09/10/2009
0На межі двох областей – Донецької і Запорізької – лежить село Стародубівка. Воно цікаве тим, що на цій землі знайшли прихисток перестарілі запорожці та їхні нащадки, які після розгрому царським військом Січі спочатку втекли за Дунай до турецького султана, а потім повернулися на землі своїх предків.
Січ впала 1775 року. За Дунаєм наші козаки прожили 53 роки. На їхнє прохання Микола І виділив їм для поселення територію біля річки Каратиш неподалік від Азовського моря (це зараз Першотравневий район Донеччини). Повернувшись у рідну Україну, козаки одержали і нову назву – "Азовське козацьке військо", яке очолив отаман Йосип Гладкий.
Переселяючись з-за Дунаю, одружені козаки везли з собою і родини, і хатній скарб, і всіляке начиння. А от прабабуся 85-річного мешканця Стародубівки Василя Пінчука Василина прихопила з собою жменю жолудів, які виросли з тих дубків, що їх вивезли у 1775 році з Січі. З того насіння, що повернулося на батьківщину бабуся Василина виростила шість дерев. Дубки були дуже гарні й старенька, яка прожила 115 років, завжди казала, що саме вони додають їй віку.
На сьогодні з задунайських дубів залишився лише один. Щоб обійняти його стовбур, треба двох немалих дядьків. Дуб цей названо козацьким. Він у Стародубівці довго був єдиним, що нагадувало про Задунайську Січ…
А цими днями козаки Кальміуської паланки урочисто відкрили ще й пам’ятний багатотонний камінь, на місці якого буде незабаром встановлено пам’ятник козакам Азовського війська.
