Аппеляционный суд подтвердил то, что более 10 лет лесники руководствовались “незаконным и недействительным” приказом №42

Предлагаю обсудить реакцию рынка на это решение. Что ожидает биржи, спецторги, ЛИАЦ? “Мутная вода”  любимая среда для многих… Интересно, как поведет себя Гослесагентство, которое судя по всему причастно к снижению прозрачности на рынке? Опять расскажет о том, что не имеет права вмешиваться в хозяйственную деятельность? И о том, что все в руках собственников древесины, которые обязаны руководствоваться Хозяйственным Кодексом Украины? А само под столом будет дергать за веревочки, привязанные так умело, что директора не могут не отреагировать  даже га легкое подергивание…Я уже не говорю о подсечке…М.П.

 

  КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 826/18026/17                                                                       Суддя (судді) першої інстанції: Вєкуа Н.Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

  26 червня 2018 року\                                                                                            м. Київ

          

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді                        Файдюка В.В.

суддів:                                             Коротких А.Ю.

                                                        Чаку Є.В.

При секретарі                                 Марчук О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заінтересованої особи Асоціації «Меблідеревпром» на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 березня 2018 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ВОЛИНЬ-ЕКО-ПРОД” до Державного агентства лісових ресурсів України, третя особа, що не заявляє самойтійних вимог на предмет спору на стороні позивача ТОВ «Світловодський завод пиломатеріалів» про визнання незаконним та нечинним наказу від 19 лютого 2007 року №42, –

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю “ВОЛИНЬ-ЕКО-ПРОД”  звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державного агентства лісових ресурсів України про визнання незаконним та нечинним Наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 19 лютого 2007 року №42 “Щодо вдосконалення механізмів продажу необробної деревини”.

Обґрунтовуючи заявлений адміністративний позов позивач зазначив, що спірний наказ є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки він прийнятий відповідачем з перевищенням повноважень, передбачених Конституцією України та законами України, з порушенням принципу свободи підприємницької діяльності, принципу незаконного втручання органів державної влади у господарські відносини, принципу свободи договору   та порушує права позивача.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 березня 2018 року даний позов задоволено.

Визнано незаконним та нечинним Наказ Державного агентства лісових ресурсів України від 19 лютого 2007 року №42 “Щодо вдосконалення механізмів продажу необробної деревини”.

Зобов’язано Державне агентство лісових ресурсів України невідкладно опублікувати резолютивну частину рішення суду у виданні, в якому Наказ Державного агентства лісових ресурсів України від 19 лютого 2007 року №42 “Щодо вдосконалення механізмів продажу необробної деревини” було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, скаргу заінтересована особа – Асоціація «Меблідеревпром» звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

11 червня 2018 року ТОВ «Світловодський завод пиломатеріалів» подало клопотання про вступ у справу у якості третьої особи, що не заявляє самойтійних вимог на предмет спору на стороні позивача. Дане клопотання було розглянуто в судовому засіданні 19 червня 2018 року та задоволено протокольною ухвалою.

Також рядом осіб 26 червня 2018 року було подано заяви про вступ до справи у якості третьої особи, що не заявляє самойтійних вимог на предмет спору на стороні відповідача. Особи, що подавали такі клопотання були присутні у судовому засіданні. Відповідні заяви розглянуто колегією суддів та залишено без задоволення, оскільки відповідно до статті 49 КАС України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, а в судовому засіданні 19 червня 2018 року вже було почато розгляд справи по суті.

Представником позивача заявлялося клопотання про закриття провадження у справі у звґзку з тим, що жодні права скаржника не порушені. В задоволенні даного клопотання судом відмовлено, оскільки вирішення питання про порушення прав учасників справи здійснюється під час розгляду справи та винесення рішення по суті спору, а думка сторони про не порушення прав третьої особи не може бути підставою для закриття провадження у справі.

