Державний комітет … знищення лісу?

Василь КОМЕНДАР.
професор, науковий керівник міжвідомчої науково-дослідної лабораторії охорони природних екосистем Ужгородського національного університету. Закарпатська область.
“Сільські вісті” 2001.05.22

На початку листопада 1998 року і березня 2001 року в Закарпатті виникли повені, які визнано катастрофічними і найбільшими за всю історію області, причому остання вважається масштабнішою, ніж попередня.
Спробуємо з’ясувати причини цих явищ природи.

Усіх, хто намагається розібратись у виникненні катастрофічних повеней і масових зсувів ґрунту на схилах гір, у нас в області можна поділити на тих, хто причини вбачає тільки в аномальних метеорологічних явищах, і на тих, хто вважає, що винні й варварські рубки лісу. Я прихильник другої думки.

Загальновідомо, що ліси в горах – це вартові од повеней, селевих потоків, зсувів, інтенсивної ерозії ґрунтів та інших негативних явищ. А тому звинувачую голову Держкомітету лісового господарства України Валерія Самоплавського і начальника обласного управління лісового господарства Василя Леднея у приховуванні правди від людей.
Для пояснення причин катастрофічних повеней у нашій області голова Держкомітету В. Самоплавський залучив авторитет Національної академії наук. У 1998 році було створено комісію НАН України, яка у своєму звіті акцентувала увагу на комплексі негативних природних і, зокрема, аномальних метеорологічних умов, замовчавши вже тоді наявність масових суцільних і місцями концентрованих промислових рубок лісів в околицях сіл Брустури, Руська Мокра, Усть-Чорнянського держлісгоспу, на які через деякий час вказали фахівці як на причини повеней.

Цього року напередодні повені у пресі було опубліковано лист президента НАН України академіка Б. Патона і висновки двох співробітників відділу вивчення продуктивних сил країни, які дійшли таких “висновків”, що здивували ненауковістю не тільки вчених у галузі лісознавства і лісівництва, але й практиків – лісників та лісорубів. Науковці академії твердять, що в Закарпатті є ще чимало старих лісів із перестійним деревостоєм, котрі не виконують захисних функцій і підлягають промисловим рубкам. Мабуть, вони не знають, що в Карпатах ще залишилися не старі ліси з перестійними деревами, а лісові екосистеми, які у природі саморегулюються. Такі системи формуються упродовж тисячоліть, вони складаються з деревостану різного віку, в тому числі і перестійних дерев. Перестійні дерева, зрозуміло, відмирають, і, розкладаючись, повертають у грунт поживні речовини, які вони з нього взяли у процесі життєдіяльності. Під час атмосферних опадів частина води (до 20-25%)залишається у кронах дерев, а 70-75% потрапляє під полог лісу. І тут надзвичайно важливу роль відіграє мертва підстилка, яка, мов гігантська губка, всмоктує всю вологу і переводить її з надземного стоку в підземний, живлячи в такий спосіб струмки й річки.

– Отже, старі – користуючись терміном науковців академії – ліси виконують основну захисну функцію в різновікових лісових масивах. Мета, яку поставили перед собою науковці академії, – переконати громадськість, що немає підстав для зменшення обсягів рубок лісів у Карпатському регіоні, а катастрофічні наслідки двох останніх повеней в області не є результатом господарсько-заготівельної діяльності. Усе – “незвичні метеорологічні умови”. Ці висновки було підхоплено як у Держкомітеті з лісового господарства, так і в обласних його управліннях. Вони чекають, щоби повеневі води остаточно спали, а тоді негайно продовжать промислові рубки.

Я хотів би звернути увагу читачів на те, що Держкомітет лісового господарства вже давно спритно дезінформує як уряд, так і нашу обласну адміністрацію, заспокоюючи, що, мовляв, лісове господарство в порядку, все ведеться на належному рівні, немає чого турбуватись, бо рубки головного користування в Закарпатті здійснюються по заниженій (порівняно з радянським періодом) розрахунковій (плановій) лісосіці. Причому Держкомітет “замовчує, що промислові рубки проводяться з грубими злочинними порушеннями “Правил рубок головного користування в горах”, згідно з якими промислові рубки слід проводити в зимовий період, вузькими (в середньому до 60 м) лісосіками і трелювати в такий спосіб, щоб не руйнувати поверхневий шар грунту і не знищувати природне поновлення в лісі. Сьогодні трелювання йде тільки за допомогою потужних тракторів, а рубають ліс і на схилах, у водозбірних площах. Наприклад, у басейнах Білої і Чорної Тиси рубки проведено у водоохоронних лісах і тому вперше в історії Рахівського району руйнівної дії повеней зазнали й гірські населені пункти цього колись мальовничого краю.

