Ой в лісі, лісі темному…або Як наші чиновники Президента підставили

Уміють же в нас із мухи слона робити, а зі звичайної акції — парад. То Олешківськими пісками марширували, то по церквах поклони били, то яйця на газових плитах смажили… А це вже й до лісу добралися!

А сталося ось що.

Позаторік керівна і спрямовуюча частина степової області аж двічі стояла на вухах: «До нас їде Президент!». Приїхав-таки. Сталася ця історична подія 21 серпня. Немилосердно палило сонце. Під його промінням сотні людей розмахували прапорцями і газетами під новим заводом будівельної китайської техніки. Голова облдержадміністрації Борис Сіленков усіма наявними у нього рожевими фарбами малював райдужні картини майбутнього краю. Аж тут звідкілясь димом потягнуло. А диму без вогню не буває…

Саме у той пам’ятний день у Цюрупинському і Голопристанському районах загорілися ліси. Пам’ятається, глава облдержадміністрації Борис Сіленков припустив тоді, що пожежами хтось хотів той візит зірвати. Як би там не було, Віктор Ющенко і стрічку жовто-синю перерізав, і з народом поспілкувався.

І треба ж такому трапитися! Вже з літака високий гість помітив окутані димами ліси. І, будучи уже у повітрі, наказав пілотам негайно повернути назад.

Віктора Ющенка і його столичний почет оперативно перекинули у Цюрупинський держлісгосп. Під палаючими соснами вже кипіла героїчна боротьба. І Президент не розгубився. Глава держави допомагав гасильникам словом і ділом: орудував лопатою, закидаючи вогонь піском, допомагав виштовхувати застряглий пожежний автомобіль, перекидався енергійними репліками…

Блискали об’єктивами телекамери і фотоапарати: нечасто і не в кожній країні таке побачиш! Вогонь таки загасили.

Вже восени Віктор Ющенко вирішив повернутися на місце серпневої пожежі. Можливо тому, аби ще раз власним прикладом повести людей на новий трудовий подвиг.

Цього разу главу держави зустрічали не пожежники зі шлангами і полковники з топографічними картами, а широкі народні маси з держчиновниками на чолі.

До осінньої лісової толоки область приготувалася капітально. Не де-небудь на сцені, а серед олешківської піщаної арени постала навіть… трибуна. Її у пустелі (та ще й з біотуалетом у комплекті) досі навіть в самій Африці не додумалися поставити!

А у нас як заведено? Де трибуна, там і мітинг.

Мітингували, аякже! Віктор Ющенко говорив, як по писаному, зазначивши, що: «Цей ліс виріс за 50—70 років, а вигорів за 5 днів. Це морально-етична трагедія…».

З трибуни в піщаних кучугурах глава держави урочисто проголосив про те, що за 6—8 місяців на горільниках ліс має бути відновлений. Керів­ництву Держкомлісгоспу наказано тоді особисто відзвітувати Президенту про повне відновлення згорілих лісових масивів на Херсонщині по закінченні встановленого строку.

І пішла садити губернія! За Віктором Ющенком, головою Секретаріату Президента Віктором Балогою, тодішнім секретарем РНБО України Іваном Плющем, іншими працівниками Секретаріату ледь встигали представники місцевих адміністрацій, інших областей України, які прислали свої делегації, студенти, громадськість, журналісти.

Такого ударництва навіть у сталінські часи «перетворення природи» ці піски не знали! Сам же Президент України особисто висадив цілу смугу лісових красунь на лісосадильній машині (на фото).

Та посадити ліс — не значить виростити його. Тим паче — у пустелі. Очевидно, деякі організатори дійства про це якщо не знали, то здогадувалися. Але команда «організувати на високому рівні» (і з трибуною, аякже!) виявилася сильнішою за здогадки і знання.

Пройшов місяць, другий, півроку… Як же почуваються «президентські діброви» на місці згарищ? Чи доповіли главі держави про те, як вони шумлять?..

Відповідь на ці доленосні питання громадськість таки почула. Але не від трибунопоклонників, а від КРУ в Херсонській області.

