27/10/2010
0Український степ — це унікальна природно-географічна зона як з огляду на стан біорозмаїття, так і щодо традицій природокористування.
Загальновідомо, що степи були основним еколого-етнічним середовищем для формування і становлення українського етносу з часів появи тваринництва і землеробства у трипільців. На степових просторах відбувався розвиток культури, побуту і світогляду наших предків (скіфів, печенігів, половців, праслов’ян та інших народів), котрі населяли ці території, обожнювали природу степу, оспівували її у піснях, думах та легендах.
Завдяки степовій рослинності утворилися наші чорноземи — один із найбагатших типів наявних у природі ґрунтів.
Але зараз степ як екосистема в Україні опинився під загрозою зникнення. Не зважаючи на певний відсоток заповідності, держава щодня втрачає степ як основний елемент ландшафту та генофонд унікальної флори та фауни. Тому розширення мережі природно-заповідних територій степового регіону України, де відсутні великі за площею природні масиви, повинне відбуватись в першу чергу за рахунок степових біотопів.
Головним та найефективнішим способом збереження, відтворення та раціонального використання степів є створення комплексних природоохоронних територій – національних природних парків та регіональних ландшафтних парків. У звяз’ку з тим, що степ став основою для розвитку народного господарства, необхідно враховувати його значення та цінність. В таких умовах повне заповідання степу є недосяжним ідеалом, зокрема у густо населених регіонах Півдня та Сходу, де степові біотопи є невідємною частиною життя сільського населення. Саме степові біотопи є основним кормовим угіддям для худоби, а також слугують для збору лікарських трав, грибів. В таких умовах відгорожувати степ від людей було б помилкою.
Токмацький район, як один з небагатьох районів Запорізької області, може “похвалитись” залишковими степовими біотопами з більш-менш значними площами. Це фрагменти степів понад 100-300 га, що територіально сполучаються між собою в більшості випадків і там відбувається стабільний генетичний обмін між популяціями та фітоценозами. Переважна більшість цих біотопів є також цінною і в історико-культурному значенні, тут розташовані кургани, могильники, прадавні стоянки та поселення. Це створює сприятливі умови для розвитку як природоохоронної сфери, так і туристично-рекреаційної.
У 2005 році Токмацька районна рада ухвалила рішення Про “Програму розбудови екологічної мережі, відродження й утвердження культурних та історичних цінностей українського народу шляхом створення регіонального ландшафтного парку “Муравський шлях” у Токмацькому районі на 2005-2007 роки”. За 3 роки були проведені декілька експедицій науковців з різних наукових установ та зібрано досить цікавий матеріал. Саме виявлена унікальність Токмацького степу стала приводом для підвищення заповідного статусу до рівня національного природного парку. У 2009 році було остаточно складене наукове обгрунтування необхідності створення національного природного парку “Муравський шлях”. Головним досягненням роботи є також зацікавленість Токмацької РДА у створенні цього об’єкту. Громадський контроль та наукову підтримку здійснює Національний екологічний центр України та Токмацька РДЕО “Спілка Друзів Природи”.
Через непродуману земельну та лісову політику свого часу в Токмацькому районі стався прецедент знищення степового схилу існуючого заказника шляхом посадки баштану та лісових культур. Цей та інші подібні випадки стали причиною появи всеукраїнської громадської кампанії “Збережемо українські степи!” Завдки плідній роботі було виявлено цілу низку порушень з боку підрозділів та керівництва Держкомлісгоспу, а також контролюючих органів. Під час останніх консультацій вдалося дійти певної згоди з Токмацькою філією Приморського держлісгоспу, яка до цього неодноразово знищувала степові куточки під приводом “боротьби з ерозією грунтів та деградацією екосистем”. Відтепер ведення лісового господарства на степових ділянках під суворим наглядом природоохоронної громадськості, науковців та контролюючих органів.
Таким чином, громадська кампанія “Збережемо українські стпи!” сьогодні стала єдиним та дієвим громадським механізмом здійснення природоохоронної політики. Хотілося б при цьому отримувати допомогу і державних контролюючих органів.
