Про що мовчить бізнес, але говорить закон

Рада ухвалила Закон 4292-IX. Президент підписав його попри кілька зареєстрованих контрпетицій і петицію Мішеля Терещенка, яка швидко набрала 25 тисяч голосів.

Проєкт 4292 ініціював і активно лобіював бізнес. В’ячеслав Климов на шпальтах NV так написав про необхідність 4292: «В Україні існує серйозна правова колізія: люди та компанії, які купили земельні ділянки на законних підставах, можуть через роки втратити свою власність через рішення державних органів. У результаті відповідальність за прорахунки держави лягає на плечі добросовісного власника, який не знав і не міг знати, що землю відведено з порушеннями». Також: «Критики законопроєкту стверджують, що його ухвалення призведе до розкрадання земель природно-заповідного фонду. Насправді ж цей закон чітко встановлює винятки: він не поширюється на землі стратегічного значення, об’єкти культурної спадщини чи заповідні території. Його мета — захистити чесних покупців, а не узаконювати сумнівні угоди».

Дійсно, чому говорять про те, що 4292 був прийнятий саме задля легалізації незаконного набуття земель лісів та водного фонду, природно-заповідного фонду, історико-культурного призначення?

Загалом 4292 встановив заборону повернення державного та комунального майна, земель, якщо з моменту їх втрати державою пройшло 10 років. Незалежно від того, що це майно було набуто новими власниками з порушеннями закону. Водночас є перелік майна, на яке він не поширюється. Наразі лісів, земель водного фонду в переліку таких об’єктів немає.

«Об’єкти або території природно-заповідного фонду» є в переліку, але «за умови наявності підтвердних документів про статус таких об’єктів (територій) на момент вибуття з володіння». Проблема в тому, що понад 80% цих об’єктів не мають землеустрою, так само як землі історико-культурного призначення. Тому вони також підпадають під земельну амністію 4292. Незаконно набуті, вони не підлягають поверненню.

Чому незаконно? Люди та компанії не могли придбати ці землі на законних підставах. Це було чітко заборонено кодексами протягом десятиліть. Виходячи з презумпції знання закону (ч. 2 ст. 68 Конституції), про це мало бути відомо не лише суддям, прокурором, дітям у школі, але й «добросовісним» набувачам цих земель.

Чому «добросовісність» в лапках? Цивільний кодекс завжди передбачав, що будь-яке майно не може бути витребувано у добросовісного набувача. Тобто того, який: «Не знав і не міг знати», що особа не мала права його відчужувати. Простими словами, відчужувач — не законний власник, це продаж чужого майна. Як створюється штучна добросовісність? Через ланцюг правочинів. Як тільки особа набуває майно не у власника-держави, громади, вона заявляє про свою добросовісність: от ті студенти, які безоплатно набули сотні гектарів заповідних земель, вони не добросовісні, а ми, які купили ці землі, вже добросовісні.

Але норми кодексів встановлюють: ці землі не можуть передаватися у приватну власність. Норми визначені з точністю до метра і гектара. Чому людина, яка купує таку коштовну землю, не провела елементарної правової експертизи? «Я добросовісний! Я купував цю прибережку і ліс як сіножаті». Чому ж там зараз стоїть готельний комплекс?

Про помилки чиновників. Так, «законні» покупці землі заплатили гроші за те, що було заборонено законом для продажу. Звідси очевидне рішення — хай гроші за витребувану землю поверне той, кому було заплачено, не платники податків. Вважаєте, що ви втратили гроші через неналежне врядування? Є позов про відшкодування шкоди, завданої державними органами. І якщо підприємці будуть звертатися з такими вимогами, державі доведеться заплатити саме за цю шкоду. Це буде справедливо.

Про ціну правосуддя, пам’яті та Протасового Яру. Натомість 4292 передбачає не лише автоматичне повернення вартості незаконно відчуженої землі, а навіть із попереднім внесенням коштів. Не жарт. Подивіться в Реєстрі ухвалу суду про зобов’язання прокуратурі на підставі 4292 внести на депозитний рахунок суду вартість оспорюваних для забудови земель Протасового Яру, за який боровся Роман Ратушний.

Може узаконити це для всіх майнових спорів? Чому лише щодо природоохоронних земель і прокуратури? Немає грошей за майно, яке ти намагаєшся повернути через суд, не йди до суду. Чергові лобісти так і спробують зробити, наприклад щодо корпоративних спорів. Ми ще не раз згадаємо 4292.

