20/02/2010
0«Цивілізація» на неї діє згубно
Час від часу по телевізору показують сюжети про приручених диких тварин, які живуть у міських квартирах, з якими іноді гуляють по вулиці, фотографуються. У когось це викликає захоплення, однак самим звірям близьке сусідство з людиною не до вподоби. Воно – протиприродне, суперечить законам їхнього життя, і тому зазвичай закінчується плачевно…
Кілька років тому на Сколівщині мені розповіли повчальну історію. Під вивернутим пнем лісоруби знайшли немічне лисеня, взяли його додому. Новосела прийняла у свою сім’ю кішка, яка саме народила кошенят. Годувала молоком чотирьох сірих нащадків і ще одну руду “приблуду”. Лисеня на початках бавилося з нерідними “братами-сестрами”, а потім… подушило їх – спрацював інстинкт хижака. Розбишаку посадили на ланцюг, однак через деякий час молодий лис спромігся вкоротити віку ще й необачним курям, які довірливо клювали з його миски. А одного разу, коли господарів не було вдома, хитрун перегриз нашийник, прихопив зі собою півника і чкурнув у хащі, у рідну стихію. Скільки лиса не годуй…
Часто люди підбирають у лісі немічних дітей серни. Думають, вчинили добре, допомогли дичині. Однак фахівці кажуть, що краще було б залишити козенят “вдома” – там їх знайде їхня мама, поставить на ноги. Зрештою, на волі вони виживуть і без молока. А у неволі, у тепличних умовах, їх чекають великі проблеми. Подібні до тієї, що років двадцять тому трапилася у селі Чижичах Жидачівського району.
– Хтось узяв на виховання додому маленького цапка, що відстав від дикої кози, – розповідав нам єгер Степан Жила. – Коли він підріс, відпустили до лісу. Але “сородичі” не прийняли його у своє товариство – бо мав запах людини. В їхній уяві він був чужаком. І відторгнутий самець повертався у село, щоб мстити людям за те, що колись забрали його з волі. Буцав жінок, а одного разу рогами і ногами важко покалічив парубка, який недавно повернувся з армії…
– У людей є своє житло, своя кімната, де вони сплять, харчуються, – каже головний мисливствознавець Львівщини Василь Бурмас. – Так само мають своє комфортне середовище звірі – ліс, поле. Усе визначено природою. Приручати диких звірів нема потреби, бо це наруга над ними. Кого треба було, хто був нам необхідний – собака, корова, кінь, кіт, – уже давно приручено…
Василь Романович згадує, як у дитинстві після великої повені врятував лисеня, поселив його у клітці, коли підросло, водив його на повідку. Але настало літо, лис “змужнів” і… дременув до лісу. Проти природи не попреш… Під час косовиці сусід знайшов у великій траві козеня. Поселив його вдома. Знайдух перезимував, але згодом почав “ставати на роги”. Подвір’я йому виявилося замало, хотів простору – перестрибував двометровий паркан. Бунтуючи проти природних обмежень, атакував жінок. Тому змушені були відпустили дикого цапа на всі чотири сторони…
Подібне стається з прирученими птахами. Не житиме в клітці і заєць, який звик до руху (серце у нього втричі більше від серця кролика, тому він потребує динаміки). Вчені кажуть, що більше трьох-чотирьох днів у неволі (хай і з достатком харчів) “косий” не витримає, – помирає від… інфаркту. А згадайте, якими невеселими (попри те, що у годівницях повно корму) виглядають звірі, що їх поселили у домашні зоопарки декотрі “крутелики”. Ці особи, маючи “хліб і до хліба”, прагнуть ще й “видовищ”…
На фото: Для дикого звіра, як і для людини, нема нічого кращого, ніж воля
