21/09/2009
0ЧИ ДОВОДИЛОСЯ вам коли-небудь спілкуватися з лісниками? Мабуть, більш щирих і прекрасних душею людей знайти годі! Бо ліс не терпить брехні, фальші. Лиха людина тут працювати просто не зможе. Як і байдужа, не фанат своєї справи. Адже в лісі мало просто працювати, лісом треба жити…
Саме такий він — Василь Володимирович Радченко, лісничий Руднянського лісництва ДП "Полтавський лісгосп". Щирий, безпосередній, простий. Лісу він віддав уже 28 років свого життя. Говорить, прийшов працювати до лісу, бо тут найменше брехні. Ліс брехні не любить.
Народився й виріс Василь Володимирович на Сумщині. Ліси оточували рідне село з обох боків. Покликала до лісових хащів юнацька романтика. Згадує, тягло на БАМ, та не судилося. За направленням потрапив на Полтавщину.
Справді, лісник — це не робота, це стиль життя. Адже такого поняття, як вихідний день, тут узагалі не існує. Стаєш до праці з першими промінчиками сонця, прокидаючись о 5-й—6-й ранку. Кінець — коли закінчується світловий день, якщо його взагалі можна назвати кінцем. Адже якщо, не дай, Боже, лісокради або пожежа — робочий день може і до ранку не закінчитися. А ще ж живеш у селі, то є власне господарство: кури, свині, а ще — голуби, бджоли для душі.
Найбільше ображає Василя Володимировича те, що люди ставляться до лісу суто по-споживацькому: грибів назбирали, сміття залишили, багаття розпалили й покинули. Потім лісівникам шмат роботи. До кожного ж відпочиваючого людину не приставиш.
А найприємніше, каже Василь Радченко, коли бачиш плоди своєї праці. Ще кілька років тому на місці був пустир або ж неорані землі, й от уже постають 2—3-метрові молоді деревця. Враження такі, що просто неможливо передати. Це — стан душі. Якщо створив уже певну лісову ділянку, масив — цю справу вже не зміниш на жодну іншу. Вже ні до чого душа не лежатиме, бо без лісу просто не зможеш!
— Ми ніби-то і при цивілізації, але найближче до пракоренів, до природи. І цим ми пишаємося, — говорить Василь Володимирович.
Хотілося, щоб держава хоч трохи звернула увагу на лісове господарство: і на людей, і на матеріально-технічне забезпечення галузі. Адже ту ж сільськогосподарську техніку пристосувати до роботи в лісі не завжди можливо.
Та наперекір кризі лісництву вдається виживати: зарплату тут виплачують вчасно (хай, можливо, не таку, як декому хотілося), і навіть до свята — премії.
Проте лісівники оберігають державний ліс, є Державною лісовою охороною, а ось до державної служби не мають жодного стосунку. Хоча б таким чином держава могла підвищити статус людей цієї благородної професії!
До складу Руднянського лісництва належить 4600 гектарів лісу на території Полтавського, Диканського і Котелевського районів. Тут працює 6 майстрів лісу та 2 лісника, 4 водіїв пожежних автівок, а також п’ятеро трактористів, які забезпечують посадку, догляд за лісом, підготовку грунту, та убезпечують "зелені легені" від пожеж за допомогою створення мін. смуг.
Під час пожежонебезпечних періодів постійний нагляд за допомогою біноклів тут здійснює 2 спостерігачі.
Василь Володимирович вважає, що з колективом йому дуже пощастило — так чітко і злагоджено люди виконують свою роботу. Як годиться, напередодні професійного свята він назвав найкращих з кращих. Це: механізатори Микола Кривчун, Петро Тимчук, Олексій Серга, Микола Смірнов; майстри лісу Василь Симітко, Анатолій Лихач, Іван Карасенко, Валерій Дяченко, Сергій Фисуненко, Володимир Сидоренко, Костянтин Заїка.
Низько вклоняється Василь Радченко за їхній трудовий подвиг і перед колишніми працівниками лісництва, які зараз на заслуженому відпочинку. Це: трактористи Іван Даншин (створив умови для посадки лісу на ярах і в балках), Олександр Шаповал, Володимир Дмитренко, лісокультурниця Анастасія Станицька, бухгалтер лісництва Надія Журавель.
Протягом останніх 10 років зусиллями працівників лісництва створено більше 300 гектарів нових лісів на землях, непридатних для сільськогосподарського виробництва. Чим не привід для гордості?!
А ще обладнано чимало місць для відпочинку і дозвілля, де, зокрема, полюбляють справляти весілля. От якби ж тільки ставилися наші громадяни до всього бережно!
Відзначив Василь Володимирович і розуміння та суттєву допомогу, зокрема і фінансову, в створенні нових лісів органів влади, зокрема Полтавської районної ради.
Подяка і керівникам галузі за те, що зберегли її, а надто найбільше багатство — людей.
До слова, лісництво має й власну пасіку. Цього сезону 50 бджолосімей господарства виробили 540 кілограмів меду, який реалізують за пільговою ціною працівникам і пенсіонерам лісництва.
А в задумах у невтомного Василя Володимировича — створення туристських маршрутів, щоб казковими мальовничими місцями міг помилуватися кожен охочий.
ДП "Полтавський лісгосп", як розповів "Вістям" головний лісничий підприємства Олексій Тенянко, складаються з 7 лісництв, які розташовані на території Полтавського, Котелевського, Чутівського та Диканського районів. Це плюс 29044 гектари лісових угідь та 245 працівників. Співробітниками підприємства створено лісових культур на площі 350 гектарів, з них нових лісів — більше 200 гектарів. Для забезпечення посадковим матеріалом у лісгоспі функціонує 5 гектарів лісових розсадників, на яких вирощується близько 20 видів лісоутворювальних та декоративних деревних чагарникових порід.
