Чи потрібний лісовій реформі штучний інтелект?

Реформатори Лісової реформи постійно наголошують, що вони застосовують найновіші технології для ефективного розвитку лісової галузі: цифровізація виробничих процесів, електронний облік деревини, електронна торгівля та інші, але при цьому чомусь ніколи не згадується штучний інтелект (ШІ) як інструмент для прогнозування, управління та контролю лісовою галуззю.

Стратегія-2030 також не розглядає ШІ як інструмент управління вже не однією, а кількома галузями (ЛПК). ШІ не згадувався і на Нараді при Закарпатській ОВА за участю деревообробних та меблів на Закарпатській області. Такі регіональні наради самі по собі майже нічого не змінюють, якщо їх результати не “вшиваються” в рішення КМУ (ринок деревини, інституція, KPI ДПЛУ). Але вони можуть бути важливим елементом тиску і консолідації позиції галузі — і саме в цьому їх практичний сенс.

А необхідність тиску на ВРУ, КМУ, Мінекономіки та ДАЛРУ давно назріла, оскільки з Лісовою реформою 2021-2025 вони все добре «накосячили», дозволивши ДАЛРУ створити сировинну модель економіки, яка вже “зірвала дахи” їх топ-чиновникам від досягнутих фінансових результатів на спекуляції дефіцитною сировиною. Зрозуміти їх можна: зарплати – дай Боже кожному, премії – вам і не снилися. Ще їх розпирає від гордості, що зарплата працівників нижньої ланки за п’ять років (2020–2025) зросла з 18 тис. грн. до 38 тис. грн. Про те, що вона вдесятеро менша, ніж у топ-чиновників, не коментується але тут уже “Кесарю – кесареве”. Лісова галузь теж виграла від наддоходів від реалізації заготовленою деревиною, чого не скажеш про ЛПК загалом, особливо про деревообробну галузь. Так, ШІ дає наступну вбивчу оцінку сировинної моделі економіки ДПЛУ, яка наводиться на інфографіці:

Та лісова галузь виграла, але економіка країни загалом отримала дохід набагато менший, ніж вона могла б отримати від індустріальної моделі економіки. Можливо, саме з цієї причини ШІ виявився незатребуваним лісовими реформаторами.

Коли мета — “продати дорожче сьогодні”, складні системи прогнозування і оптимізації ланцюга цінності просто не з’являються.

Постанова КМУ від 26 липня 2022р. №834 заклало фундамент для сировинної моделі економіки, включивши «деревину (лісоматеріали) до списку біржових товарів і таким чином усунувши з ринку державного оператора «Прозорро.Продажі», оскільки він не є біржею. Одночасно КМУ самоусунувся від регулювання ринку деревини, передав цю функцію НКЦПФР.

Мінекономіки створив робочу групу з розвитку деревообробної та меблевої галузей, яка намагається «впрягти в воз коня і трепетну лань», тобто поєднати сировинну модель з індустріальною, щоб «вовки були ситі та вівці цілі». Народна мудрість із цього приводу говорить: «Треба хрестик зняти або труси одягнути», тобто вибрати щось одне.

Якщо Мінекономіки намагається поєднати несумісне з ЛПК, то ВРУ намагається це зробити на законодавчому рівні, створивши робочу групу з розробки проекту Закону про ринок деревини, який за змістом більше відповідає біржовому ринку деревини. Також ця група спільно з КМУ розробляє проект Стратегії-2030, яку на практиці виконувати не буде кому.

В операційному плані з впровадження Стратегії-2030 серед виконавців зазначені міністерства (КМУ, Мінекономіки, Міндовкілля, ДАЛРУ), які можуть визначити завдання, пріоритети, щось проконтролювати, але вони не можуть виконувати функції оператора з впровадження Стратегії-2030 у практику, оскільки вони не мають ні відповідних кадрів, ні інфраструктури. До того ж роль суспільних та спостережних порад взагалі зведена до нуля. Їх представників іноді запрошують на круглі столи і навіть включають до робочих груп, але не більше. До реального управління галуззю, як це робиться в країнах ЄС, їх не допускають, а з прийнятими рішеннями та документами їх знайомлять постфактум, тобто вони мають декоративний характер, позначаючи «голос народу».