Наслідки двох останніх повеней зачепили природу Закарпаття до материнських, кам’яних порід. Геологи і гідрологи нарахували до 1500 гір, де відбуваються зсуви ґрунту. Сміховинним виглядали у листопадові дні 1998 року пояснення відповідальних і “кваліфікованих” спеціалістів Держкомлісу на запитання “Чому в горах відбуваються такі масові зсуви ґрунту?”. Відповідь була негайною і полягала в тому, що “в горах під час дощів ґрунти під лісом дуже мокрі”. Я маю на цю “наукову” відповідь свою оцінку: тисячі років під час дощів ґрунти в лісах були мокрі, а зсуви не траплялися. Тепер уже я хочу роз’яснити керівникам Держкомітету: зсуви ґрунту відбуваються на схилах, позбавлених лісу. За радянської влади в нас був досить великий зсув ґрунту в околицях с.Княгиня Великоберезнянського району після суцільних рубок на схилах гір. І цей єдиний факт обійшов пресу майже всіх країн. Я запитую: то чому ж ми всі тепер мовчимо, коли суцільні рубки на схилах гір руйнують суцільні масиви лісів, викликають не тільки зсуви, але й нові стихійні явища – селеві грязе-кам’яні потоки? Вони почастішали за останні роки і завдають руйнівної шкоди не тільки природі, а й людям.

Якщо дотримуватися логіки відповідальних працівників Держкомлісу, то слід не бачити суцільні й концентровані рубки в лісах Закарпаття, щоб, мабуть, перетворити його з мальовничого краю на кам’яну пустелю. Як це робиться, шукати далеко не треба. З архівів можна дізнатися, що в період розвитку капіталізму в Росії на схилах Кримських гір відбувалися масові вирубки лісу, внаслідок чого частина гір перетворилася на кам’янисті пустирі. Тепер, у наш час, щоб відновити там ліси, лісівники плетуть корзини, набивають їх ґрунтом і виносять у гори. Розгрібаючи кам’яні брили, втискують туди корзину і саджають у неї молоде деревце. Не всі саджанці, зрозуміло, виживуть у таких умовах, але частина таки виживає і подає надію, що десь через 50-100 років, коли з цих саджанців виростуть якісь дерева, вони сприятимуть і формуванню ґрунту. Невже історія з варварськими рубками лісу в горах у різних регіонах нічого не навчила нас і невже ми такі безсилі, щоби протистояти таким свавільним порушенням “Закону про охорону природи України”, свідками яких миє?
За останні десятиліття вчені, лісівники-патріоти разом із працівниками обласної державної адміністрації обговорювали питання про розвиток у зоні Карпат, у тім числі в Закарпатті, рекреаційної індустрії, яка базувалася б на багатій і мальовничій природі – за аналогією з такими країнами, як Швейцарія, Австрія та ін. Економісти підрахували, що рекреаційний гектар лісу щороку приносить у 2-3 рази більше прибутків, ніж експлуатаційний. Які ж ми далекі сьогодні від наукових висновків, зроблених у порівняно недавні часи…

