Світлана Ісаченко: “У чернівецьких чиновників і лісівників було 25 років, щоб сформувати угіддя в земельні ділянки як об’єкти речового права.”

Після поразки в апеляції, доля позову ДП «Ліси України» і Чернівецької ОВА у справі №926/2529/25 (а також загалом нагальної земельно-лісової проблеми в масштабах країни) залежить від того, чи зважиться Верховний суд на фальсифікацію норм Земельного і Лісового кодексів.

Західний (Львівський) апеляційний господарський суд Максима Желика (Борисовича) захистив Закон і Кам’янецьку громаду Чернівецького району від зазіхань лісівників і прокурорів на її законно набуті землі.

Суд повністю відмовив ДП «Ліси України» і Чернівецькій ОВА у задоволенні їх вимог, більше схожих на рейдерство, оскільки у позивачів немає жодного документа на підтвердження, що комунальні земельні ділянки накладаються на якусь незрозумілу територію, яка ніби належить їм на праві власності і постійного користування.

Постанова судді Романа Міліціанова (посилання в першому коментарі) має величезне значення для всієї країни, особливо для місцевого самоврядування (досить, на жаль, боягузливо-нетямущого у вирішенні важливих для нього земельно-лісових проблем).

Тепер все залежить від позиції Верховного суду.

Чи піде ВС у справі № №926/2529/25 слизькою доріжкою фальсифікації законодавчих норм Земельного і Лісового кодексів?

ДП «Ліси України» (керівник Ігор Зубович) і Чернівецька ОВА (начальник Руслан Осипенко) таки збираються подавати касацію на рішення Західного апеляційного господарського суду, який 21 жовтня визнав законною проведену у 2025 році реєстрацію права комунальної власності за Кам’янецькою громадою (голова Василь Загарюк) на 400 гектарів, розкиданих на 11 ділянках в її адміністративних межах.

Позивачі вимагають скасувати реєстрацію, бо, на їхню думку, спірна земля є державною в особі Чернівецької ОВА як власника і ДПЛУ як постійного користувача. При цьому вони не мають документів, щоб підтвердити в рамках вимог законів своє правове відношення до територій, на які ніби накладаються земельні ділянки, законно сформовані Кам’янецькою сільською радою і зареєстровані в усіх державних реєстрах як комунальна власність громади.

Це так само, якби до вас прийшов сусід з вимогою віддати йому частину вашої квартири, бо, бач, у нього є намальований план будинку, де ваші кімнати накладаються на якесь його житло, ніде документально не зафіксоване.

У юридичну війну проти Кам’янецької громади та її сільської ради включилися також Чернівецька обласна прокуратура (керівник Артем Ясь), Чернівецька обласна рада (в.о. голови Микола Гуйтор), Чернівецька РДА (начальник Дмитро Козарійчук).

Позивачі цинічно називають свої дії «захистом інтересів держави». Але відколи це інтереси держави полягають в порушенні норм чинного законодавства і у вимозі проголосити в суді беззаконня — нормою закону?!

Усі закони України, включаючи Лісовий кодекс з його п. 5 прикінцевих положень, зобов’язують суб’єктів господарювання, які залучають землю як виробничий актив, а також власників землі сформувати ЗЕМЕЛЬНІ ДІЛЯНКИ з обов’язковим присвоєнням їм кадастрових номерів і занесенням в Державний земельний кадастр.

У чернівецьких чиновників і лісівників було 25 років, щоб сформувати угіддя в земельні ділянки як об’єкти речового права. Від цього обов’язку їх ніхто не звільняв. І ні у кого не виникло б тоді жодних претензій. Не було б цього земельно-лісового колоту в судах з Кам’янецькою громадою, який тільки ганьбить поважний орган державної влади.

Однак ДП «Ліси України» та Чернівецька ОВА разом з прокурорами переконані, що закони їм не писані. А отже вони ніби можуть посвідчувати і підтверджувати право землевласника і землекористувача картографічними матеріалами лісовпорядкування, які не мають нічого спільного з документацією землеустрою і не формують земельні ділянки в ДЗК від слова зовсім.

На захист букви Закону (найперше законів України «Про державний земельний кадастр» і «Про землеустрій») мало б сказати своє вагоме слово в цих земельно-лісових суперечках Головне управління Держгеокадастру в Чернівецькій області (наразі керує Світлана Кравецька). Але його представниця на судових засіданнях сидить тихо як миша під лавкою, лише чухає носа. Не соромлячись демонструвати цілковиту профнепридатність, пані в кулуарах запевняє, що не може, бідолашко, дати відповідь на питання, чи замінюють картографічні матеріали лісовпорядкування документацію з ДЗК і чи є вони належним і достатнім доказом наявності у лісогосподарських підприємств об’єктів речового права у вигляді сформованих земельних ділянок?

Відповідь на це питання однозначно заперечна. Немає об’єкту майна (земельної ділянки в порядку статті 79-1 ЗК України) — не може бути його землевласника чи землекористувача.

Правдиве слово мала б також сказати залучена в суди Чернівецька РДА. «Ні-ні, ми не будемо йти проти прокуратури», — заявляють її юристи. Йти проти закону вони, виходить, згідні.

На відміну від чернівецьких і хмельницьких юристів з повагою до законів поставилися львівські судді. Західний апеляційний господарський суд скасував рішення Олега Проскурняка, судді Господарського суду Чернівецької області, від 22.04.2026: «Підстави поданого позову є недоведеними та не підтверджені належними та допустимими засобами доказування. Захистити право без ідентифікації земельної ділянки неможливо. Земельна ділянка має бути ідентифікована, зокрема, шляхом прив’язки поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (ст. 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр»)».

ДП «Ліси України» з Чернівецькою ОВА реально не могли нічого довести, оскільки у них немає, на відміну від Кам’янецької сільради, сформованих земельних ділянок, підтверджених витягами з Держгеокадастру.

В суди горе-позивачі, включаючи прокурорів, подалися з накресленими від руки лісовими планшетами. Як засвідчила їхня ж незалежна експертиза, намальовані там угіддя з незрозумілими координатами ХY, не прив’язаними до державної геодезичної мережі, взагалі опиняються за межами України.

У тому і полягає важливість (причому для всієї країни) рішення Західного апеляційного господарського суду у чернівецькій справі № №926/2529/25, що судді чітко сказали: картографічні матеріали лісовпорядкування не формують земельних ділянок, а за відсутності об’єкту речового права немає і його суб’єкту: «Складення планшетів станом на один календарний рік не може бути єдиним доказом підтвердження прав постійного користування».

Однак позивачі здаватися не збираються. Вони переконані, що при касаційному розгляді Верховний суд стане на їхній бік, як це було в багатьох аналогічних справах. А отже, мовляв, перемога забезпечена і честь чиновницького, генеральського і прокурорського мундирів буде врятована.

Чи так це насправді?

Детальний аналіз рішень Верховних судів у справах, де прокурори, лісогосподарські підприємства і обласні адміністрації забирали землю у юридичних і фізичних осіб за матеріалами лісовпорядкування, – в наступній статті.

На фото: Державне агентство лісових ресурсів України і його Південно-західне міжрегіональне управління в особі заступника начальника Володимира Пилип’юка відхрещується від розв’язання земельно-лісових проблем. Хоча саме ДАЛРУ та його структури в областях зобов’язані були цих проблем не допустити.