04/09/2009
0У дитинстві Галина Шиман любила ходити по слідах зайчиків, які маленькі стрибунці лишали на снігу. Одного разу, милуючись красою велетня-лісу, одягненого у зимові шати, зовсім маленька Галинка забрела углиб, пройшла крізь білосніжні зимові хащі, слідкуючи за чудернацькими малюнками лапок на білосніжній одежині землі, і, зовсім не помітивши того, вийшла далеко до дороги. По ній, на щастя, їхали люди у підводі. Побачивши, що десь у далині чорніють дві плямки – валяночки, вони підібрали маленьку мандрівницю та відвезли додому.
Кореспондент: Галино Михайлівно, відомо, що ви закінчили Велико-Анадольський лісовий технікум на Донеччині. Пізніше – Українську лісогосподарську академію. Розкажіть, що найбільше вплинуло на вибір професії?
Галина Михайлівна: Мій батько працював лісничим, інженером і завжди, приїжджаючи з лісу, привозив мені букет квітів. Мені це так подобалося, це один з найяскравіших спогадів мого дитинства! Я завжди згадую букет ніжних квіточок у сильних батькових руках. Також батько часто брав мене з собою в ліс. Ми тоді жили у П’ятихатках Дніпропетровської області, біля лісу, і частина мого дитинства пройшла у зелених шатах. Коли я закінчила школу, батько повіз мене у Велико-Анадоль, там його батьківщина, там він навчався у лісовому технікумі. Тобто усі викладачі вже знали, що я прийшла батькові на зміну, і радо навчали друге покоління нашої родини.
Кор.: Понад 17 років ви працювали у новому, нещодавно створеному Кіровоградському степовому лісництві. Зрозуміло, що створювати зелену зону там, де були кручі, степи, пустирі, досить непросто. Тим більше, коли ця нелегка чоловіча робота – висадка лісу – робилася тендітними жіночими руками…
Г. М.: Я закінчила навчання в технікумі у 1949 році і потрапила за направленням у Чорноліський лісгосп, це – Водяне Знам’янського району. Там я працювала до 1952 року. Головним нашим завданням тоді було створити зелену зону навколо Кіровограда. Адже довколо міста не було насаджень у районах Лісопаркової, Дубової балки, Озерної балки та інших.
Після 1968 року ювілярка почала працювати в управлінні на посаді інженера по захисту рослин. Основним її тодішнім завданням була боротьба зі шкідниками. Згодом, уже на посаді інженера лісового господарства, їй дістався більший обсяг роботи. Не забарився й той час, коли Галина Шиман отримала посаду головного лісничого облуправління.
Кор.: Галино Михайлівно, ви колись підраховували, скільки дерев висаджено вашими руками?
Г. М.: Точну кількість дерев, звичайно, не назву, але засаджена мною та моїми колегами територія – більше двох тисяч гектарів! А на кожному гектарі понад 10 тисяч сіянців.
Кор.: Ви так багато зробили для нащадків, своєю працею створили справжні джерела цілющого чистого повітря. А чи цінує це сучасна молодь? Що є причиною того, що нині панує недбальство та неповага до зелених насаджень, до природи?
Г. М.: Я дуже дивуюся нашим людям. Не розумію, як можна не бачити тієї краси, яка знаходиться навколо нас, не шанувати її, не шанувати людей, які її створювали у союзі з природою. Особливо міські жителі. Вони нівечать молоді дерева, закидають сміттям парки, лісосмуги.
Кор.: Лише декілька років тому ви перестали пірнати у зимову ополонку. Цей факт ще раз свідчить про те, що ви дійсно сильна жінка, яка завжди знаходилася у гармонії з природою. Розкажіть, чому ви почали займатися моржуванням?
Г.М.: Рано чи пізно люди починають хворіти. Усі ми повинні просити у Бога здоров’я і довголіття, але ж лише ми самі можемо творити свою долю. Тому треба піклуватися про себе, не боятися труднощів. Ми не лише стрибали в ополонку, ми розтиралися снігом, виконували фізичні вправи. Кожного разу, коли ми приходили до річки, процедура починалась з того, що слід було заново пробивати замерзлу ополонку. Якщо температура повітря 17-20 градусів нижче нуля, то поки вилізеш із ополонки – на тобі вже висять льодяні бурульки. Зізнаюся, навіть лежачи у лікарні, кожного дня, поки не бачили лікарі, я ходила до ополонки.
Кор.: Галино Михайлівно, а вдома що вирощуєте?
Г. М.: О, я дуже люблю квіти! Особливо тюльпани, півонії, петунії та айстри.
Кор.: У вересні громад-ськість святкуватиме День працівника лісу. Щоб ви хотіли побажати своїм колегам-лісівникам напередодні свята?
Г. М.: Зичу всім лісівникам, усім людям, життя яких пов’язане з лісом, щоб їхня праця не була марною. Щоб люди нарешті зрозуміли істину: дерева самі не ростуть, їх створює людина на благо іншим. Добра вам, шановні колеги!
Вчора Галині Шиман виповнилося 80! Зараз ця прекрасна, сповнена добра людина живе з онукою та зятем, бореться з недугами і навіть намагається допомагати робити ремонт у квартирі! Різне було у її житті: радощі і печалі, щастя та смуток, та попри усе це ювілярка виглядає бадьоро, її очі сповнені незгасного молодого вогню…
Шановна Галино Михайлівно!
Лісівники Кіровоградщини сердечно вітають Вас з почесним ювілеєм! Нехай приємні спогади сповнюють Ваше серце теплом. Бажаємо, щоб майбутні покоління берегли і цінували ті пам’ятки зеленої культури, які Ви створили. Нехай кожен день усміхається до Вас яскравими променями сонечка та дарує Вам радість!
Наш кор.
