Перлини на тлі екологічного лихоліття

Володимир ГЕТЬМАН, Державна служба заповідної справи

“Урядовий кур’єр” 2002.07.17

Збереження біологічної та ландшафтної різноманітності, розвиток природно-заповідної справи – один з пріоритетів державної політики у сфері економічної та екологічної безпеки. З Послання Президента України до Верховної Ради “Європейський вибір”.

Унікальність, неповторність, оригінальність, індивідуальність,атрактивність, дефіцитність… – цілу низку прекрасних епітетів можна згадати, розповідаючи про природні перлини нашої української землі -заповідні ділянки ще відносно збереженої, дикої природи. Кожний природнийчи історичний ландшафт земного материка, як і всяка людина, що живе вньому, має свої відмінні риси. Але, як і серед людей є розумніші, добріші,багатші серцем, так і кожна природно-історична область, природне урочище чиландшафтна місцевість по-своєму індивідуальні, якісно визначені та генетичноєдині.

Держава надає пріоритетного значення розвиткові поліфункціональних об’єктів(біосферних і природних заповідників, національних природних і регіональнихландшафтних парків), функціонування яких забезпечує не тільки збереженняприродного різноманіття та здійснення наукових досліджень, а й створенняумов для розвитку екологічної освіти, рекреації та екотуризму, відпочинкута оздоровлення населення, охорони історико-культурної спадщини.

Oстанніми роками створено Казантипський, Опуцький, Рівненський природнізаповідники; Яворівський, “Сколівські бескиди”, “Деснянсько-Старогутський”національні природні парки.

Значно розширено території Карпатського і Чорноморського біосфернихзаповідників, Шацького національного природного парку на Волині, дендропарку загальнодержавного значення “Олександрія” у Білій Церкві на Київщині.

Наприкінці минулого року указом Президента України створено Черемськийприродний заповідник (2975,7 га) на території Волинського Полісся (Маневицький район) з відносно збереженими лісовими ландшафтами.

Нещодавно оголошено про створення національного природного парку”Гуцульщина” (32271 га) в Покутських Карпатах на Косівщині(Івано-Франківська область), відомій у всьому світі традиційними художнімипромислами, запальними піснями і танцями та, звичайно, мальовничимигірськими краєвидами.

У 2000-2002 рр. на карті природно-заповідних об’єктів України з’явились 11регіональних ландшафтних парків: чотири в Донецькій області (Донецькийкряж, “Клебан-Бик”, Половецький степ, “Меотида”), по два в АР Крим(Калиновський, “Бакальська коса”) і в Полтавській області (“Коломацький”,”Кременчуцькі плавні”), по одному в Рівненській (Надслучанський),Харківській (Великобурлуцький степ) і на території Київської та Черкаськоїобластей парк “Трахтемирів”.

Нещодавно Україна заявила світовій громадськості, що має унікальні природніоб’єкти, які потребують охорони і збереження на всесвітньому рівні. Уштаб-квартиру ЮНЕСКО в Парижі 30 червня 2000 року Міністерством екології таприродних ресурсів передано складений у відповідності до вимог прийнятої улистопаді 1972 року Конвенції про охорону всесвітньої культурної таприродної спадщини перелік таких об’єктів. До нього увійшли ПодільськіТовтри, Канівські гори, Карадаг, Святі гори, Поліські болота таСловечансько-Овруцький кряж.

Нині природно-заповідна мережа України складається з 7010 територій таоб’єктів загальною площею 2 647 818.5 га (4.2 відсотка від площі держави).З вищих категорій заповідання до неї належать чотири біосферні і 17природних заповідників, 12 національних природних парків (включаючиновостворену “Гуцульщину”), які, без перебільшення, є справжніми діамантами природно-заповідного фонду.

Окрім них, природне національне надбання це 2556 заказників, 3028 пам’ятокприроди, 35 дендрологічних парків, 529 парків-пам’яток садово-парковогомистецтва, 22 ботанічні сади, 12 зоологічних парків, 37 регіональнихландшафтних парків, 754 заповідних урочищ.

Найбільший відсоток заповідності мають Хмельницька, Закарпатська,Івано-Франківська області – 12-15 відсотків. На території Севастополя -понад третина. Найменше за територією таких природних перлин у Кіровоградській, Вінницькій, Дніпропетровській, Київській та Харківській областях – менше одного відсотка. В Криму цей показник становить 4,5відсотка, у столиці – 10.

Два роки тому Верховна Рада прийняла Закон України “Про загальнодержавнупрограму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015роки”, якою передбачено територіальну організацію субширотних і субмеридіональних природних коридорів з природними регіонами, ядрами якихмають стати висококатегорійні природно-заповідні об’єкти – біосферні іприродні заповідники, національні природні і регіональні ландшафтні парки.На регіональному рівні ядра екомережі з’єднуватимуться заповіднимитериторіями місцевого значення, що сприятиме збереженню ландшафтногорізноманіття України.

Програмою передбачено збільшення площі земель природно-заповідного фонду до10,4 відсотка на 2015 рік, а площу національної екологічної мережі загалом маємо довести до рівня, достатнього для забезпечення екологічної безпеки країни.

Національна екологічна мережа стане складовою Пан’європейської екомережі,яка практично реалізує Всеєвропейську стратегію збереження біотичного іландшафтного різноманіття “Довкілля для Європи”, розроблену Радою Європи.

