Старий Замок № 17-18 (329-330) четвер, 8 березня

Останнім часом у багатьох ЗМІ активно нав’язується думка, що причини останніх двох повеней, що стали для Закарпаття катастрофічними, криються в надмірному вирубуванні лісів. Цю тезу сьогодні охоче лобіюють і високопоставлені київські й місцеві лідери, які на критиці сьогоднішньої влади і почуттях потерпілих людей прагнуть здобути певний політичний капітал. На жаль, поки що ні численна пишуча і телевізійна братія, ні опоненти не вдалися до комплексного аналізу, до мови цифр і фактів, які би пролили світло на непросте походження, без сумніву, цих техногенних явищ. А тому спробуємо відтворити в динаміці, що відбувалося на теренах Закарпаття протягом останніх двісті років.

Ще чехи розробили пристойний проект запобігання повеням. Але реалізувати його… зашкодив Гітлер

Публічна інформація про історичні повені в Закарпатті вкрай скупа. Однак із різних джерел доктору біологічних наук Івану Турянину все ж вдалося зібрати відомості про розливи ріки Тиси та її притоків – Тересви, Тереблі, Ріки, Боржави, Латориці, Ужа. Паводки цих рік зафіксовано у такі роки: 1779, 1791, 1826, 1839, 1847, 1864, 1878, 1888, 1902, 1909, 1933, 1947, 1949, 1953, 1957, 1959, 1964, 1967, 1969, 1972, 1980, 1981, 1992, 1993. Причому, в дорадянські часи тільки в 1902 і 1933 роках повінню було завдано відчутних матеріальних втрат. Так, у першому випадку Тиса зруйнувала залізничний міст у Великому Бичкові. А в другому – вода Тиси розмила перед тим пошкоджену ґрунтову дамбу і затопила Вилок, зруйнувавши декілька десятків будинків.

Чеські урядовці зрозуміли, що зі стихією не жартують, а тому за неповних двадцять років (з 1919 по 1939 роки) капітальними дамбами з бетону, бутових блоків, шліфованого андезиту обвальовано в Закарпатті понад тисячу кілометрів русел. Після повені 1933 року і ґрунтовного аналізу причин її виникнення в Празі на державному рівні було розроблено проект запобігання цьому лиху. Однак реалізувати його зашкодив Гітлер, який почав переділ Європи, і наш край відійшов до Угорщини, а згодом – сталінська політика. Однак ідеї, закладені в тій антиповеневій програмі, не втрачають своєї актуальності і сьогодні. Проектом, зокрема, передбачалося побудувати на Тисі та її притоках по два-три регулюючих стік водосховища з міні-гідроелектростанціями. Такі водойми мали б також забезпечити водопостачання міст, населених пунктів, підприємств, поливних господарств. Штучні водосховища прислужилися б розвитку водного спорту, туризму, спортивному рибальству, рибництву.
Цікаво, що подібний проект було розроблено для Східної Словаччини. Але, на відміну від Закарпаття, за комуністичної доби його там реалізовано: споруджено кілька великих та десятки малих водосховищ і про повені там забули. Заради справедливості слід сказати, що з “Чехословацького проекту” в нашому краї споруджено тільки Теребле-Ріцьку ГЕС з водосховищем на Тереблі.

“Дайош ліс для Донбасу!”

Протягом останніх ста років на Закарпатті сталося 19
катастрофічних повеней, 16 селевих потоків, 25 лавин і 12 вітровалів, які
завдали величезної шкоди. Повінь 1947 року протягом доби знесла 33
залізничні мости, змила близько 60 тисяч кубометрів ґрунту, затопила
селище Вилок та частину Хуста. Наступні великі повені в басейні Тиси
сформувалися в грудні 1964 року, травні 1970-го, липні 1980-го,
листопаді-грудні 1992-го року. Як випливає з цієї хронології, руйнівні
повені виникають з більшою частотою, починаючи з 1946 року. І зовсім
невипадково. За словами доктора біологічних наук, професора Василя
Комендара, за сорок післявоєнних років у Карпатах перерубано майже 20
мільйонів кубічних метрів деревини понад науково-обґрунтовану розрахункову
норму. Карпатський кругляк однаково потребували в необмеженій кількості і
зруйновані шахти Донбасу, і народні будови “неозорого” Союзу. Така лісова
вакханалія тривала до жовтня 1959 року. Постановою ЦК КПУ були створені
постійно діючі комплексні лісові підприємства. А надмірні повоєнні рубки
залишили глибокі рубці на тілі карпатських лісів: десятки тисяч гектарів
незаліснених та захарених площ і гірських річок, 5 мільйонів кубометрів
вітровальної і буреломної деревини. Нема сумніву, що цей драматичний
період в історії карпатського лісу так чи інакше позначається на
формуванні нинішніх паводків у басейнах рік.