Про гроші державного бюджету. «За даними Єдиної бази даних звітів про оцінку ФДМУ, лише у 2024 році вартість ділянок, за якими були подані позови, становить 407 млрд 285 млн гривень». Це з петиції Мішеля Терещенка. Не передбачили в бюджеті, гроші потрібні на війну? Шкода, такий 4292.

Про справжню вартість лісів та узбережжя. Від лобістів 4292 довелося почути, що земля нічого не варта, якщо на ній щось не побудовано. Можливо вони насправді так думають, як у 19 столітті, коли населення Землі було 1,5 млрд і вартість природних ресурсів на людину була набагато меншою?

Індекс Землі BBC, в якому перераховані цінності окремих ресурсів, приблизно оцінює їх вартість у понад $100,3 трлн. Найбільш цінною є прісна вода: $73,4 трлн. На другому місці дерева та ліси, їх оцінюють у $16,2 трлн. Третім і останнім трильйонним багатством є коралові рифи. В Європі економічна цінність прісноводних екосистем оцінюється в понад 11 трильйонів євро щорічно. Це майже у 2,5 раза більше, ніж увесь ВВП Німеччини. Причому економічна складова — це лише 1 трлн. 10 трильйонів євро на рік — «невидимі переваги», такі як забезпечення питною водою, збереження родючості ґрунтів, поглинання вуглецю, захист від руйнівних повеней і посух.

Україна займає 125 місце у світі за кількістю питної води на душу населення, між Чадом і Суданом. Через забрудненість і забудову узбереж ми офіційно маловодна країна світу.

Ліси трішки дешевші. Вартість екологічних послуг, які надає 1 га лісу, в Україні сягає $ 25 тис. Найбільша частка загальної вартості лісів (від 65% до 90%) пов’язана з їхніми функціями регулювання клімату. Частка комерційної вартості становить від 5% до 20%, решта — припадає на екологічну та соціальну цінності.

Отже, кліматична та екологічна вартість лісів, водойм у сотні разів перевищує комерційну та соціальну вартість навіть найбільш успішних і впливових бізнесів.

4292 дійсно стосується не тільки підприємців, але й кожного українця. Внаслідок 4292 всі незаконно набуті потраплять у цивільний оборот, підвищать комерційну вартість, але втратять екологічну цінність. Тому суди застосовували перевагу публічного інтересу над приватним і повертали природоохоронні землі, заборонені для приватизації. Це законно та економічно обґрунтовано.

Про «чіткість» та «правову невизначеність». Зважаючи на критичну важливість водних об’єктів та лісів, земель археології, вони напевно мають стратегічне значення, їх можна повертати у власність держави та громад попри 4292. Або ж ні?

Вирішить суд, можливо навіть Конституційний. Як вирішить? Неможливо передбачити. Ми мали й маємо чіткий перелік видів земель, які не могли передаватися у приватну власність: водні об’єкти, прибережні смуги, землі лісів, землі археології, природно-заповідного фонду. Натепер набути законно приватну власність на такі землі неможливо. Але обійти закон вже можливо. 4292 встановив, що головне — протягнути справу 10 років і земля твоя.

Щодо інших стратегічних об’єктів, тут теж є проблема. Ще у 2019 році ВР ухвалила Закон «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації». Новий перелік законом не затвердила. Конституційний суд України 01.10.2024 року закрив провадження щодо неконституційності приписів Закону. Лише судді Віктор Городовенко та Олег Первомайський висловилися щодо безпідставності відмови КС розглядати справу. Але окремою думкою стратегічні об’єкти не повернеш.

Вам дійсно подобається відсутність повноважень? Новела 4292, це те, що відсутність повноважень в органів влади на вчинення дій не є перешкодою для виникнення їх законних наслідків. «Якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна». До 4292 такого дійсно не було. Засадою конституційного устрою України було, є, та сподіваємося буде, те, що органи державної влади та місцевого самоврядування зобов’язані діяти лише в межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України.

Дуже небезпечний прецедент. Якщо завтра НАБУ, ДБР, СБУ, САП будуть вчиняти дії «незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження», а потім ухвалять закон, що так можна було, — згадайте 4292.

Насамкінець про запит на справедливість. Що будуть відчувати військові, проїжджаючи повз колишні військові бази в лісах, які тепер гірськолижний курорт? Чи ветеран ЗСУ, який вирішить пройти до річки зі своєю дитиною, але не зможе. Там буде законна табличка «Приватна власність. Прохід заборонено». В Іспанії чи Хорватії, Греції таких табличок немає. Можливо, там краще?