Синя криниця

Ніжним співом пташок зустрічає нас ліс на околиці зеленошатого селища Свеса, що в Ямпільському районі. Дерева і кущі кільцем оточили диво-перлину поліського краю – Синю криницю. Справді, надзвичайної краси урочище подарувала тут природа людям. Синій-синій колір живлющої джерельної води і дав назву цій дивовижній криниці.

ДО РЕЧІ, ніхто з жителів ані Свеси, ані навколишніх населених пунктів не може достеменно сказати, коли ж саме в урочищі з’явилася криниця, яку нарекли Синьою. Знають лише, що їй сотні літ і що вода тут не замерзає навіть у найлютіші морози.

До неї приїздять молодята, аби зачерпнути джерельної води на майбутнє щастя, зупиняються подорожні для перепочинку, приходять місцеві жителі і численні гості просто помилуватися, набрати додому хоч трошки цього життєдайного дару землі.

Ми сідаємо на акуратну лавочку, дивимося на диво-воду і слухаємо пташиний безтурботний хор. Спокійно, як істинний господар лісу, неподалік нас проходить красень-лось. Крони багаторічних дерев просіюють сонячні промені, створюючи загадкову напівтінь. Казка! Здається: ось-ось із-за старенького дуба вигляне лісовик, а вниз, до джерельної криничної води, покличе зеленоволоса русалка…

І згадалися мені в цю мить тепер уже далекі вісімдесяті роки минулого століття. Саме такої погожої сонячної днини ми зустрілися біля Синьої криниці з літнім чоловіком у робочому одязі і з кількома дошками в руках та сокирою за поясом. Його засмагле обличчя променилося усмішкою. Привітавшись, дружелюбно сказав:

– Це добре, що до нас частенько гості навідуються. Синя криниця – явище унікальне в природі, їй ціни немає…

Ось так років з двадцять п’ять тому ми й познайомилися з шанованою в Свесі і всій окрузі людиною, пенсіонером-природолюбом, колишнім викладачем Свеського професійно-технічного училища Павлом Григоровичем Макаренком. Мешкав він на околиці селища, багато часу проводив біля Синьої криниці. Він не просто відпочивав, а стежив за тим, аби тут завжди був затишок і порядок. Кілька літ тому, на жаль, Павло Григорович полишив цей світ.

А в моїй пам’яті закарбувалось таке. Під час однієї з наших зустрічей в цьому мальовничому урочищі Павло Григорович показав мені листа, якого одержав з Києва від одного з організаторів перших маївок біля Синьої криниці – Михайла Омеляновича Рекуна. В ньому йшлося про криницю, пов’язані з нею легенди. А їх чимало. Одна — про розбійника Кудояра, який нібито жив у тутешніх заростях. Відбирав він у багатіїв награбоване у простого люду майно і роздавав біднякам. Коли ж надто вже дошкулив багатіям, послали на нього озброєне військо. Ворогам вдалося виявити таємну стежину до його сховку. Побачив Кудояр, що не втекти йому, розповідає легенда, підняв над головою скарби, які ще не встиг роздати людям, і щосили жбурнув їх. Ото й вдарили на тому місці могутні сині джерела… Дехто і досі видивляється, чи то не коштовності виблискують на дні криниці…

Ще й таку легенду розповідають люди про Синю криницю. Нібито в глибоку старовину в ніч на Івана Купала на плесі Синьої криниці сплив човен, у якому надзвичайна красуня співала пісню про щастя. Послухав її спів пастух, якого вода Синьої криниці зробила сильним і красивим, кинувся до берега і хотів підтягнути човна до себе, але чиясь невідома сила затягнула їх обох на дно. Кажуть: то колір золотого волосся красуні до цього часу віддзеркалюється у воді.

Мабуть, не випадково це місце, що так тісно пов’язане з легендами, було обрано для конспіративних перших маївок. Ще до імперіалістичної війни, виявляється, сюди приходили робітники і селяни Брянська, Глухова, Конотопа. Агітатори виступали на таємних мітингах у лісі, що біля Синьої криниці. На той час у Свесі посилювався масовий рух проти гноблення народу. Чимало земляків-свесян працювали на шахтах і підприємствах Донбасу, привозили додому заборонену революційну літературу, яку потай читали землякам біля Синьої криниці.

Були тут і свої агітатори, зокрема Павло Єгорович Смишляк, Григорій Назарович Литвинов, Яків Сергійович Остапенко, Семен Іванович Кришкевич. До речі, останнього за розповсюдження забороненої літератури та активну участь у революційних подіях у 1905 році жандарми кинули у тюремні застінки. Але не зломили його волі, після звільнення чоловік ще активніше включився у революційну боротьбу.

Пам’ятає Синя криниця й події 1917 року. Й по сьогодні згадують свесяни Григорія Назаровича Литвинова, який був справжнім борцем за краще життя. Але того ж сімнадцятого його по-звірячому закатували.

Чула криниця і тривожний заводський гудок, який сповістив, що скинуто царя.

Саме з цієї криниці пили життєдайну воду учасники громадянської та Великої Вітчизняної воєн. Частенько сюди навідувалися народні месники Ямпільського партизанського загону «За Батьківщину!», яким командували С.М. Гнибіда та Д.Д. Красняк. До речі, були у цьому загоні і мій колишній співрозмовник Павло Григорович та його рідний брат Гнат Григорович Макаренки (один із ватажків загону). На жаль, не судилося Гнатові Григоровичу дожити до світлого Дня Перемоги. Він загинув у липні сорок третього в жорстокому поєдинку з гітлерівцями. Його ім’ям названо одну з вулиць Свеси, а на будинку, де він жив, встановлено меморіальну дошку.

…По дерев’яному настилу виходимо аж до середини диво-криниці. Її дзеркало займає близько п’яти соток, глибина — майже чотири метри. А кришталево-чиста вода настільки прозора, що можна бачити, як на дні б’ють джерела…

Беремо в руки кухоль, по черзі п’ємо надзвичайно смачну воду. І за традицією кидаємо в криницю по п’ятаку — щоб повернутися ще. Уже починає сутеніти, та йти звідси не хочеться. Зачарувала Синя криниця!

Сумська область.