Будівництво… на кістках?

КОНФЛІКТНА СИТУАЦІЯ

У харківському Лісопарку назрів новий скандал через знайдені поховання

Нині "яблуком розбрату" стала передача на сесії Харківської міської ради близько тридцяти гектарів землі в Лісопарку під забудову житлово-будівельному кооперативу "Зелений квартал". Ця земля, начебто, знаходиться біля дитячого табору "Лісова казка", який розташувався неподалік від скандального будівництва дороги. Саме тут мешканці наметового містечка – активісти "Зеленого фронту", які продовжують боротися з подальшою вирубкою дерев у парку імені Горького, знайшли людські останки. За їхніми словами, спочатку, біля одного з наметів, вони наткнулися на фрагмент щелепи, а коли обстежили всю навколишню територію і виявили й інші кістки – рук, ніг тощо, – вони викликали міліцію. Криміналісти, що прибули на місце події, зібрали знайдені останки і відправили їх на експертизу.

Наразі, як повідомила начальник відділу громадських зв’язків ГУ МВСУ в Харківській області Лариса Волкова, ці рештки перебувають у Харківському обласному бюро судово-медичної експертизи. Його фахівці мають визначити вік останків та кому вони належать. А оскільки процес експертизи досить трудомісткий та дорогий і триває не один день, то на швидке отримання відповіді розраховувати не варто. Проте, як тільки з’являться результати, їх відразу ж оприлюднять, пообіцяла керівник ВГЗ ГУМВСУ.

Чи є насправді поховання?

Поки фахівці роблять свою справу, захисники лісу гучно б’ють на сполох. На їхню думку, на останках людей, знайдених у парку, не можна будувати будь-що, а вже про житло, розважальні заклади та дорогу, вимощені кістками, гріх і говорити.

– Людські останки ми виявили просто на поверхні, оглянувши її візуально на якихось п’яти метрах, – розповідає один з активістів "Зеленого фронту", мешканець наметового містечка Олександр Шепель. – Після того як викликали міліцію, техніка не зупинилася, тобто реально дорога будується на кістках, і мене приголомшує цинізм забудовників і тих громадян, які працюють на цій території. Закиди активістів "Зеленого фронту" категорично відхиляють у міській раді.

– Бо перш ніж робити гучні заяви, – каже директор департаменту будівництва та шляхового господарства Володимир Чумаков, – так звані екологи мали б дочекатися висновків експертів. Та й потім галас, зчинений ними довкола знахідок, у будівельників нічого окрім здивування не викликає. Адже за час роботи на цій ділянці Лісопарку робітники не побачили жодної кістки. Зараз уже розкрито близько 30 тисяч квадратних метрів поверхні землі, на якій знайдено всього якихось п’ять фрагментів кісток. Відтак говорити, що тут знаходяться масові поховання, – не що інше, як хворі фантазії наших політичних опонентів. Отож ще питання, звідки взялися там масові людські останки?

А й справді, звідки? Щодо цього, то існує уже кілька версій. Одна з них – це поховання німецьких солдатів вермахту. На думку студента історичного факультету ХНУ ім. В. Н. Каразіна Олександра Носенкиса, тут під час війни містився цвинтар німецьких солдатів і офіцерів, бо тоді було модно (на прусський зразок) виносити його за межі міста. За іншою версією, на цій території могли бути поховані жінки і діти, оскільки поряд – у Сокольниках – розміщувався в роки ВВВ дитячий концентраційний табір. Є й інші припущення: зокрема, про масове поховання розстріляних ув’язнених, в основному жертв політичних репресій. Лунають також і думки щодо привнесення теми та спекуляцій на людських кістках.

Щоб безіменних могил стало менше

Однак більш досвідчені історики вважають, що перш за все треба встановити істину щодо знайдених поховань на 32-му кварталі Лісопарку, як це зроблено в шостому кварталі цього ж зеленого масиву, в якому поховані розстріляні радянські громадяни і польські офіцери – жертви політичних репресій. Бо саме у 32-му кварталі Лісопарку за радянських часів, як стверджують історики, були дачі партійного керівництва і посадових осіб НКВС. У той час ці та інші об’єкти були секретними і пильно охоронялися. На один з них двадцять років тому й наштовхнулися дослідники, які займалися пошуками місць поховання політрепресованих. З ними працювала й історик, відповідальний секретар Комісії у справах увічнення жертв політрепресій Ніна Лапчинська, яка поділилася своїми спогадами з журналістами та харків’янами на одному з місцевих телеканалів.

– Тоді прямо серед лісу ми побачили двометрову огорожу, з-за якої вибігли службові собаки, а потім вийшов і охоронець, який почав нас грубо проганяти, – пригадує історик. – Але згодом нам все ж таки вдалося з ним порозмовляти і він розповів, що це місце не може бути місцем поховання жертв політичних репресій, тому що воно огороджено вже після Великої Вітчизняної війни, в п’ятдесяті роки. І на цих словах охоронець замовк, зрозумівши, очевидно, що вибовкав нам щось зайве, й став знову проганяти нас як непрошених гостей.

За словами Ніни Лапчинської, дослідники облишили цей об’єкт не тільки тому, що він не був пов’язаний з предметом їхніх пошуків, а ще й тому, що цікавитися ним на той час було дуже небезпечно. Сьогодні, через двадцять років, Ніні Лапчинській вдалося знайти і показати те саме місце. Зараз від огорожі збереглися лише уламки і залишки колючого дроту. А в п’ятдесяті роки, каже історик, за цією огорожею, очевидно, виконували вироки людям, засудженим до смертної кари. Ховали їх у цій же землі. Біля безіменних поховань як орієнтир висаджували фруктові дерева. Самотні яблуні посеред лісу з кленів і дубів ростуть до цих пір.

Що саме робили за тією огорожею, з’ясовували в 1990 році й відомий на Харківщині правозахисник Генріх Алтунян та учасник пошукової групи "Меморіал" Валерій Брімерберг, яких сьогодні, на жаль, вже немає серед живих. Вони добивалися відповіді: який же об’єкт охороняє міліціонер в 32-му кварталі Лісопарку на території, яка офіційно вважається допоміжним господарством піонерського табору УВС "Лісова казка"? Однак тоді їм разом зі своїми однодумцями вдалося добитися ексгумації і розслідування лише шостого кварталу Лісопарку. Про перипетії тих днів розповіла краєзнавець, яка входила у групу сміливців-дослідників, що встановили історичну правду, Галина Горіна:

– Один з головних наших доказів – провалена земля по контуру тих ям, в яких містились поховання. Над нами спочатку сміялися, а потім поляки взяли ці факти "на озброєння" і всі поховання відшукали саме по провалах. Для цього вони скосили всі кущі на шостому кварталі, щоб провали були виднішими, адже вони були головними доказами того, що поховання тут існували. Такі ж провали були виявлені і в 32-му кварталі. Тільки на відміну від нього, кажуть історики, у шостому кварталі встановлені Меморіал жертвам тоталітаризму і стела з іменами похованих. Сюди щороку приїжджають з України, Росії і Польщі родичі загиблих, щоб вшанувати їх світлу пам’ять.

Встановити, чи є поховання і хто ж похований у тридцять другому кварталі Лісопарку, необхідно, кажуть історики, хоча б для того, щоб безіменних могил стало менше. Але таке розслідування, до якого обов’язково, крім дослідження, входить ще й ексгумація, може почати лише влада.