31/08/2009
0Прокуратура Дніпропетровщини недавно похвалилася: порушила кримінальну справу стосовно двох депутатів Орлівщинської сільської ради Новомосковського району за «одержання хабара за попередньою змовою групи осіб». Вона ж встановила, що «у травні ц.р. громадянин Д. звернувся до вищевказаної сільської ради через її депутата, члена земельної комісії громадянина П., з письмовими заявами від громадян про виділення 7 земельних ділянок по 0.25 га кожна під забудову житлових приміщень. Незабаром радою було прийнято рішення на користь цих заяв. Але як за це рішення, так і за безперешкодне оформлення та отримання держактів на виділені ділянки депутат П., як член земельної комісії, за попередньою змовою з головою цієї комісії, вимагали передати їм 362 тисячі доларів США». Після проведення необхідних оперативних заходів при отриманні 171 тисячі доларів готівкою підозрювані були затримані правоохоронцями.
Та навіть після цього люди в селі не схильні вірити, що настільки грізна грозова хмара розродиться дощем-зливою. Бо навряд, кажуть селяни, щоб обласна прокуратура, яку очолює Михайло Косюта, посміла зробити явним усе те таємне, що тут коїлося ще недавно під прикриттям тієї ж облпрокуратури, поки її очолював нині покійний Володимир Шуба. Та й чи віддадуть «застуканих на гарячому» на поталу їх численні дружки і «соратники по бізнесу» з місцевих коридорів усіх трьох гілок славної в Україні влади?
ЩО Ж КОЇЛОСЯ в Орлівщині, де мальовничі береги Самари і мішаний ліс навкруги, — узявся розповісти депутат сільської ради, секретар земельної комісії бютівець Павло Яременко. Хоча як він, так і двадцять п’ять з двадцяти семи інших депутатів нинішнього скликання, також довго не могли збагнути, що ж у їхньому селі та навколо нього відбувається. «На сесіях ми ніяких земельних ділянок не виділяємо і не роздаємо, — говорить Павло Сергійович, — а на в’їзді у село величезний плакат: «Продається! Ліс, земельні ділянки, ліс біля річки під забудову. Дзвонити за телефонами…» В газетах, в Інтернеті оголошення: «Продається ізольована, приватизована земля у селі Орлівщина площею 3,26 га. З південно-східного боку обмежена природним озером площею 1 гектар, з північно-західної – сосновим бором. За 200 метрів річка Самара. Земля може бути використана під елітну житлову забудову, санаторій або туристично-розважальний комплекс. Можливий продаж частинами».
— Добрячий шмат лісового масиву вже огороджено високим парканом, — продовжує Яременко. — Нікого з нас, депутатів, туди і близько не пускають. Не велено! А спроби з’ясувати, з якого, даруйте, дива земельна лихоманка у нас зчинилася, хто її санкціонував, — битих два роки були марними. І голова сільради Василь Білий, і голова земельної комісії Валерій Бондарєв мов води у роти понабирали. Або казали, що то «не вашого і не нашого розуму діло», що «втручатися навіть небезпечно». До таких висновків спонукав і фермер та водночас голова бюджетної комісії сільської ради Василь Пузь.
Але Павло Яременко, який чув од людей крик відчаю: «Що ж ви, хлопці, творите?!», таки вирішив усе з’ясувати. На яких підставах сном-духом нікому не відома тут жінка вирішила продати три гектари землі, що належить територіальній громаді? Розвідка з джерел, сумніватися в правдивості яких не доводилося, донесла: на приватизацію принадної ділянки дала згоду… сільська рада. Начебто все чин-чином: є рішення і земельної комісії, є і відповідне благословення сесії ради. Але ж він, Яременко, вів протоколи усіх без винятку засідань земельної комісії, не пропустив жодної сесії: подібне питання скрізь навіть не обговорювалося. А рішення — існує. На офіційному папері-бланку, підписане головою ради Василем Білим. Дивився на нього Яременко і справді не вірив своїм очам. Невже ввижається? А може, «липове» це рішення, підроблене?
