Офіційно вважається, що головним досягненням Лісової реформи 2021 р. є поділ управлінських та господарських функцій ДАЛРУ та створення спеціалізованого державного підприємства «Ліси України» (ДПЛУ) на базі об’єднання 158 держлісгоспів з метою підвищення ефективності лісового господарства.
Теоретично у цьому є сенс. Це модель відповідального управління: регулятор (Мінсільгосп, ДАЛРУ) – формує правила і слідкує за їх дотриманням, а оператор (ДПЛУ) – господарює та генерує дохід. Це робиться, щоб уникнути конфлікту інтересів “сам собі продавши – сам собі перевіривши”. Контроль/аудит – незалежно перевіряє обох.
Але критично важливо: розділення працює лише тоді, коли регулятор має реальні інструменти впливу на оператора, є жорсткі KPI і публічна підзвітність, є незалежний аудит і конкуренція. Якщо цього немає — ви отримуєте не розділення, а втрату керованості. Саме це ми й спостерігаємо практично. Регулятор не має інструментів впливу на оператора. Оператор має єдиний KPI – максимізація доходу, який він сам собі встановив та закріпив у Статуті.
На практиці в українській моделі виникли 3 ключові перекоси:
- Розрив “ресурс – відповідальність”
- ДАЛРУ: має політичні/соціальні зобов’язання (забезпечити переробку), але не має ресурсу
- ДПЛУ: має ресурс та гроші, але не має таких зобов’язань
Це класична профанація відповідального управління:
- той, хто відповідає — не контролює ресурс
- той, хто контролює ресурс — не відповідає
- Надмірна централізація без конкуренції:
Створення одного оператора замість 100+ може працювати (див. Польщу чи Фінляндію), але там:
- сильні наглядові заради, а не свої у дошку хлопці
- жорсткі публічні звіти
- реальна політична відповідальність
В Україні ж:
- монополія без незалежного контролю
- біржі — не класичний ринок, а регульований доступ
- відсутність альтернативного постачання
У підсумку: монополіст + слабкий контроль = рентна модель, а адміністрація ДПЛУ у ролі рантьє. “100% акцій належить державі” – мантра для заспокоєння громадськості, а фактично лісовий ресурс став комерційним активом держкорпорації для отримання ренти, оскільки держкорпорація діє за своїм статутом і має інтереси, що не збігаються з державними, що і закріплено у його статуті.
- Псевдоринкова модель торгівлі
Ідея біржі – нормальна. Але:
- обмежений доступ
- ручні правила
- відсутність довгострокових контрактів
- пріоритет короткострокового доходу
Це стимулює:
- волатильність цін
- витіснення переробки
- переорієнтацію на експорт/напівекспорт
Система створює високі ризики централізованого захоплення ренти
Це не обов’язково означає, що вся система замислювалася як корупційна.
Але її архітектура:
- концентрує ресурс
- послаблює контроль
- створює непрозорі канали монетизації — і це є об’єктивно сприятливим середовищем для злоуживань.
Наслідки рентно-сировинної моделі для деревообробки
Це логічний наслідок моделі:
- ДПЛУ максимізує короткостроковий дохід
2. Переробка потребує:
- стабільної ціни
- довгострокового ресурсу
3. Біржова модель дає:
- нестабільність
- конкуренцію з трейдерами
У підсумку виробник програє спекулянту

Як виправити інституційні помилки
Тут важливо не “зламати все”, а перебалансувати систему.
- Повернути зв’язок “ресурс → відповідальність”
Варіанти:
- або ДАЛРУ отримує право впливу на політику продажу ресурсу
- або ДПЛУ отримує зобов’язання перед внутрішнім ринком (через закон/KPI)
Наприклад:
- % ресурсу для внутрішньої переробки
- формульне ціноутворення
Реформа моделі продажу деревини
Змішана модель:
- 30–50% — довгострокові контракти для переробки
- 20–30% — аукцион, біржа (spot)
- решта — спецсегменти (соціальні, енергетика)
Без цього переробка не виживає в принципі.
Проблеми та зовнішні ознаки «прихованої приватизації»
- Централізація в ДПЛУ створює де-факто корпоратизацію державних лісів, із відокремленими бізнес-інтересами від держави.
- Виведення торгівлі на приватні біржі замість державної ЕТП «Прозорро.Продажі» виглядає як механізм перерозподілу ринку на користь великих гравців.
- Перехідні положення Закону №13277-д (2025) вже передбачають підготовку закону про ліси приватної форми власності, що відкриває шлях до легальної приватизації.
- Малі та середні деревообробні підприємства дедалі більше витісняються через високу ціну і недоступність круглих лісоматеріалів.
Виникає ситуація, коли ліси фактично розглядаються як комерційний актив ДПЛУ, а не як загальнонаціональний природний ресурс.
Висновок: Лісова реформа 2021–2025 рр. формально декларувала модернізацію управління, прозорість та ефективність. Але за змістом і практичними результатами вона створила передумови для корпоратизації та можливої приватизації лісів, монополізації ринку деревини великим бізнесом і обмеження доступу для малого та середнього бізнесу.


4 comments
Isachenko
Уважаемый Валерий Иванович! О каком ресурсе Вы в этой статье говорите? То, что для деревопереработчиков есть средством (ресурсом) для производства их товара (изделия), для лесников (ДПЛУ и всех лесхозов) — есть как раз товаром (изделием). А ресурс для лесников — это нечто совсем другое.