Представником апелянта заявлялося клопотання про визнання обов’язковою явки Державного агентства лісових ресурсів України для участі в судовому засіданні. Колегією суддів відмовлено у його задоволенні, оскільки особиста участь у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції є правом, а не обов’язком сторони.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, Наказом Державного комітету лісового господарства України від 19 лютого 2007 року №42 «Щодо вдосконалення механізмів продажу необробленої деревини» затверджено Положення про організацію та проведення аукціонів з продажу необробленої деревини.

Вважаючи зазначений наказ незаконним та таким, що істотно порушує права позивача, Товариство з обмеженою відповідальністю “ВОЛИНЬ-ЕКО-ПРОД” звернулось до адміністративного суду з даним позовом.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що затверджуючи спірний нормативно-правовий акт, відповідач діяв усупереч вимог ст. 19 Конституції України, що і дало підстави для визнання Наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 19 лютого 2007 року №42 «Щодо вдосконалення механізмів продажу необробної деревини» незаконнти та нечинним.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Відповідно до ч.2 статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб’єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто оскаржити такий акт інші особи не можуть.

Як вбачається з виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом економічної діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю “ВОЛИНЬ-ЕКО-ПРОД” є оптова торгівля  деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічними  обладнанням.

Згідно пункту 2.11 Положення покупець має право придбати на аукціоні необроблену деревину в обсязі, який не перевищує обсягу, визначеного в заяві про купівлю.

При цьому, позивач оскаржує Наказ від 19 лютого 2007 року №42 “Щодо вдосконалення механізмів продажу необробної деревини”, яким затверджено Положення про організацію та проведення аукціонів з продажу необробленої деревини.

Отже, виходячи з приписів ч. 2 статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач є суб’єктом правовідносин, у яких буде застосовано вказаний акт.

Згідно зі статтею 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до статті 1 Лісового кодексу України, ліс – тип природних комплексів (екосистема), у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав’яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов’язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище.

Згідно статті 6 Лісового кодексу України, лісовими ресурсами є деревні, технічні, лікарські та інші продукти лісу, що використовуються для задоволення потреб населення і виробництва та відтворюються у процесі формування лісових природних комплексів.

Відповідно до статті 38 Лісового кодексу України, нормативно-правові акти з ведення лісового господарства розробляються в установленому порядку центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства.

Основні вимоги до ведення лісового господарства та заходів з охорони, захисту, використання та відтворення лісів відповідно до Лісового кодексу та закону затверджуються нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України.

Нормативно-правові акти, що визначають умови ведення лісового господарства, якісні та кількісні показники оцінки діяльності в цій галузі, затверджуються в установленому порядку центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства, за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, та іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади.

Як вбачається з преамбули оскаржуваного рішення, метою його прийняття визначено вдосконалення організації роботи з реалізації необробленої деревини в країні, створення прозорого механізму ціноутворення, розвитку конкурентних засад торгівлі  деревиною, для забезпечення нею зростаючих потреб вітчизняних деревообробних підприємств, установ, організацій та населення.

Відповідно до переліку нормативно-правових актів, на підставі яких було прийнято оскаржуване рішення, в ньому є посилання на Положення про Державний комітет лісового господарства України, затвердженого Указом Президента України від 14 серпня 2000 року N 969,  розділу IV Концепції реформування та розвитку лісового господарства, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18 квітня 2006  року N 208-р.

Водночас, Наказ № 969, на підставі якого розроблено Наказ № 42, втратив чинність на підставі Указу Президента № 458/2011 від 13 квітня 2011 року.

Пунктом 4 розділу IV Концепції, на яку також посилається Наказ № 42, дійсно передбачено «запровадження порядку реалізації заготовленої деревини на конкурсних засадах через аукціони і торги для формування прозорого ринку деревини».

Чинним Положенням про Державне агентство лісових ресурсів України, яке затверджене Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 458/2011, серед повноважень відповідача також не передбачено право на встановлення порядку та умов реалізації необробленої деревини.

Відповідач створений шляхом реорганізації Державного комітету лісового господарства України, на підставі абзацу 35 пункту 1 Указу Президента України «Про огітимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 09 грудня 2010 року № 1085/2010.