ТА ТРЕБА було якраз тому статися, що за кілька днів — а це відбувалося у середині минулого року — раптом скликали позачергову сесію, де голова Василь Білий … щиро розкаявся. Бив себе у груди і запевняв, що лихий його попутав. Піддався, мовляв, на вимоги-ультиматуми високих посадовців…
Років з десять тому двом родинам — Конторщиковим та Савченкам — виділили біля Орлівщини 30 гектарів ріллі для ведення селянського фермерського господарства. Згодом вони їх розпаювали на шестеро чоловік, по 5 га на кожного, і приватизували. А восени позаминулого фермери потрапили в якусь немилість до прокуратури.
Тепер ось, зібравши депутатів на екстрену сесію, Білий розповів їм щось «зовсім нове». Виявляється, Олексій, Валерій, Валентина та Людмила Конторщикови і Сергій та Наталія Савченки написали добровільні відмови від своїх прав власності на ділянки і передали їх на користь сільської ради. А Василь Спиридонович підписав рішення, які нібито були схвалені на сесії 16 квітня 2008 р., але які насправді не розглядалися і не голосувалися. Отож в цю оборудку депутати сільради не були посвячені. І не знали того, що одним рішенням вони хвацько приєднали «зазначену ділянку до земель запасу територіальної громади та включили її до складу села», а іншим одразу, навіть не змінюючи цільового призначення, погодилися «виділити 119 громадянам по 0,25 гектара кожному — для спорудження і обслуговування житлових помешкань і садиб».
Усе це Василь Білий «провернув» від імені депутатів без їхньої згоди і відома. Оті 119 громадян, яких «з царського плеча» обдарував голова земельними ділянками, ніякого відношення до села не мали, їх тут ніхто не знав і в очі не бачив. А тепер ось неждано-негадано нагрянула бригада хлопців з СБУ — перевіряти, наскільки законно в Орлівщині розпоряджаються земельними фондами. «То простіть мене, Христом-Богом прошу, — ледве не на коліна опускався Василь Спиридонович, — виручайте, не дайте ні за цапову душу пропасти: відмініть, поки не пізно, попередні рішення». Уявіть собі, депутати, виявивши «розуміння і людяність», скасували те, чого вони й не приймали.
Як тепер пояснює Павло Яременко, пожаліли свого голову з двох причин. По-перше, Білий клявся, що до підробок вдався під тиском. Їх від нього зажадав прокурор області Володимир Шуба. Розмова була нібито короткою: роби, що я наказую! Від Шуби одержав Білий і список громадян, яким треба було «мовчки» передати земельні наділи. По-друге, тільки у жовтні 2007 року земельна комісія розглянула стос заяв корінних жителів і уклала список зі 105 чоловік, котрі просили і давно з нетерпінням чекали ділянки під забудову приватних садиб. От депутати й подумали: сталося — що сталося, зате ці 30 гектарів хоч тепер дістануться своїм…
НАСПРАВДІ ж не так сталося як гадалося. Як тільки на наступній сесії депутати спробували внести до порядку денного питання про надання односельцям ділянок під забудову «за рахунок 30 повернених гектарів», Білий обірвав їх короткою ще й холодною, як лід, фразою: «Забудьте про них!» Приховане стало явним місяців за два-три, коли 30-гектарна ділянка вздовж лісу почала активно розпродуватися чужим забудовникам. Цього депутати стерпіти не змогли – негайно подали письмову пропозицію розглянути на черговій сесії питання про «масове незаконне виділення земельних ділянок на території сільської ради». І що ж? Білий зробив вигляд, наче нічого й не сталося. Тоді депутати – Сергій Носенко, Наталя Качур, Ольга Носач, Юрій Лужний, Микола Гонтар, Тетяна Гупало, Ірина Дяченко, Микола Бойко, Віктор Зайченко, Антоніна Мельникова, Світлана Лещенко, Людмила Клименко, Віктор Шевченко, Олександр Бондарєв, Антоніна Бондарева та інші — оприлюднили колективну заяву: в селі набувають чинності постанови й рішення, за які вони не голосували.
