площею майже дев’ять гектарів ростуть дуби віком 80, а то й 140 років. На перший погляд ніби нічого катастрофічного — лише поодинокі дерева мертві. Та варто глянути вгору — і перед зором крони дубів у першому ярусі, які практично стовідсотково всохли.
     — Таке масове всихання, — розповідає головний лісничий Любешівського лісомисливського господарства Володимир Гусинський, — спостерігається впродовж останніх п’яти літ. І не тільки на Сваловицькій дачі, а по всьому господарству. За нашими підрахунками, всохло двадцять відсотків дубів від загальної кількості насаджень на території природно-заповідного фонду.
     Окремі дуби ще вкриті корою, але видно, що їх уже «опрацювали» дятли. Це означає, що під корою завелись шкідники: гине не лише це дерево — воно стає джерелом розповсюдження шкідників. А он і опеньки на дуб сп’ялись. Для любителів «тихого полювання»— це приємна знахідка, а для лісівників застереження: раз завівся паразит, то дерево вже нездорове.
     Особливо яскраво виражене всихання дубів на межі трьох кварталів — 35-го, 28-го і 39-го. За інформацією лісівників, тут росте чимало дев’яностолітніх і стодвадцятилітніх дубів. Але слово «росте» можна вжити хіба що відносно, бо практично ці дуби мертві. Якщо кубометр деревини здорового дуба коштує понад тисячу гривень, то ось такого — 100—120 гривень. З неї вже меблевої заготовки не зробиш, паркету — теж.
     Сумна картина — стоять дуби, розпростерши голі гілки, ніби підняли руки, волаючи про тривогу. Один з таких дубів, якому років 140, вже лежить — впав від вітру, оскільки стовбур струхлявів. У порівнянні з тим, якими довгожителями можуть бути дуби (300-, а то й 500-літніми), то це дерево загинуло в «молодості». На думку працівників лісу, якщо нічого не робити, то за якийсь десяток літ тут будуть непрохідні завали. Особливо вражаюча картина постала б, якби глянути на лісовий масив з літака. Адже тільки на Сваловицькій дачі набереться до 200 гектарів, де всохли дуби.
     Начальник відділу обласного управління лісового господарства Сергій Редько, який супроводжує журналістів, розповідає:
     — Я не схильний пов’язувати всихання дубів з якимось техногенним фактором, адже поряд нема промислових підприємств, які б викидали шкідливі речовини. Так само і з радіацією. У 2003 році ми запрошували спеціалістів з Харківського науково-дослідного інституту лісового господарства, і з Львівського центру лісозахисту з тим, щоб встановити причину всихання дубів. Ми обстежували ліси, закладали проби і зробили висновок, що таке явище спричинене порушенням гідрологічного режиму. Дуб не переносить різкого коливання рівнів грунтових вод — чи то пониження, чи підвищення.
     А щодо того, чи не упустили лісівники моменту, коли ще можна було врятувати дубові насадження, то Сергій Андрійович каже:
     — Процес всихання не затяжний. Років п’ять тому цієї біди ще не було. Ось сьогодні ми стоїмо біля зеленого дуба, а через півтора року він може бути сухий…
     Навіть якщо екологи, спеціалісти лісозахисту, обстеживши територію, прийдуть до висновку, що дуби треба зрізати (такий дозвіл потрібний, бо йдеться про територію природно-заповідного фонду, де свій режим діяльності), то одна проблема, як кажуть, впирається в іншу. Рубати тут можна тільки тієї зимової пори, коли добре промерзне грунт — інакше сюди нічим не заїдеш.
     — Це зараз сухіше, — каже головний лісничий Любешівського лісомисливського господарства Володимир Гусинський.— А водний режим тут міняється з місяця в місяць. Одне питання —як дерева зрізати, інше — як їх звідси вивезти. Журналісти їхали ГАЗом — знають, яка тут дорога. Щоб пустити потужного лісотягача, треба кілометрів п’ять дороги зробити. І, врешті-решт, куди збути суто технічну деревину? Об’єм її великий. А в Любешові вже є газ. Тож буде товар, а чи знайдеться покупець?
     Для того, аби ми могли порівняти, що таке мертвий ліс, а що —живий, їдемо в сусідній квартал. Буквально за кілометрів два — велетенські дуби у всій своїй красі і могутності. Під шатром крон, що сплели вгорі своє гілля, дихається по-особливому.
     … Додому вертаємось через Сваловичі. Саме сюди, у найнижчу точку Волині, сходяться всі поліські води. Власне, наша поїздка закінчується на Прип’яті — на місці складу колишнього лісосплаву. Сюди звозили ліс і сплавляли по річці ще до середини шістдесятих років минулого століття. Бажаючі журналісти пропливають на моторному човні по Прип’яті до того місця, де в Прип’ять впадає Стохід. Ще у п’ятдесятих — на початку шістдесятих років річка була судноплавною. Це згодом вона обміліла, заросла. Зараз можна хоч «моторкою» проїхати — після того, як десятки загат на руслі знищено.
     І Прип’ять, і дамба, зроблена рівненчанами на другому її березі, і близьке сусідство озера — це те, що, на думку спеціалістів, дуже впливає на гідрологічний режим на території регіонального ландшафтного парку «Прип’ять—Стохід». А значить, і на стан дубових насаджень.
     Тож забирати дуби, які всихають, чи залишити їх? З цього приводу начальник обласного управління лісового господарства Богдан Колісник говорить:
     — У Швеції той, хто зрізав сухостій, карається згідно з законом. Нам треба визначитись: нехай дуби сохнуть і ми їх не зачіпаємо, чи прийняти рішення, щоб зрізати дуби, які гинуть? А замість одного такого дуба посадити 10—15 саджанців біля пенька, як ми вже практикуємо навіть у випадку самовільної рубки. Ми ні на чому сьогодні не наполягаємо. Але однозначно, що проблема є, що її треба вивчити і з екологічної, і з економічної точки зору.

ЕЛЕКТРОННЕ ВИДАННЯ “ВОЛИНЬ”
№556 ЧЕТВЕР, 19 ЖОВТНЯ 2006р.