26/07/2010
0Вадим Садовський разом зі своїм органом місцевого саморядування остаточно перейшов у глуху опозицію до коцюбинчан. Селищні царьки вже вдруге відмовили громаді у праві врятувати ліс шляхом референдуму. Більше того, вони вирішили донищити легені селища остаточно.
В липні, посеред буднього дня на таємних т. зв. „громадських слуханнях” селищна рада від імені всіх коцюбинчан схвалила проект генерального плану селища. Цей документ передбачає вирубку лісу аж до річки Ірпінь та подальшу забудову утвореної пустки особняками олігархів.
Садовський заздалегідь заповнив актовий зал будинку культури дніпропетровськими гостями, своїми кумами, сватами та двома сотнями членів депутатських сімей. Велика кількість протестно налаштованих жителів селища просто не змогла зайти до приміщення. Але й тим, хто спромігся селищний голова не дав змоги, ані виступити, ані хоча б питання задати.
Підрахунок голосів на цьому шабаші адмінресурсу не вівся. Жодного опозиціонера не було обрано у секретаріат слухань, тож перевірка документації заходу була неможливою.
Селищна влада була в ейфорії від власного свавілля – селсек Ковтач (який нарешті публічно визнав, що всі депутати отримали землю) по хуліганськи порвав транспорант з вимогою надати громаді список „власників” коцюбинського лісу.
Садовський відверто глузував із громадських організацій як суспільного явища, із закону про громадський контроль, а також звинуватив ЗМІ у перешкоджанні його роботі. Депутати ж взагалі оголосили себе героями – заявили, що хапнули землю разом із дніпропетровцями, аби не підставляти простих мешканців селища під вогонь силовиків та ЗМІ. (таки відчувають, що наламали дров)
До такої поведінки голови та депутатів ми вже звикли, вона не є новою. Проте, захід виявив деякі сумні тенденції в житті нашого селища. Були на цих „слуханнях” не тільки депутати, але і найбідніші сім’ї Коцюбинського. В робочий час, в жахливу спеку вони по-солдатськи дисципліновано прийшли на цей шабаш. Наче один злагоджений механізм, коцюбинські пролетарі піднімали руки за будь-які пропозиції Садовського. Заборонити виступи активістам – дружнє „так”! Вигнати лідерів опозиції із залу – звичайно ж „так”! Схвалити вирубку лісу – „так”! Перед ними ледве замерехтіло майбутнє щастя в сумі 50.000 дармових доларів, а вони вже відчули ці гроші в своїх кишенях та увійшли через це у справжній екстаз. Садовський же не вщухав: „Усім роздам землю! Усім!” Було видно, що градоначальник заздалегідь сп’янів від такої омріяної перемоги на виборах.
Ми дивилися в очі цих людей. А от вони свої очі відвертали та все піднімали руки. Лише одна жінка наважилася чесно виразити позицію селищного охлосу: „Та все вже і так вкрали! Може нам хоч що-небудь дістанеться!”
Те, що вчинили селищні царькі – жахливо. Вони пообіцяли взяти зневірених людей в долю при подальшому дерибані коцюбинького лісу, зіграли на їх користолюбстві, посіяли хаос в головах. В результаті – перемога брехні хапуг та азарту дерибану пролетарів „пригрітих” владою. Воістину, нажаль буття визначає свідомість, як казав Карл Маркс. Погані умови життя, і як наслідок – низька політична культура та повна недалекоглядність. Заможним же народом не поманіпулюєш.
Виникла ситуація, коли окрема нечисельна, проте озлоблена, зневірена, та дуже вмотивована групка виборців свідомо йде на обрання збанкрутілої еліти, не переймаючись подальшою долею селища. Вони свято вірять, що Садовський дасть їм землю після перемоги на виборах, і не не можуть зрозуміти, що бандюки завжди кидають лохів, коли в останніх зникає потреба. Вони не розуміють, що Коцюбинське так і залишиться селом, якщо не зникне радянсько-колгоспне покоління нинішніх його керівників. Не переймаються й тим, що після вирубки лісу територія селища може страждати від регуялрних підтоплень, а їхні же діти дихатимуть лише хімічними викидами заводів.
Нинішнє законодавство про вибори не вимагає від кандидата-переможця здобуття більшості голосів. За таких умов навіть найодіозніший кандидат може здобути мерське крісло, якщо опиратиметься на згуртовану купку своїх прихильників, і набере голосів просто більше від інших кандидатів.
Тобто, в Коцюбинському теоретично можна стати селищним головою навіть отримавши 500-600 галочок у бюлетнях. Хай при цьому решта 10000 коцюбинчан тебе хоч клянуть. Все це чудово розуміє Садовський, тому взяв курс на шквальну атаку обіцянками. Сьогодні, існує реальна небезпека його перемоги на виборах.
Селищна влада досить очікувано почала вдавати, що всі її афери спрямовані на розширення Коцюбинського та вирішення житлового питання коцюбинчан. Та, чи так це насправді?
Пропоную подумати над кількома питаннями. По-перше, що заважало Садовському роздати 501 ділянку в лісі черговикам, а не дніпропетровським рейдерам та коцюбинським депутатам? Чомусь, в 2008 та 2009 роках, коли відбувалося це свавілля Садовський про коцюбинчан не думав.
По-друге, покращити житлові умови хай навіть ціною знищення лісу готові близько 200 сімей. (далеко не всі черговики) Садовський же хоче вирубати ліс від Кільцевої до річки Ірпінь та накроїти 3000 ділянок. Запитання: кому дістануться решта 2800 ділянок? Це розширення селища, чи розширення певних кишень? Навіщо нам взагалі таке розширення?
Є ще одне цікавий привід задуматися: скільки з цих 200 сімей мають реальну змогу побудуватися? (а це коштує сьогодні не менше, ніж 50000 доларів). Чи не підуть їхні ділянки (в разі, якщо станеться чудо, і вони таки щось отримають) майже задарма до рук земельних спеулянтів? Чи не краще знести бараки по вулиці Доківській, та силами соціально відповідальних інвесторів-забудовників збудувати багатоповерхівки, аби реально вирішити житлові питання черговиків? Всі ці питання є риторичними, окільки відповіді на них є очевидними.
Що робити? Ми знаємо, що абсолютна більшість мешканців Коцюбинського – це думаючі, відповідальні люди, які тверезо оцінюють ситуацію, прагнуть змін, та втомилися від епохи садовських, ковтачів, жаркових.
Ми також усвідомлюємо, що час нескінченних петицій, судових засідань, мітингів минув. Влада глуха до прохань своїх громадян. Шлях, котрим ми ідем – об’єднання всіх партіотів селища в одну команду, аби взяти на себе відповідальність та піти на вибори.
На кожному із 30 коцюбинських виборчих округів ми висунемо справжнього патріота, переможемо та паганою мітлою виженемо із селищної ради аферистів. Не забудемо також скасувати всі їх незаконні рішення.
На Коцюбинське чекає нове життя, якого воно ще ніколи не мало: чесність, турбота, компетентність.
Якщо ти подіялєш наші принципи, відчуваєш відповідальність за навколишніх людей, бажаєш розвивати селище, а не розкрадати його – подумай, може нам по дорозі?