Відповідно до цієї стратегії, а також Європейської ландшафтної конвенції,пріоритетом державної політики в галузі охорони навколишнього природногосередовища є збереження біотичного та ландшафтного різноманіття в межах природно-заповідного фонду.

Зазначу, що зараз формується нове уявлення про сучасний ландшафт, в якомупоєднуються як природні, так і історико-культурні утворення. Але одним знайбільш проблематичних питань залишається таке: якими кількіснимипоказниками можна характеризувати ландшафтне різноманіття.

Нині у заповідній справі в гордіїв вузол сплелося ряд проблем, які чекаютьна своє розв’язання.

За умов різновідомчого підпорядкування територій та об’єктівприродно-заповідного фонду маємо розробити модель інтегрованого управління,точніше – підпорядкувати всі біосферні та природні заповідники, національніприродні парки одному урядовому органу державного управління.

Сьогодні Мінекоресурсів з чотирьох біосферних заповідників підпорядкований лише один, а з сімнадцяти природних заповідників аж чотири. Трохи кращі справи з національними природними парками: з дванадцяти лише три перебувають в іншому підпорядкуванні (Держкомлісгосп України).

Практика життя підказує, що потрібен єдиний центр управління, бо, якмовиться, у двох господинь хата не метена.

Треба сказати, що багато проблемних питань у сфері розвиткуприродно-заповідного фонду виникло у зв’язку з земельною реформою,прийняттям нового Земельного кодексу. Зокрема, щодо приватної формивласності на природно-заповідні території та об’єкти. Гадаю, що доприватизації український землевласник в більшості випадків нині ще неготовий матеріально, ні інтелектуально, ні духовно чи морально.

Яскравий приклад цього – регіональний ландшафтний парк “Трахтемирів” змисливським “хоромом” поруч заповідних козацьких могил у національнійсвятині України. Вибачте за банальність, але навіть неук не наважитьсябудувати хату на місці чи поруч із цвинтарем.

Літописи природи, які ведуться в наших установах, не відповідають сучасномурівню розвитку природничої науки. Здебільшого вони мають звітний характер іне відображають динаміку наукових природознавчих досліджень відповідного краю.

Дуже важливо, щоб ці літописи стали повноцінними науковими роботами і нелише для звіту, а й захищалися науковими співробітниками заповідників інаціональних природних парків на засіданнях науково-технічної ради Державної служби заповідної справи.

Необхідно також розробити стратегію фонового екологічного моніторингу,детально розробити тактичну схему і порядок його здійснення, зокрема, в біосферних заповідниках.

Назріла потреба створення державного науково-дослідного інститутузаповідної справи, що об’єднав би розрізнені по наукових установах таорганізаціях найкращі інтелектуальні сили України.

Однією з важливих передумов забезпечення ефективної роботи є фаховий рівеньнаших працівників. Згідно з постановою Кабінету Міністрів “Про вдосконалення державного управління заповідною справою в Україні” розроблено та затверджено міжгалузеву довгострокову програму підготовкивисококваліфікованих кадрів заповідної справи в Україні на 2000-2015 роки.

Важливою є проблема інтеграції законодавчої бази природно-заповідного фондуУкраїни з правовим полем країн Європейської Співдружності. Україна єстороною понад 50 міжнародно-правових документів з питань збереженнябіотичного і ландшафтного різноманіття. Важливо зараз максимально зблизитивітчизняну (11 категорій) і Міжнародної спілки охорони природи і природнихресурсів – МСОП, ІUCN (9 категорій, використовуються шість) класифікації природно-заповідних територій.

Треба також сказати, що відповідно до Всеєвропейської стратегії збереженнябіотичного і ландшафтного різноманіття одним з пріоритетів державноїекологічної політики є організація міждержавних біосферних резерватів.

Організація транскордонних біосферних резерватів важлива тим, що саме вприкордонній смузі ще збереглись відносно малозмінені ландшафтні комплекси.Це свого роду створені людиною “міждержавні” екотони природи, де спрацьовуєтак званий крайовий ефект з максимумом природного різноманіття, щозабезпечує найвищу стійкість і продуктивність природного ландшафту.

Нині зaвершене створення найбільшого в Центральній Європі, першого вприродоохоронній практиці трилатерального біосферного заповідника “СхідніКарпати” на території трьох країн – Польщі, Словаччини, України. Зукраїнської сторони до нього входить Ужанський національний природний парк.

Міжнародним координаційним комітетом програми ЮНЕСКО “Людина і біосфера” влютому 1999 року прийнято рішення про створення міждержавногоукраїнсько-румунського біосферного резервату “Дельта Дунаю”, до якого знашої сторони ввійшов Дунайський біосферний заповідник.

Планується створення двосторонніх біосферних українсько-польськихзаповідників “Західне Полісся” і “Розточчя”, українсько-російського”Брянські і Старогутські ліси” та ряду інших.

Насамкінець зазначу, що зараз ми стоїмо на порозі розв’язання концептуальноважливої проблеми – яким стратегічним шляхом розвиватиметься заповідна справа в Україні. Та очевидно, що розширення природно-заповідних територійсприятиме поліпшенню стану довкілля, згортанню світової екологічної кризи.

Інакше, не приведи Господи, подальше погіршення екологічної ситуації можепризвести до того, що ділянки дикої, заповідної природи стануть свого родуноєвими ковчегами для виживання в антропогенно перевантаженому світі.