Це вже не жарт. Це вже бунт депутатського корпусу. Хочеш не хочеш, а зізнавайся. Так депутати й дізналися: тільки-но працівники СБУ відбули з Орлівщини, оті незаконні рішення, які вони на прохання голови скасовували, Білий знову… «одноголосним рішенням сесії» поновив. Вистачило місяця, щоб на всі 119 ділянок встигли виготовити державні акти — на тих громадян, яким уже виділялися раніше сфабрикованим сільським головою рішенням. А оскільки «ринкова» вартість однієї сотки торік складала тут 2-3 тисячі доларів, то «ціна оборудки» сягнула щонайменше семи-восьми мільйонів «зелених». Василь Білий і на цей раз запевняв депутатів, що не він ініціатор розпродажу землі, а лише «виконує волю тих, хто «вище».
— Цього разу «розуміти» свого голову ми не побажали, — говорить Павло Яременко. – Адже виникли сумніви з приводу багатьох інших не менш «загадкових» оборудок з землею. Та й з приводу «підозрілої» ролі у них не лише Василя Білого, а й двох колег-депутатів — голів земельної та бюджетної комісій. Адже у «дерибан» ішли вже не тільки землі територіальної громади, а й лісові та заповідні масиви. Тут іще одна «цікава» історія випливла. Напередодні першої ж після обрання сільської ради нинішнього скликання сесії в Орлівщину забився чужий чоловік. Він і подав на сесію «прошеніє» виділити у приватну власність групі його товаришів… 9 гектарів лісу. Так, щоби 36 чоловікам вистачило по 25 соток. Ну й дивак! Сміялися з нього депутати від душі. Забажав же одразу два лісових квартали привласнити! Але ж це землі лісового фонду, сільська рада до них ніякого стосунку не має…
ПРО ПРИБЛУДУ швидко забули. А тут раптом навколо тих лісових кварталів вже майструють височезну огорожу! І розгортають за нею будівництво елітних котеджів. Виставили величезний щит з рекламою «райського куточка», де кожна садиба — як острів скарбів. Півмільйона доларів не шкодуй, вибирай для себе кубло під соснами та дубами! Ще й не барися: «райських кущів» на всіх не вистачить… Але хто, сполошилися депутати, дозволив? Почуте ошелешило: отой-таки «дивак-приблуда», перечекавши якийсь час, звернувся… з позовом до суду на сільську раду. Що вона сяка й така, не виділяє у власність землі лісового фонду тим, хто бажає їх мерщій освоювати. І Новомосковський міськрайонний суд зобов’язав сільраду… негайно віддати лісовий масив у приватні руки.
Судового рішення, щоправда, ніхто з сільських депутатів довго не бачив. Мусили на слово вірити Василю Білому та головам двох комісій, що воно таки існує. Аж Павло Яременко тим часом придбав його копію… на чорному ринку. Схвилювало його, що Василь Білий знову підписав рішення «ніби сесії», яке не готувалося й не голосувалося.
Тому 23 депутати ради звернулися з вимогою ознайомитися з протоколами сесій сільради, з усіма тими рішеннями, які на них приймалися. Чи немає поміж них, бува, ще таких, які сільські обранці не ухвалювали? Зрештою, Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» надає депутатам право знайомитися з усіма документами, ухваленими рідною сесією чи виконкомом, робити з цих документів виписки, копіювати…
— Що тут почалося! – вигукує Павло Яременко. – Секретар сільської ради Валентина Мирошниченко навіть спілкуватися з нами злякалася. Відповіла письмово: «На жаль, у зв’язку із виїмкою міськрайонною прокуратурою згаданих у Вашому зверненні протоколів з рішеннями сесій, задовольнити Ваше прохання можливості немає». Ми в прокуратуру. А там роблять невинні очі і питають: «Де акти виїмок? Де протоколи з підписами свідків-понятих? Немає? Чого ж тоді від нас хочете?» Ми в районну адміністрацію: допоможіть знайти кінці! І знаєте, що почули в держадміністрації? Що «були уже такі розумаки, як ми, але їм голови повідкручували»…
Зрозуміли депутати Орлівщинської сільради, що їхній голова Білий справді не крайній. Не міг Василь Спиридонович на свій страх і ризик один-однісінький плодити незаконні рішення. В одній зв’язці з ним — чимало не останніх керівників з районної та обласної влади.
