03/12/2016
0Гора Калитва величезною підковою здіймається високо вгору в долині річки Оріль. Біля її підніжжя примостилося село Китайгород. У сімдесяті роки позаминулого століття місцева громада розпаювала тут землю, зокрема й гору з її родючим шаром чорнозему. Нарізали наділи по справедливості — довгими смужками згори вниз. Й мерщій заходилися Калитву розорювати.
У ПРИДНІПРОВСЬКИХ степах вітри і дощі дуже часті. Перекочуючись через гору, вітрюгани тоннами зносили і все далі від неї нагортали кучугури розрихленої-розпушеної землі. А під час злив з вершини все глибшими рівчаками збігала вода та бурхливі грязьові потоки. Тож селянам довелося облишити хазяйнування на Калитві. Гора стала лисою до самісінької глини, порізаною на рови і рівчаки. Оранкою люди фактично знищили верхній родючий шар, підтримуваний корінням рослин. А природа довершувала заподіяне зло.
Розлючена гора почала насуватись на село. За кілька років вона повністю «поховала» крайню вулицю.
У 30-х роках минулого століття місцевий парубок Панас Бутенко узявся порятувати Китайгород від Калитви. Ближче до осені він ходив із мішком околицями та збирав стручки білої акації. Не відомо, підказав йому хтось чи сам десь вичитав, що акація швидко росте, а її розлоге коріння, що проникає до 6 метрів углиб і «розбігається» в радіусі від 10 до 15 метрів, здатне зміцнити поверхню ґрунту, щоб назавжди припинити ерозію схилів.
Невдовзі Бутенко збагнув, що самому з цим не впоратися. На щастя, головував тоді у колгоспі чоловік на прізвище Кривич. Він скликав правління, на яких було вирішено призначити Бутенка бригадиром-лісівником. Сезонні працівники мали збирати та сушити акацієве насіння, а восени його висаджувати. І якби не Друга світова, бригада Бутенка завершила б справу. Та всі пішли на фронт, а Опанасів батько стеріг уже висаджені на Калитві деревця.
Коли Опанас повернувся, його оточили односельці: «То що, із завтрашнього дня продовжуємо розпочате діло?». У голодні післявоєнні роки мешканці Китайгорода орали городи коровами, аби тільки Бутенкова бригада могла працювати на конях. Нарешті на початку 1950-х років гора від вершечка до низу вперше забіліла акацієвим цвітом, сповнивши все довкола духмяними медовими пахощами. За все літо жодного разу не трапилося зсуву із мулом та камінням. І люди полегшено зітхнули — зупинилася Калитва. А про епопею двобою людей із горою згодом склалися легенди…
Цю історію я б сьогодні не розповідав, якби на корпункт «СВ» не надійшла скарга від громадського активу Царичанського району. З середини жовтня, стверджують її автори, за півкілометра від Китайгорода на західному схилі Калитви четверо молодиків заходилися бензопилами стинати всі підряд найтовщі живі акації, минаючи сухі й дрібні. Звалюють дерева і ріжуть на чурбаки завдовжки 30 см — такі, кажуть, їм замовили. А «КамАЗи» глибокими коліями продавлюють і нищать гору. «Якщо завтра цими згонами помчить вода — лиха не уникнути», — наголошують автори листа.
Активісти стали навперейми лісорубам з вимогою припинити злодійства. Нагадали, що Калитва передана під державну охорону, бо це заповідне урочище і безпрецедентне рукотворне диво природи. На ній не можна рубати та псувати дерева, чагарники і трави, випасати худобу і навіть займатися мисливством. Відбивати «атаку» небайдужих царичанців особисто прибув директор Державного підприємства «Кам’янський лісгосп» Іван Яловий.
— Всі документи в порядку, — заявив він. — Є лісорубний квиток №249, дійсний по 31 грудня цього року. Є й Акт обстеження лісопатологічної служби, що 4,6 гектара підлягають суцільній санітарній вирубці…
Люди дивуються, що це за новітній підхід, схоже, суто український — суцільна санітарна вирубка? У Царичанському районі торік повністю вирубали 5 га білої акації біля селища Могилів, а нинішнього — більш як гектар на Бирчиній. І судячи з усього, «на досягнутому» зупинятися не збираються.
Іван Яловий і не приховує, що «модна» нині суцільна санітарна вирубка — справа вигідна. Прибуткова. Один «КамАЗ» із акацією коштує близько 10 тис. грн, а їх за день з Калитви з’їжджає чотири-п’ять. За словами директора, завдяки цьому лісництва у Шульгівці, Курилівці, Китайгороді «істотно поліпшують матеріальне становище — купують нові трактори, бензин і солярку». А з якого дива, мовляв, здіймають люди переполох, він не розуміє — «адже акація сохне, тривалість її життя — кількадесят років. З коріння та пнів наросте нова». Одначе, за словами захисників Калитви, вони сумніваються, що своє матеріальне становище поліпшують лише лісгоспи. До того ж на «свої» ділянки на Калитві ДП «Кам’янське лісове господарство» не має ні Державних актів, ні кадастрових номерів. Натомість посилається на рішення, яке нібито було прийняте ще… 1971 року.
Активісти не раз зверталися до правоохоронних органів, закликаючи зупинити тих, хто ризикує розбудити грізну Калитву. Гадаєте, порушили карну справу? І не подумали. З ініціативи громадського активу відбулася нарада з участю районних керівників, дирекції лісгоспу та комісії з обласного центру на чолі з начальником Державної екологічної інспекції Дніпропетровщини Василем Федоренком. Вирубку призупинили на три дні, а далі знову гора загула бензопилками та тягачами. Питається, чому «санітари лісу» так квапляться «підлікувати» саме Калитву?
А скринька не була й замкнена. Вийшов на завершальний етап процес створення Національного природного парку «Орільський» у межах чотирьох районів — від кордонів із Полтавщиною і до неповторної Петриківщини. За словами завідуючої відділом природоохоронної роботи департаменту екології та природних ресурсів ОДА Світлани Данилової, вже до кінця року він завершиться. До нового заказника увійде і гора Калитва. Отож незабаром ліси на ній набудуть статусу, згідно з яким у них дозволятимуться тільки санітарні рубки догляду. Через те й спішать, аж спотикаються об пеньки та тріски, усе вирубати різного штибу ділки. А опісля — хай хоч потоп із гори. Яке їм діло до чужого горя?
