13/11/2009
0МЕНЕ, ЯК ФАХІВЦЯ, завжди зачаровували прапрадавні та пізніші огорожі. Їх майстрували люди з тих часів, як обзаводилися житлом та господарством. Території, на яких вони жили, треба було пристосовувати для своїх потреб та безпеки. І відгороджувалися тоді не стільки від собі подібних, скільки від хижих звірів. А якщо від чужинців, то аби вберегти свій окраєць землі, спосіб життя. Від навколишнього середовища, простору, одначе, не відгороджувалися. Перші паркани можна вважати умовними. І густо забиті стовпці-палиці, і переплетені лозою чи хмизом загороди не закривали наглухо краєвиди і поселення сусідів. Матеріали, з яких виготовлялися паркани, та їх розміри гармонували з природою, не спотворювали всю територію, облюбовану нашими далекими предками для свого існування. Не заважали зустрічатися та спілкуватися стародавнім людям між собою.
Якщо говорити про споконвічне українське село, то інакше як мальовничим, затишним та привітним його не назвеш. Знову ж таки — житлові помешкання і господарські споруди у ньому відокремлювалися між собою тими ж тинами чи плотами-перелазами. Та вони не розмежовували людей у щоденному житті духовно. Не відчужували одних від інших. Головною ж окрасою будь-якого паркану від вулиці були ворота та хвіртки. Чим вони гарніші, привітніші, гостинніші, тим краще. Це добрий знак: тут живуть люди, які не цураються знатися з сусідами. Кожен подорожній за такою огорожею — бажаний гість і завжди може сподіватися на приязні людські стосунки.
Наші села з їх напрочуд доброзичливими традиціями не ховатися за високими мурами не що інше, як велике духовне і національне надбання українського люду. Бо багатовікова історія землян знає, на жаль, і зовсім інші звички. Які слово ЗАБОР одних спонукає пов’язувати з поняттям ЗАБИРАТИ, а інших — зі словом ЗАБОРОНА. За товстелезними кам’яними огорожами вистачало розкошів, а простим смертним туди зась. Навіть було прислів’я: хоч на той світ всього й не забереш, зате за життя за високими мурами що хочеш сховаєш. Лігва нечестивців з усіх боків оточувалися парканами, за якими коїлося багато неправедного, підлого та підступного.
Тож нинішні грізні кількаметрової висоти мури викликають неприємні асоціації. Тим паче брами, які не відчиняться, скільки у них не стукай. За ними вже не лише злі пси, а люди зі зброєю. І таких мурів зведено так багато, що здається, наче виросла суцільна стіна, по один бік якої — власники котеджів та палаців, по інший, як жебраки, — всі ми, «пересічні» українці. На нашій Дніпропетровщині лісів не густо, і всі села, розміщені побіля них, уже перетворилися на загратовані парканами поселення. Як ось Кіровське край Обухівського лісу: за височезними парканами зведені з вишуканих євроматеріалів маєтки сучасних заможників. Тут вони захопили й поділили між собою, як будь-яку іншу власність, простір з його принадами. Скоробагатьки грабували, привласнювали не тільки шахти, заводи, фабрики та колгоспи – награбастали і благодатного місця собі під сонцем: «Моє! Не пущу! Не смійте і потикатися!»
Або завітайте у Новоселівку, навкіл якої — мальовничі береги Самари і околиці новомосковських лісів. Тут уже захоплені річка з її берегами та сотні гектарів лісів. Місцевим жителям ні до води не пройти, ні у ліс вирушити. Куди не ступи – кордони мурів із вартовими, які й стріляти готові, якщо їх не послухаєш. Та що річка та звичайні лісові масиви – чимдалі від Новоселівки, навколо Орловщини, заповідні місця оточили огорожами, за які корінним мешканцям заходити страшно та небезпечно. Туди їх не пускають. Тут не та психологія, яка віки домінувала у селян. Тут чисте повітря, сосни, клени, дуби, вода і небо, ранкова роса у травах — чиясь приватна власність, забрана у інших, мов конфіскована. Без права будь-кому, хто живе і народжує у цих краях дітей та доглядає внуків, користуватися тим, що всім нам, сущим, даровано Богом.
Мені розповідали, що один можновладець із Павлограда обгородив ціле озеро, яке донедавна служило заміською зоною відпочинку для городян. Тепер туди людям зась. А на власні очі бачив десятки маєтків високих дніпропетровських чиновників, обнесені шестиметровими мурами, які збігають на самісінький берег річки Оріль. Шість метрів – це тільки муру. Над ним ще й колючий дріт або дроти під напругою. Виникли нові населені пункти, розділені мурами, до яких селам нашим так далеко, як куцому до зайця. Хто в них мешкає за сімома замками — видно як на долоні: прокурори, судді, ділки-бізнесмени та їхні покровителі з кабінетів влади, рейдери, рекетири і як дві краплі води на них схожі пройдисвіти. Ми для них все одно, що дикуни, яким місця на землі немає і не повинно бути. Адже «мегаполіси» котеджів із неприступними парканами зводять навіть там, де раніше вирували людні піонерські табори, пансіонати, туристичні та бази відпочинку, заповідники, мисливські вгіддя…
Уже не в лісах можна заблукати, а поміж мурів. Вони символізують і уособлюють велику біду для українського роду. Ізоляція, егоїзм, зневажання інтересів більшості, пригноблення та утискування всіх інших – ось та нищівна мораль, яка нині бере гору і породжує звірині інстинкти. Щойно у Софіївському районі на Дніпропетровщині, у безкрайому степу, в приміщенні тваринницької ферми знайшли резервацію для «другосортних». З одного боку — глибокий рівчак, з іншого — паркан, який не перестрибнеш, не обійдеш. Утримувалося тут два десятки телиць та бичків і більше півсотні овець, а також кури та індики. Доглядав усе це господарство привезений звідкись молодий чоловік. Служив за харчі. Кидати роботу чи просто виходити за межі «зони» йому було суворо заборонено. Полонянкою, розповів хлопець, була ще якась жінка, але вона зуміли втекти. А йому тікати не було куди. Та і як вирушати у далекі мандри з порожніми кишенями? От і ішачить сам, як проклятий…
І уявіть собі: досі нібито не вдалося встановити, кому ж належала ця таємна резервація в степу з молодим наймитом-рабом у ній. Як тільки шило виткнулось з мішка, вона враз спорожніла. Хлопець-раб в обличчя знав лише якогось «дядька», але той мов крізь землю провалився.
До надто сумних роздумів спонукають «тиночки» нинішніх можновладців. Що ховаєте за ними? Від кого відмуровуєтесь, панове?