Надо понимать, под словом «ресурс» Вы имеете ввиду продукцию лесозаготовки. Задайте себе простейший вопрос: а кто эту продукцию производит? Вот кто ее производит (а это не ДПЛУ, у него больше нет для этого средств производства) — тот и должен ее продавать. И весь монополизм ДПЛУ — хоть государственного предприятия, хоть акционерного, хоть вообще открыто приватного — испарится мгновенно. Без всякого вмешательства какого-то там оператора и даже кабмина. Я правильно говорю?
Валерій Подкоритов
Шановна Світлано, ви правильно кажете. Регіони мають право на частину доходу від реалізованої деревини у вигляді відрахування до свого бюджету. Для цього вони повинні самостійно її продавати, наприклад, через ЕТП Прозорро. Продажі, встановлюючи ціни на товар, виходячи з їхньої собівартості та кон’юнктури ринку та складаючи конкуренцію іншим регіонам. Так було до 1.07.2021, тобто на початок Лісової реформи, яка монополізувала це право виключно за ДПЛУ. Сама лісова реформа є творінням рук «ефективних менеджерів», деяких з яких уже немає, інші далеко, але їхня справа процвітає. Нині все залежить від регулятивної політики КМУ. Постанова КМУ про пілотний проект ЕТП Прозорро. Продаж знаходиться в статусі чинного і є прообразом ринку деревини ЄС. А ось деякі основні постанови щодо створення ДПЛУ починають зникати з відкритого доступу, що є ознакою замітки слідів. Бажаю вам успіхів у вашій запеклій боротьбі за процвітання свого регіону. Поки що є такі полум’яні борці, у країни є й надія на кращі часи.
Isachenko
Валерію Івановичу! Я взагалі не говорила про реалізацію ДЕРЕВИНИ РЕГІОНАМИ! І не могла говорити, бо це, м’яко кажучи, дивовижна нісенітниця. І моє питання було зовсім про інше. Проте дякую за відповідь. Більше нічого не писатиму, щоб знову в мене не полетіли капці, що я тут когось ображаю. Щодо моєї боротьби, то вона зовсім не стосується тільки Буковини. Приміром, це загальна проблема країни із застосуванням на практиці п.5 прикінцевих положень ЛКУ. Дивно, що окремі юристи, у тому числі в громадській раді ДАЛРУ, закривають на цю проблему очі. А від перекручення п. 5 багато усім бід. Але оскільки у нас лісовим господарством керують усякі неуки, пристосуванці і деревопереробники, то цю проблему вже законсервували до 2035 року. Отим пристосуванцям на радість. Успіхів!
Валерій Подкоритов
Шановна Світлано, можливо я не був точним у формулюваннях попереднього коментаря, що не сприяло належному сприйняттю, у зв’язку з чим уточнюю:
Ліс на корені є загальнонаціональним ресурсом задоволення потреб суспільства. Заготовлений ліс є товаром отримання доходу, нині є корпоративної власністю ДПЛУ і комерційним активом для максимізації його доходу. З одного боку, ДПЛУ є державною корпорацією, що діє на користь держави, а з іншого боку ДПЛУ є комерційною структурою для отримання прибутку, цілі та завдання якого можуть відрізнятися від державних, що може створювати конфлікт інтересів. Питання власності на заготовлену деревину є ключовим.
Якщо деревина є державним ресурсом, законодавство має чітко визначати:
• кому належить заготовлена деревина;
• хто має право її продавати та на яких умовах;
• хто відповідає за облік кількості й якості;
• хто контролює приймання-передачу та залишкові розрахунки;
• як розподіляються доходи, витрати, ресурсна рента й прибуток;
• хто перевіряє ефективність використання коштів.
На жаль, законодавство сьогодні не дає на них чіткої відповіді.
У концепції реформування ЛПК можна розглянути модель, за якою держава встановлює правила управління лісовим ресурсом, ДПЛУ виконує операційну діяльність, а незалежний галузевий центр компетенцій – запропоноване АРЛПК – оцінює результати за єдиними економічними KPI.
При цьому питання права власності на деревину потребує окремої правової експертизи: не можна автоматично вважати, що створення державного підприємства саме по собі передало йому право власності на державний лісовий ресурс або всі майнові права на продукцію.
Я б запропонував таке концептуальне положення для обговорення змін до Лісового кодексу України та законодавства про державні підприємства:
Принцип розподілу економічного результату від використання державних лісових ресурсів
Економічний результат від заготівлі та реалізації деревини державних лісів має розподілятися на основі прозорого обліку доходів і витрат, належного фінансування лісогосподарських функцій, забезпечення відтворення та охорони лісів, інвестиційного розвитку галузі й виконання зобов’язань перед державним бюджетом.
Фінансове управління централізованим державним оператором повинно забезпечувати прозорий облік результатів кожного виробничого підрозділу, обґрунтоване фінансування регіональних лісогосподарських функцій і незалежний контроль використання коштів.
Оцінка ефективності використання державного лісового ресурсу здійснюється не лише за обсягом реалізації деревини та прибутком оператора, а й за показниками відтворення лісів, продуктивності праці, доданої вартості, зайнятості, інвестицій і внеску всього лісопромислового комплексу у ВВП України.
Спочатку необхідно встановити, кому юридично належить ресурс і продукція, які функції фінансуються, як визначаються витрати та хто контролює продаж. Після цього можна закріпити прозору формулу розподілу прибутку й фінансування регіонів.
Саме так можна поєднати переваги централізованого управління державним підприємством із фінансовою відповідальністю регіональних підрозділів — і водночас не втратити головну мету державної політики: максимізувати економічну цінність деревини для України, а не лише виручку від її первинного продажу.
Comments are closed.