24/09/2009
0Рід кедрів (Cedrus) у сімействі соснових користується особливою повагою.
Всі вони – горяни: кедр гімалайський (Cedrus deodara) сягає „захмарних” висот у західних Гімалаях – до 4000 м над рівнем моря. Дерево струнке (до 50 м), дуже декоративне, особливо у молодому віці, має гостро-пірамідальну крону із сріблясто-блакитно-зеленою (вічнозеленою) хвоєю та довгими шишками (до 10 см). Розповсюджені форми за параметрами росту (колоновидна, компактна, плакуча), по забарвленню хвої (золотиста, срібляста, сиза). Динаміка розвитку крони оригінальна. В перші роки вона починається майже від землі, а при боковому затіненні стовбур швидко скидає бічні гілки. За світовою шкалою кедр гімалайський відносять до тіневитривалих, а за морозостійкістю (шкала Добровольського) – десь посередині. У Закарпатті витримує всі зими. Добре росте з 1954 року (насіння отримане з Батумського ботсаду). Між іншим, у 1965 році ми подарували по 5 саджанців кедрів, гімалайського та атланського. Центральному республіканському ботсаду (м. Київ), де вони ростуть донині на темно-сірому опідзоленому суглинку. Взагалі, до грунтів кедри невибагливі: однаково добре ростуть на глинистих сланцях, вапняках, гнейсах і, навіть, гранітних скелях. Гадаємо, що львівські чорноземно-вапнякові рендзини підійдуть для них. Парадоксально, що перенесені з високогір’я, з вологих умов, нормально ростуть і в сухих екотипах. Крім того, помічено, що у посушливі роки зимостійкість рослин збільшується. Полюбляють кедри і морський клімат. Відомо, що на Чорноморському узбережжі вони ростуть краще, ніж у себе на батьківщині.
У промислових культурах кедр гімалайський на Закарпатті, з відомих причин, відсутній. Зацікавлення до цієї благородної породи раптово вщухло (мабуть, з’явилися інші зацікавлення), хоча його акліматизація продовжується на Закарпатській лісодослідницькій станції. Закладено 10 натуралізаційних ділянок на різних „гірських паралелях” та експозиціях, де кедри ростуть з багатьма іншими видами. Незамінні вони у лісопаркових насадженнях, у контрастних групах, де кедри, мов сріблясті колони, „володіють ситуацією”. Чудові вони у кемпінгових притулках, в арборетумах санаторіїв. Можна було б створити певний міжнародний взірець, подібний, скажімо, до Віденського Бельведера, або легендарних Версаля чи Лувра.
Нас, прагматиків, цікавить і краса (більше природна), і звичайна господарська доцільність. Наприклад, відомі гібриди з кедра гімалайського та ліванського, що вирізняються надвисоким гетерезисом (максимально „акселерацією”), де поєднані і краса, і кубомаса. Кедри у цьому відношенні – на висоті. Деревина стійка, міцна, використовується у суднобудуванні, меблярстві та різних ремеслах. У кедра гімалайського вона жовтуватого або червонуватого кольору, ароматна, з високими фізико-механічними властивостями.
Кедрові насадження заслуговують уваги не лише як „постачальник” цінної деревини. Рукотворні і природні деревостани – це унікальні конденсатори і своєрідні „фабрики” кисню (особливо гірські). Повітря під їх кронами насичене животворними від’ємними іонами та фітонцидами – це ідеальне середовище для здорового відпочинку (курортні ліси). Масиви природних реліктових лісів катастрофічно зменшуються. Залишилися острівні „недобитки”, чи так би мовити „недорізки”. Під загрозою повного знищення опинився кедр ліванський (Cedrus Libani), навіть, у центрі ареалу (Мала Азія, Ліван – гори Тавра, до 2000 м над рівнем моря).
Відомий ще з часів царя Соломона (965–928 рр. до н. е.), цей кедр використовувався у будівництві відомого храму в Єрусалимі.
Праліси у Лівані збереглися лишу подекуди на малодоступних гірських схилах (загальна лісистість становить 5%). Залишилася лише слава та похідні перетворені розріджені ліси-недоруби.
Порівнянні з іншими кедрами ліванський – найбільш світлолюбний і морозостійкий, але росте повільніше (висота сягає30–40 м). У Карпатах можна його використовувати у промислових культурах разом із кедром атланським. Довговічний (максимальний вік – 800–1000 років), декоративний, має такі форми: блакитну, рідкогіллясту, звивисту, плакучу, які б могли бути окрасою сучасних євроготелів та іншої нерухомості. Щодо кедра атланського (Cedrus atlantica), то ми давно зробили висновки, що він у нас у Карпатах росте, як справжній абориген. У передгірській зоні зовсім не пошкоджується морозами, невибагливий до грунту. У 1967 році науковцями Закарпатської лісодослідницької станції були закладені виробничо-експериментальні культури кедра атланського на площі 1,6 га, у суміші з ялицею білою, липою та явором. Саджали весною по суцільній оранці трирічними саджанцями. Нині маємо 40-річні велетні (кедри всі у верхньому ярусі, висотою близько 25 м, діаметром до 40 см). Збираємо шишки, вилущуємо насіння, досить доброякісне, сорту „Мукачівський”. Насіння достатньо, щоб поділитися із сусідами.
Силами мукачівських лісівників та науковців у 1954 році закладений дендрарій на площі 50 га, де кедри ростуть поряд із секвоядендроною, кунінгамією, магноліями, бамбуками та горіхами. Поміж ними –дикоплодові та сотні інших екзотичних видів. У горах на різних висотах створено 10 натуралізаційних ділянок, багато культур різного віку: платанових, каштанових, горіхових, модринових, дуглазієвих, кедрово-соснових. Забезпечена серйозна база натуралізації та інтродукції на майбутнє.
В. І. Гніденко,
За матерілами Всеукраїнської галузевої газети "Деревообробник"
derevo.com.ua