Таким чином, відповідач будучи органом виконавчої влади та затверджуючи Положення, перебрав на себе виключні повноваження та функції законодавчої гілки влади, чим порушив існуючий, встановлений основним Законом правовий порядок та принцип розподілу влади.

Пр  цьому, п.8 ч.1 статті 92 Конституції України, передбачено, що виключно законами України визначаються правові засади і гарантії підприємництва, правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання.

У пунктах, 1.2, 1.4., 1.6, 2.13 Наказу №42 регулюються відносини, які визначають правила конкуренції, зокрема п. згідно п.1.2 реалізація необробленої деревини всіма постійними лісокористувачами здійснюється через аукціони з продажу необробленої деревини на біржі.

Пунктом 1.4. Положення передбачено, що технологічна сировина, баланси та сировина для виготовлення лущеного шпону, реалізується лише субєктам господарської діяльності, які мають власне плитне, фанерне та целюлозно-паперове виробництво на спеціалізованих торгах на біржі в одну аукціонну сесію з іншою необробленою деревиною.

Таким чином, з аналізу цієї норми вбачається, що Порядок встановлює вимоги, що обмежують конкуренцію при реалізації (купівлі-продажу) технологічної сировини, балансів та сировини для виготовлення лущеного шпону.

Пунктом 1.6 Положення, надано визначення термінів, які вживаються в цьому Положенні: учасники аукціону – продавець та покупець; продавець – постійний лісокористувач, який здійснює заготівлю деревини на території України в порядку, установленому законодавством; покупець – суб’єкт господарської діяльності незалежно від форми власності, резидент України, який бажає придбати необроблену деревину для забезпечення потреб власного деревообробного виробництва…, спеціалізовані торги – біржові торги за участю виключно суб’єктів господарської діяльності, які мають власне целюлозне-паперове і фанерне виробництво та виробництво з виготовлення деревних плитних матеріалів.

З аналізу цієї норми вбачається, що Положення встановлює умови конкуренції, а також передбачає певні обмеження щодо участі в аукціоні широкого кола суб’єктів господарювання.

Пунктом 2.13 Положення встановлено перелік документів, які повинні надати покупці для участі в аукціоні, серед яких передбачено надання довідки про фактично перероблений обсяг деревини за попередній квартал, що також вказує на те, що участь в аукціонах мають право приймати лише деревообробні підприємства, що призводить до обмеження конкуренції.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що нормативно-правовий акт встановлює умови конкуренції, умови використання природних ресурсів, а також передбачає обмеження конкуренції при проведенні аукціонних торгів з реалізації необробленої деревини, а тому підлягає визнанню недійсними, оскільки виключно Законами регулюються питання конкуренції.

При цьому, з урахуванням наведених вище норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач дійсно не мав повноважень на прийняття спірного нормативно-правового акту. Разом з тим, за умов його скасування розшириться коло осіб, що зможуть брати участь у відповідних відносинах, врегульованих цим актом, що спростовує позицію апелянта про порушення його прав. Зокрема, за будь-яких обставин апелянту не заборонено приймати у часть у торгах необробленою деревиною. Протилежного судом не встановлено, а сторонами не доведено.

Таким чином, затверджуючи спірний нормативно-правовий акт відповідач діяв всупереч вимог законодавства, що є підставою для визнання оскаржуваного Наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 19 лютого 2007 року №42 “Щодо вдосконалення механізмів продажу необробної деревини” незаконнти та нечинним.

Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростували висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваній постанові.

Стосовно інших посилань апеляційної скарги, то колегія суддів критично оцінює такі з огляду на їх необґрунтованість, та зазначає, що згідно п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Hirvisaari v. Finland” від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов’язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов’язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Отже, при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 316, 321, 325, 329, 331  КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу заінтересованої особи Асоціації «Меблідеревпром» – залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 березня 2018 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України.

Головуючий суддя:                                                                      Файдюк В.В.

                    

                     Судді:                                                                       Коротких А.Ю.

                                                                                                    

Чаку Є.В.