Коли балом правив… “вал”

З 1966 року в Закарпатті розгорнулося широкомасштабне водогосподарське будівництво, в яке держава вкладала мільйонні кошти. В той час було створено ряд спеціалізованих підприємств, осушувальні та меліоративні управління. Однак, здаючи об’єкти, тоді здебільшого керувалися сумнозвісним “валом”, а не якістю гідротехнічних споруд. Нерідко замість укладки габіону “кам’яними мішками”, дамби нарощували глиною з добавками відходів кам’яних кар’єрів. А що казати про підпорки з вирубаного поблизу кругляка! Десятки років водогосподарники товклися на рівнинній частині рік, забувши про іншу частину водозбору, звідки, власне, води і впадають на цю рівнину.

А взагалі, щодо будівництва й експлуатації дамб, то нам би варто повчитися в угорців, які забороняють на них навіть випас худоби.

Ліси – наліво, ліси – направо…

На початку дев’яностих років тодішнє керівництво області, очолюване Сергієм Устичем, ініціювало реорганізацію лісокомбінатів, які успішно функціонували майже 30 років. У знак протесту проти подібного кроку подав у відставку перший заступник Міністра лісової і деревообробної промисловості наш земляк Петро Дурдинець. Досить зазначити, що за той період лише підприємствами “Закарпатлісу” очищено від захаращення понад 270 км річок і потоків, побудовано 12 000 погонних метрів форелевих перепадів, на 4 відсотки вдалося підвищити лісистість регіону Карпат. Протягом 24 років у лісах Закарпаття було побудовано 3288 кілометрів автомобільних доріг, із них – 1801 км із твердим покриттям. У лісовому фонді з року в рік збільшуються обсяги повітряного трелювання деревини, яке давало змогу уникати або суттєво зменшувати ерозію ґрунтів. Врешті-решт, протягом усього періоду функціонування лісокомбінатів, ситуація у лісі постійно контролювалася незалежними державними лісовими інспекціями. Крім цих структур, стан господарської діяльності контролювався природоохоронними та фінансовими установами. Цілеспрямоване впровадження лісогосподарських та природоохоронних робіт дозволило зводити до мінімуму розвиток небажаних паводків у басейнових екосистемах та інших стихійних явищ.

Після руйнації лісокомбінатів і створення на їх базі нових управлінських і виробничих структур у долі карпатського лісу знову настала чорна смуга. В ліс ринули сотні так званих лісокористувачів, які прагнули одного – вирубати побільше, якісніше і… ближче до доріг. У переважній більшості вони не мали досвіду лісозаготівель, трелювальної техніки, а про заліснення захаращених ними територій і не йшлося. З 1992 по 1998 рік ешелони з кругляком масово відправлялися за кордон. Такої лісової вакханалії з часу повоєнних рубок наші ліси не знали.

Актуальними з цього приводу є міркування директора Карпатського біосферного заповідника, академіка Федора Гамора: “Цілком зрозуміло, що зменшення проценту лісистості, зниження верхньої межі лісу, докорінна зміна вікової структури деревостанів, трансформація мішаних лісів у монокультури на великих площах суттєво порушили водний і гідрологічний режим значних водозбірних басейнів. Масове вирубування суцільними рубками лісів гірської частини Закарпаття призвело до того, що сьогодні молодняки і середньовікові насадження сягають сімдесяти відсотків. Тим часом, відомо, що лісова екосистема в повній мірі виконує водорегулюючу функцію лише у віці 100 і більше років”.