— Виходить, наша сільрада постійно «під ковпаком» прокуратури, на її контролі — але ж чому підпільний тіньовий «бізнес» з «дерибану» нашої землі не припиняється? — резонно запитує Павло Яременко. Й одразу озвучує своє наступне «цікаве» запитання: — А чи не ховає у себе від нас прокуратура «липові» рішення, якщо терміново затребувала їх торік у липні, ще й регулярно вилучає досі? Бо саме з того осоружного липня ми й б’ємося лобами об стіну, добиваючись законного права ознайомитися з власними ж ухвалами. На кожне чергове звернення отримуємо цидулку від секретаря сільради: «При поверненні протоколів у сільську раду Вам будуть негайно надані копії рішень у повному обсязі». Тобто — ждіть і жданики їжте.
Про наполегливий, невідступний характер секретаря земельної комісії Павла Яременка ми вже згадували. Нині його підтримує багато колег-односельців. Дружний наступ непокірних сільських депутатів зрушив чиновницьку загату: нещодавно зуміли отримати протоколи не всіх, але чотирьох останніх сесій. Те, що відкрилося з документів, викликало шок навіть у тих, хто здогадувався про паперові фальсифікації. Насправді ж лише у протоколах чотирьох сесій нарахували… аж 76 рішень (!), які не голосувалися і не схвалювалися. Навіть не згадувалися на сесіях! Всі вони, як не важко здогадатися, стосуються земельних питань.
З протоколів орлівщинські депутати, приміром, дізналися, що дев’ять гектарів історико-заповідної зони села — це біля унікального озера Родино — вони «віддали» під індивідуальну забудову. Для цього народні обранці вирішили… «нарізати нову вулицю Сонячну», хоч «питання про нарізання такої вулиці не піднімалося ні на сесіях сільради, ні на засіданнях її земельної комісії». Із тих-таки сфальсифікованих рішень і протоколів депутати довідалися, що утворили в селі цілий новий мікрорайон. Що нині існують у них вулиці Кільцева, Козача, Озерна та Квітнева. Хоча навіть тепер до пуття важко збагнути, де конкретно на місцевості, тобто в натурі, ці вулиці будуть нарізатися. Достеменно відомо єдине: списки бажаючих зводити на них свої маєтки-котеджі… вже затверджені. Зустрічаються поміж них доволі знайомі чи добре відомі прізвища дуже поважних чинів та бізнесменів з обласного центру та інших куточків області.
А ось рішення, начебто ухвалене на торішній «сесії», 15 квітня. Ним вилучено «земельні ділянки із користування окремих громадян по вул. Верхня, Крива, Димитрова, Папаніна, Комунальна і Берегова» — «загальною площею 8,25 гектара». Чималенько, майже на 2,5 млн. доларів, якщо за ходовою тут ціною. Ці наділи одразу включили «до земель запасу». А на наступній «сесії», яка «відбулася» незабаром, у липні, ще одне «рішення»: «Раніше вилучені земельні ділянки по вулицях (далі вже згадуваний перелік. – Авт.) виділити громадянам згідно додатку № 1 для спорудження житла». «Додаток № 1» – це список щасливчиків, не інакше, як «призначених» чи «обраних» у вищих коридорах влади. У ньому якщо не всі, то через один за дивним збігом — однофамільці доблесних чиновників та держслужбовців. Ясно, поселятися в Орлівщині вони не збираються. Зате мають тепер що продавати…
НА ОЧАХ СЕЛЯН відбувається трагедія: квітуче недавно село винищується, як непотріб. Павло Яременко каже, що їхній край колись славився степовими орлами. Це горді, самодостатні птахи: зграями, як відомо, не літають. Тепер же замість них тут завелися здичавілі, бридкі й жадібні круки: одне поперед одного хижою хмарою кидаються на кожен клаптик орлівщинської землі, як на здобич…
Дніпропетровська область.