Після реорганізації в 1993 році комплексних лісокомбінатів держлісгоспи невідомо яким чином отримали дозвіл на рубки головного користування, мотивуючи це тим, що, мовляв, держава виділяє для діяльності лісгоспів всього близько третини потрібних коштів, а решту вони змушені отримувати з реалізації деревини від рубок головного користування. Очевидно, вигідно було управлінню лісгоспів рубати ліс і продавати кругляк за кордон. Але кругляк ми продаємо за безцінь, а іноземні підприємці наживають на цьому капітали, переробляючи цю деревину на товарну продукцію.
Найбільший докір працівникам лісового господарства за те, що вони не виконують своїх безпосередніх обов’язків по відтворенню лісів, не виконують плани рубок догляду, а часом під виглядом рубок догляду проводять промислові рубки. Деревину, як уже згадувалося, трелюють потужними тракторами, що призводить до інтенсивної ерозії ґрунтів.
Поява у засобах масової інформації критичних публікацій про знищення карпатських лісів, мабуть, спонукала Держкомітет лісового господарства (його слід би було назвати комітетом знищення лісів) до самоперевірки: нещодавно завершила роботу велелюдна комісія. На жаль, вона не звернула уваги на те, що обласне управління лісового господарства значною мірою занедбало роботу по вирощуванню, догляду та охороні лісу. У звіті комісія обминула увагою суцільні й концентровані рубки, трелювання потужними тракторами. А ситуація викликає дедалі серйознішу тривогу. Комерційна сокира опускається страшною бідою на голови горян, призводить до екологічних катастроф.

Голова Держкомлісу В. Самоплавський та начальник облуправління В. Ледней, виступаючи по обласному телебаченню з приводу повені, лицемірно й цинічно знову заявили, що біда прийшла не тому, що по-хижацьки знищуються гірські ліси, знову наголосили на можливості й навіть необхідності продовження рубок головного користування. Я в черговий раз не дискутуватиму з ними. Насамперед раджу їм поїхати в Широкий Луг, Велику Угольку та інші села Тячівського району, які обминає стихія. Обминає, бо там ще збереглися 10 тисяч гектарів заповідних букових пралісів. А звідти нехай завернуть у Воловецький район до селян із Жданіївого, які прислали мені надзвичайно тривожного листа: “Далі вже не можемо дивитись на ці неподобства. Мова про ліс. Усе, що робиться зараз із ним, – розуму непідвладне. Такого варварства у таких масштабах ще ніхто і ніколи не бачив. Ліс на річці Жданіївка майже весь вирубаний. На лівій стороні річки від села Підполоззя до гори Пікуй – уже все гладко. На правій – від Підполоззя до Ужка залишилося хіба що 5 тисяч кубометрів, а було значно, значно більше. Але й на його вирубку вже мають дозвіл. Рубає там якась словацька фірма разом з нашими браконьєрами.

На видолинку, нижче Пікуя, ще збереглося трошки лісу, але його й там рубають дві організації -“Ено-Мукачеве” та американська фірма КАІ, яку очолює Френк Ньюмен. Остання обіцяє інвестиції у Воловецький лісокомбінат, ще не внесла їх, а вже диктує свою політику цілому району і нікого ні про що не питається. Що вони зробили з буковим лісом біля сіл Розтока і Буківець?! Щоб сировина була високої якості, розпорядилися на 17 гектарах рубати, як у нас називають, “вплав” – одне дерево на інше. Все поламалося, і так тут залишили. Площа заросла ожиною, переплелася з гіллям, а якщо поверхово і зроблять очистку, то посадка нового лісу буде марною працею людей”…

Люди пишуть і про інші неподобства, які творяться в гірських лісах. І не лише там, побіля гори Пікуй, а скрізь у Закарпатті.

Наголошують: лише через таке варварство край терпить катастрофи. І терпітиме, поки не схаменуться ті, хто господарює в карпатських лісах чи пускає в них ненажерливих “комерсантів”.
Але чомусь ні керівництво Держкомлісу, ні обласне лісове начальство цього “не бачать”. Для них головне – рубати й рубати…

Настала пора покласти край цій руйнації. І щоб винуватці варварського знищення перлини України, якою є карпатські ліси, сповна відповіли за свої дії перед законом…

Що треба зробити, щоб зупинити руйнацію Карпат?

Перш за все категорично заборонити рубки головного користування гірських лісів державним обласним управлінням лісового господарства; промислові рубки, де це ще можна, повинні здійснювати законні структури – ліспром. Держлісгоспи повинні робити те, що роблять лісгоспи в усіх країнах, – вирощувати, доглядати й охороняти ліс.

Лісівники повинні відновлювати ліси, доглядати їх, а рубки головного користування слід заборонити хоча б на 10 років. Ділову деревину можна отримувати і від рубок догляду.

Не вчинимо так – утратимо й те, що ще залишається в Карпатах.