Доскіпливі ревізори не оминули і «прези­дентського» лісу. І те, що вони побачили, саме попросилося в акти.

Повідомлення прес-служби обласного КРУ стрельнуло, мов стріль: понад 80% соснових посадок на місці згарищ, що утворилися на території державного підприємства «Цюрупинське лісомисливське господарство», загинуло. За оцінкою ревізорів, матеріальний збиток склав 1,12 млн. гривень. Гадаю, і моральний не менше коштує.

Напрошується традиційне: чому ж так сталося? Може, це випадковість? Може, при посадці трибуну не в тому місці пустелі поставили? Може, не з того боку главу держави на лісосадильну машину посадили?

Поки що довелося від самих лісівників почути інше. В усьому винні екстремальні погодні умови: спека — мов навіжена, вологи в грунті — катма… Та тут ніякі посадки не витримають!

А що кажуть ревізори? Грунт, говорять вони, перед залісненням не обробляли інсектицидами (препаратами для захисту рослин від шкідників), ось тому деревця й загинули. Це одна з офіційних версій. А є і неофіційні, але не менш авторитетні.

Відомий у наших краях фахівець із 33-річним лісівничим стажем Ольга Борщова наголошує: «Щоб садити ліс у наших умовах, треба бути спе­ціалістом високого класу і добре знати, які саджанці підходять до цих грунтів, а які — ні, — зауважила ветеран галузі. — Перед переїздом на Херсонщину я проходила практику на донських пісках — у знаменитих Вьошках (на батьківщині письменника Шолохова), садила ліс і на Кавказі. Там і пройшла велику школу заліснення в екстремальних умовах. Невипадково уже тут, в Україні, директор лісгоспу при знайомстві сказав: «Нижньодніпровські піски наче ждали саме вас!».

— Що він мав на увазі?

— Те, що я чудово знала, який для цих пісків потрібен посадковий матеріал, як готувати грунт під посадку. Рихлити піски потрібно на глибину 70 сан­тиметрів, корінець сосни має бути завдовжки 30—35 см. Тільки за цих умов саджанці приживаються. — Пам’ятаю, нам дали наряд на одержання посадкового матеріалу у Кобеляках, що на Полтавщині, — продовжує Ольга Полікарпівна. — Поїхали. Нас гостинно зустріли, повели до розсадників. Коли я подивилася на цей матеріал, сказала: «Нам такі саджанці не потрібні!». На мене тоді дуже образилися: «Дівчисько, а права качає!». Та я не піддалася на умовляння. Пішла на пошту, щоб зателефонувати у лісокультурний відділ міністерства. Потрапила на самого міністра Анатолія Солдатова і поскаржилася: «Нам дають матеріал, який у нас не приживеться і при першій же посусі увесь загине…». Міністр погодився і дав команду начальникові Полтавського управління лісового господарства, аби той повозив мене по розсадниках і щоб я сама вибрала посадковий матеріал. Я й вибрала. Привезла і до 1 квітня увесь висадила — 70 гектарів у Пролетарському лісництві. Приживаність вий­шла високою — 70%! А у вересні приїхав міністр, щоб подивитися на те, що з моїх посадок вийшло. Залишився задоволений. І з тих пір на залісненні Нижньодніпровських пісків почали впроваджувати саме мою технологію. В її основі — глибоке рихлення. Одночасно в грунт вносилися і хімікати — проти хруща. Ми ж кожен саджанець обмокували у глиняному розчині і обережно висаджували в грунт.

— А що Ви скажете з приводу невдалої посадки «президентського» лісу? Спека всю картину змазала?

— Спека на наших пісках була повік-віки! Це не пояснення…

— А у президентській лісовій толоці Ви не брали участі?

— Ходила дивитися, як Президент дерева садить. Посміялася в душі тихенько: хіба ж так саджають?! Ланки не підготовлені, люди, що приїхали з ним, ніколи в цих умовах лісу не садили. Так і кортіло взяти й пересадити!

…Ось така вийшла історія в Олешківських пісках.

Ненадовго перестояли молоденькі сосни новеньку трибуну, з якої виступав сам Президент. Видно, не все залежить від трибуни. От і пропав ліс!