24/02/2009
0 Я все життя вивчаю лісові екосистеми. На карті України, мабуть, немає такого масиву, де б не бував. До того ж бачив багато величних, красивих, унікальних лісів Європи, Азії, Америки. Однак ніщо не змогло затьмарити велич і красу знайомих з раннього дитинства рідних костопільських лісів на Рівненщині, особливо тих, які тягнуться берегами річки Замчисько від передмістя Костополя до села Корчів’я. Такого чудового масиву 150-річних дубів-велетнів немає більше ніде в світі! І це не моя суб’єктивна оцінка, її поділяють колеги-екологи України та Росії, котрим тут вдалося побувати.
Крислаті 30-метрові дуби, поміж яких зростають величні 33-метрові сосни, займають більшу частину території Мащанського та Костопільського лісництв. Поміж ними збереглися два масиви ялинників, а в заплаві річки Замчисько вільхово-ясенові насадження. Тут зібралося все найкраще, що є в лісовому фонді Південного Полісся. На невеликій території зростає 12 видів рослин, занесених до Червоної книги України.
Цей величний ліс є живим свідком історії. Він успішно пережив царську Росію, буржуазну Польщу, Радянський Союз, але, хоч як парадоксально, опинився під загрозою загибелі в незалежній Україні.
Ще в радянський час я намагався створити тут ботанічний заказник. На жаль, виступили проти лісники. Щоправда, постановою Держкомітету України з екології та раціонального природокористування від 15 жовтня 1990 р. урочище Замчисько площею 2000 га в межах Костопільського та Мащанського лісництв було внесено до перспективної мережі об’єктів для створення заказників і пам’яток природи. Пізніше створили заказники "Вікові ялинові насадження" та "Ялинові насадження".
За радянських часів лісові нічого не загрожувало. Адже тоді не дозволялись суцільні вирубки в природоохоронних, водоохоронних та рекреаційних насадженнях. Втручання в лісові екосистеми зводилось в основному до заготівлі сухостою на дрова. Хоча жахливим спогадом дитинства залишились так звані рубки догляду за лісовими культурами. Їх проводили влітку в період гніздування птахів. Безжалісна рука лісоруба оголювала гніздів’я птахів, прирікаючи на загибель їхнє потомство.
Природне середовище зазнає непоправних втрат. Так, ще в 1914 р. був знищений останній на Волині осередок букового лісу поблизу с. Гориньград в Рівненському районі, у 50-х роках минулого століття – останній осередок липових лісів поблизу с. Беремець Млинівського району.
З лісогосподарського погляду, доцільно було б зберегти унікальний генофонд тутешніх лісів і використовувати їх для закладання високопродуктивних лісових культур. З чого ж ми вирощуватимемо новий ліс, якщо знищимо його генетичну основу?
Великий американський філософ Генрі Моро ще в позаминулому столітті писав, що "найбільша цінність міста – його ліс, який потрібно оберігати в первозданному вигляді". Таким лісом, який оточує Костопіль, може похвалитись далеко не кожне місто в Україні, та й у Європі. І замість того щоб його оберігати, місцева влада вустами костопільського мера Євгенія Денисюка заявляє по місцевому радіо про необхідність вирубування дерев у зв’язку з відсутністю місць для нової забудови. Це тоді, коли навколо міста чимало безлісих площ, часто захаращених сміттям. Очевидно, справжній план винищення лісу пов’язаний з одержанням дивідендів, адже таку цінну та коштовну деревину навряд чи ще десь можна знайти.
Що ж ми залишимо майбутнім поколінням?