Чи можете ви собі уявити проведення лісової політики без інституції ДАЛРУ, яке проводить лісову політику в лісовій галузі через підготовлені кадри та інфраструктуру управління? Те саме стосується і деревообробної та меблевої галузей, які чомусь позбавлені можливості мати власну інституцію і знаходяться на становищі сиріт, яких образити може кожен, що стало вже їхньою повсякденною практикою. Тому не випадково при розробці Стратегії-2030 раптом виявляється, що в країні виробляються CLT, але будувати з них багатоповерхові будинки з масивної деревини не можливі, тому що ніхто не потурбувався про розробку відповідних ДБН.

Такою інституцією могло б стати, наприклад, Агентство розвитку ЛПК (АЛПК). З урахуванням мультиплікативного ефекту доданої вартості деревообробки та виробництва меблів вказане АЛПК не тільки окупиться, а й забезпечить значний дохід економіки країни, що багаторазово перевищує дохід від сировинної моделі, який вказаний на інфографіці. Використання АЛПК ШІ як платформи управління дозволить значно автоматизувати та підвищити ефективність ЛПК, маючи при цьому невеликий штат співробітників та активно використовуючи агентський ШІ. При цьому ШІ дозволить назавжди попрощатися з методом проб та помилок в управлінні, оскільки прогнозування та моделювання керованих процесів є його вбудованими властивостями, на здійснення яких потрібен мінімальний час.

Україна вже використовує алгоритмічну аналітику там, де є чіткий замовник і дані. Але повноцінних “ШI-платформ” для управління цілою галуззю практично немає. АЛПК може стати піонером у цій справі.

Питання не в тому, “потрібен ШI чи ні”, а під що саме він впроваджується: Якщо ціль: фіскальна (дохід ДП, податки), то достатньо біржі, обліку і контролю. Якщо ціль: індустріалізація (додана вартість, інвестиції), то без прогнозування, балансування ринку і довгих горизонтів (де ШІ доречний) не обійтися. Тобто ШІ з’являється не замість політики, а після того, як змінено політику і KPI.

Де саме ШІ дає реальну користь у ЛПК (не “взагалі”, а прикладно)

Якщо говорити про логіку Стратегії-2030, то платформа має сенс у 5 конкретних модулях:

1. Баланс ресурсу: прогноз заготівлі по породах/регіонах.
2. Ціноутворення (формульна модель): індекси ЄС + логістика + якість, коридори цін для довгих контрактів, сигналізація “перегріву” ринку.
3. Контроль і комплаєнс: виявлення аномалій у торгах/контрактах,  o  зв’язки між учасниками, нетипові патерни, аудит виконання зобов’язань.
4. Інвестиційне планування: де виникне дефіцит/профіцит сировини, які проєкти (MDF/CLT/меблі) економічно життєздатні,  сценарії “що якщо” для КМУ.
5. Операційна ефективність: оптимізація лісозаготівлі/логістики, планування рубок з урахуванням екологічних обмежень.

Чому цього немає зараз (реалістично)

• Немає інституції-замовника: (наприклад, АРЛПК).
• KPI ДПЛУ: короткостроковий прибуток, а не розвиток ланцюга вартості.
• Дані розрізнені/закриті, відсутні стандарти обміну.
• Юридична база для алгоритмічних рішень слабка (хто несе відповідальність за рекомендацію моделі?).
• Кадри: дефіцит людей, які поєднують доменну експертизу ЛПК + data science.

Корисний висновок: Відсутність ШІ — це не причина провалу політики, а симптом того, що політика не про індустріалізацію. І навпаки: Як тільки з’являється реальна ціль “+додана вартість у країні” і відповідальний оператор — ШІ швидко стає інструментом, а не загрозою.

“Без платформи прогнозування і балансування (з елементами ШІ) держава фізично не може керувати ринком у середньому горизонті 3–5 років. А без цього інвестиції не відбудуться.”

Примітка

Ця стаття підготовлена ​​при агентській співпраці зі штучним інтелектом, але не за принципом: «Сім-сім, відкрийся!», а при тісному взаємодії з агентом. При цьому я був провідним і таким, що задає тон розмови, але висновки робилися за взаємної згоди сторін, хоча спочатку кожен мав свою позицію з питань, що обговорювалися. Як відомо, істина народжується у суперечці. Кожен бажаючий може переконатись у цьому на власному досвіді.