За висновками академіка М.Голубця, глибокі антропогенні зміни біоценотичного покрову зумовили збільшення поверхневого стоку в чотири рази, а зниження сумарного випаровування і випаровування води, що затримується на кронах дерев, – на 10 відсотків. Крім того, в результаті ерозійних процесів у горах відбувається замулення русел Тиси і її приток, і це сприяє підвищенню рівня води в них. За деякими підрахунками, ріки Закарпаття щорічно виносять близько 1,8 мільйона тонн твердих наносів.

Рубати чи не рубати?

До 1990 року підприємствами об’єднання “Закарпатліс” та “Закарпатдеревхімпром” перероблялося 1,5 мільйона кубічних метрів круглого лісу. Після реорганізації лісокомбінатів освоєння лісосічного фонду зменшилося наполовину і в 1997 та 1998 роках освоєно, відповідно, 815,3 та 820,5 тисячі кубометрів деревини. Однак до середини 1999 року, за словами заступника голови ОДА Олександра Ледиди, у лісі “хазяйнували” понад 300 лісокористувачів. Звісно, нове керівництво обласної держадміністрації, яку в травні 1999 року очолив Віктор Балога, ситуація в лісі аж ніяк не влаштовувала. Одним із перших розпоряджень губернатора була заборона вивезення кругляка за межі області. Відтак взялися за “лісових братків”, які нерідко проводили лісозаготівлі уздовж річок, гірських потоків, існуючих автодоріг. Саме вони рубали ліс у водоохоронних лісосмугах, нищили верби та вільхи вздовж гірських потоків. Зважаючи на таку картину, губернатор області Віктор Балога розпорядився створити комісію, яка проаналізувала роботу всіх лісокористувачів. У результаті 176 і з них були позбавлені права працювати у лісі. В минулому році на основі конкурсного відбору лісосічний фонд одержав усього 113 лісозаготівельників. І це не межа. За словами Олександра Ледиди, необхідно створити умови для роботи не більше 30-35 лісокористувачів, які б запроваджували лісовідновлювальні технології, будували дороги і сплачували податки. До речі, за останні два роки освоєння лісосічного фонду складало близько півтисячі кубометрів лісу, тобто з одного гектара лісу заготовляється аж 1,1-1,3 кубічних метра деревини, а експлуатаційні ліси складають всього 53,4 відсотка. Для порівняння, в сусідніх державах цей показник такий: Австрія – 85,9%, Угорщина – 96,2%, Польща – 97%, Чехія – 98,1%. Отже, багато вирубаємо чи мало?

На думку фахівців, недовикористання розрахункової лісосіки в Карпатах негативно відбивається на економічній ситуації та стані лісових екосистем регіону. За таких умов спостерігаються процеси накопичення перестійних деревостанів, їх деградації, пошкодження шкідниками і хворобами, зниження природоохоронних функцій лісу.

За висновками докторів економічних наук Б. Данилишина та Я. Коваля, сьогодні основними заходами господарської діяльності в Карпатах слід вважати збільшення лісистості території, головним чином, за рахунок підняття верхньої та зниження нижньої межі лісу приблизно на 150-200 (250) м, обмеження кількості лісозаготівельних підприємств, які не забезпечені фахівцями з лісозаготівельної справи, належне фінансування лісогосподарської галузі, передусім на розширене відтворення лісів, будівництво відповідної інфраструктури. Власне, ці заходи обласною держадміністрацією вже реалізуються протягом останніх двох років. До речі, з 1990 по 1998 роки на площах суцільних зрубів взагалі не велося лісовідновлення. Тільки в 1999 та 2000 роках заліснено, відповідно, 1789 та 1948 гектарів зрубів, а проектом нинішнього року передбачено заліснити 2140 гектарів зрубів. Отже, причинами виникнення повеней в Карпатах слід вважати збіг природних чинників та антропогенних факторів, що виникли передусім через нераціональну господарську діяльність у минулому. Сьогодні ж маємо усі підстави сподіватися, що драматичний для карпатського лісу період минув.