13/03/2009
0 Яблуня цінна не лише смачними плодами, яких нараховується понад 10 тисяч культурних сортів. Цінна й її деревина. Яблуневі ліси, що ростуть на північному сході України, в горах Кавказу, в Курській та Воронезькій областях Росії, належать до лісів першої групи й вважаються особливо цінними.
Дикоростучі яблуні – це дерева висотою до 20 м і діаметром ствола до 40 см. Ростуть вони поодинці, невеликими групами або гаями у другому ярусі дерево станів широколистих та хвойно-широколистих лісів на лісових галявинах, у світлих рідколіссях гірських схилів або гірських ущелин на висоті від 800-1000 до 1500-1600 м, а також у долинах річок. Іноді яблуня утворює ліси, – де є основним видом.
Площа рівнинних яблуневих лісів північного сходу України, Воронезької та Курської областей Росії складає до 3 тисяч га. Головна лісоутворювальна порода цієї місцевості – яблуня лісова (Malus silvestris).
Яблуня – розсіяно-судинна ядрова порода. Навколо червоно-коричневого ядра міститься жовто-рожева заболонь. Іноді різниця в кольорі ядра і заболоні незначна. Перехід від ранньої деревини річного шару до пізньої відбувається поступово. Річні шари яблуні злегка звивисті й різні за шириною. Кожний річний шар то звужується, то розширюється, утворюючи кільце неправильної форми. На всіх розрізах вони видимі, однак особливо чіткий текстурний малюнок проявляється на торцьовому зрізі. В яблуні дуже вузькі серцевинні промені, які не побачиш неозброєним оком.
У яблунь часто спостерігається завилкуватість деревини, яка дає оригінальну текстуру, наприклад, струганому шпону. Гарну текстуру має деревина коріння яблуні.
Яблуня належить до порід які мають рівну щільність побудови річних шарів пізньої і ранньої деревини – клена, бука, груші, вільхи, осики, липи та інших. Як і в більшості розсіяно-судинних листяних порід анатомічні нерівності поверхні поздовжніх розрізів деревини становить 30-100 мкм, що забезпечує високоякісне опорядження (шліфування та полірування).
Деревина яблуні тверда, важка, вона всихається в два рази більше, ніж твердолистяні породи. За характеристиками міцності дещо поступається іншим плодовим породам (вишні та, особливо, груші). Межа міцності при вологості 12% становить:
– при стискуванні вздовж волокон – 46,3 МПа;
– при статичному згинанні – 80,7 МПа;
Модуль пружності при статичному згинанні – 8,29 МПа.
Статична твердість:
– на торцьовій поверхні – 66 Н/мм²;
– на радіальній поверхні – 52,7 Н/мм²;
– на тангенційній поверхні – 48,3 Н/мм².
Достатньо висока стійкість до зношення деревини яблуні дає змогу застосовувати яблуню для виробництва паркету.
Здатність утримувати кріплення (опір до висмикування цвяхів та шурупів) у неї така сама, як у сосни та груші. Через високий коефіцієнт бубнявіння гнути деревину яблуні значно складніше, ніж інші плодові породи.
За стійкістю до біологічних пошкоджень яблуня належить до середньо стійких порід. Захисними сумішами просочується задовільно.
Деревина лісової яблуні набагато якісніша від домашньої. По-перше, вона значно міцніша і стійкіша до біологічних пошкоджень, по-друге, стовбур у неї майже прямий і з нього можна робити заготовки великого розміру.
Сушити яблуню складно: вона схильна до розтріскування, тому необхідно ретельно підбирати режим сушіння. Сушити яблуню треба так само, як клен – в природних умовах витримати під навісами розкраяний матеріал до набуття ним вологості 20-25%, після чого досушити в камерах.
Деревину яблуні складно колоти, проте легко обробляти всіма різальними інструментами, в тому числі різб’ярськими та токарними, добре клеїти , тонувати, фарбувати та лакувати.
Деревина яблуні дуже міцна, стирається повільно. Якщо з неї зробити зубці граблів, їм зносу немає. З яблуні роблять гарні колодки для рубанків, вони важкі, з глянцевою підошвою й служать майстрам не один десяток років. Просочена льняною олією або натуральною оліфою деревина міцнішає й набуває темно-коричневого кольору. Найміцнішими та твердими, немов кістка, стають невеликі вироби з яблуні, якщо їх виварити в олії або оліфі.
З яблуні виробляють дорогі меблі, колодки, столярні інструменти, креслярські лінійки, деталі музичних інструментів, струганий шпон, декоративний посуд тощо. Нарости на стовбурах (капи, напливи) використовують для виготовлення шкатулок, портсигарів, люльок.
