ВАСАЛИ БОЛОХОВЦЯ ВИМІРЮЮТЬ ЧЕСТЬ І ГІДНІСТЬ ДОВЖИНОЮ НУЛІВ У ЗАРПЛАТІ, А ДІЛОВУ РЕПУТАЦІЮ – ГЛИБИНОЮ ДИРЕКТОРСЬКОГО КРІСЛА

(ЗА МАТЕРІАЛАМИ СУДУ)

Цивільна справа № 725/9544/23 «Директор Подільського лісового офісу ДП «Ліси України» Василь Гончар проти журналістів» дає підстави розпочати предметну і суспільно важливу розмову про ділові та моральні якості лісових реформаторів, які взялися перекроїти лісове господарство країни явно не в інтересах держави і громад. А також предметно розібратися в їхніх намаганнях заборонити журналістам їх критикувати і здійснювати професійну журналістську діяльність (ст. 171 Кримінального кодексу України передбачає за такі дії посадових осіб обмеження воли на строк до 4х років).

Давно підмічено: влада (тобто можливість вершити долі людей, причому безкарно, через встановлення законів чи напряму), а також легкі великі гроші, які вона приносить, розбещує посадовця. А ще коли довкола повно підлабузників, то взагалі йому дуже важко втриматися в рамках юридичних і моральних норм. Такий посадовець, у якого від влади поїхав «дах» (а це дуже розповсюджене явище), завжди вважає будь-яку критику на свою адресу неправдивою, такою, що ображає його честь, гідність та ділову репутацію. І агресивно виступає проти тих, хто посмів його критикувати.

Не винятком став директор Подільського офісу ДП «Ліси України», депутат Чернівецької облради від Аграрної партії України ВАСИЛЬ ГОНЧАР. На його думку, мої критичні статті з проблем лісового господарства його ображають і завдають, бач, болю його легко ранимій душі.

Через суд він вирішив домогтися сатисфакції і заодно змусити мене мовчати.

«Високі» ділові якості, рівень честі і гідності пана Гончара та його адвоката з Ужгорода Андрія Левицького (як зауважив мій колега Василь Забродський, ніхто з чернівецьких адвокатів з головним лісівником Буковини працювати не захотів) проявилися вже на самому початку цієї історії, коли зазначені особи збрехали суду, що належним чином повідомили мені про розпочату ними судову справу.

Насправді вони ввели суд в оману. В позовній заяві, а також при поштовому відправленні поданих в суд документів опустилися до того, що неправдиво вказали номер мого мобільного та іншу поштову інформацію, через що я не мала змоги вчасно ознайомитися з документами і про суд дізналася з ухвали про розгляд справи по суті, коли вже було закрите підготовче провадження. Цей негідний вичинок моїх опонентів суддя Першотравневого райсуду Чернівців А.В. Федіна взяла до уваги.

Василя Гончара, бач, обурило, що озвучена в моїх статтях критична інформація про нього (а вона, наголошую, базується на офіційних повідомленнях про розкрадання лісу) є негативною і порушує його право на повагу.

А якою вона може бути при наявних фактах масштабних лівих рубок? Хто, питається, створив цей негатив як не самий же Гончар, який після цього ще й вимагає його поважати? І цей негатив є суспільно небезпечний, оскільки завдає суттєвих екологічних і фінансових збитків державі, області і єдиному на всю країну галузевому державному підприємству.

Завдання журналістів якраз аналізувати і висвітлювати такі факти, а також діяння посадових осіб, які переплутали державний природний ресурс з власним.

Як, врешті, Гончар і його керівники хотіли? Допускати, ще й у війну, беззаконня у довіреному їм державою лісфонді (фактів не злічити!), підписувати договори аутсорсингу з приватними фірмами на 45 мільйонів державних гривень, половина з яких саме завдяки журналістським розслідуванням виявилася платою за «липові» послуги (тобто призначеними для «розпилу»), запроваджувати сумнівні схеми з постачання лісоматеріалів на потреби фронту – і отримувати за це грамоти і схвальні журналістські матеріали?

Усі мої статті, які, бач, образили роздуте ego Василя Гончара, базуються на офіційній інформації правоохоронних органів та департаменту безпеки ДП «Ліси України». Я не відмовлюся від жодного слова у своїх статтях і далі ставитиму питання: чому за службове недбальство 5 років тюрми, а за розкрадання державного лісу на десятки мільйонів – високі посади і депутатські мандати?

Наголошу, що системно висвітлюю роботу лісової галузі з 2002 року.

«Відповідач у своїх статтях критично ставиться до роботи не тільки пана Гончара, але в цілому до керівництва лісогосподарської галузі України. Цьому є підстави. І це непокоїть позивача, – зазначив поважний чернівецький адвокат Ігор Сидора, який представляв в суді мої інтереси. – Офіційна інформація від правоохоронних структур свідчить про неодноразові кримінальні правопорушення щодо розкрадання деревини в лісовій галузі Буковини, що у свою чергу могло і стало ОБГРУНТОВАНИМ приводом для оцінки роботи керівництва лісовою галуззю з боку журналістів».

Ігор Сидора наголосив, що згідно ч.2 ст. 29 Закону України «Про інформацію» предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить, зокрема, про шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб. Суспільство має право на отримання інформації, яка є суспільно значущою, задовольняє його попит на правдиві факти і стає інструментом необхідного громадського контролю за діяльністю державних органів та посадовців. Практика Верховного суду України, судова практика європейських країн і міжнародних судів визнає, що особи, які обіймають державні посади і є публічними (а це якраз напряму стосується Гончара), мають бути відкритими для журналістської критики. Оскільки через професійну діяльність журналістів (а це якраз напряму стосується мене) громадськість отримує змогу вести нагляд за діяннями таких осіб.

Як зазначив Ігор Сидора (і з цим цілковито погодився суд у своєму рішенні), оспорювана Гончаром інформація не є конфіденційною, не стосується його приватного життя, а лише ділових якостей і результатів його роботи. Вона поширена як оціночне судження. Не містить особистих образ, недостовірних даних, які порушують особисті немайнові права позивача, а почасти взагалі Гончара не стосується.

Натомість ці оціночні судження мають під собою ЧІТКІ ФАКТИЧНІ ПІДСТАВИ, тобто офіційні повідомлення про масштабне розкрадання лісфонду Подільського лісового офісу, який очолює п. Гончар. Їх достовірність задокументована в матеріалах слідства і не підлягає сумніву. А отже журналісти вправі використовувати таку інформацію у своїй професійній діяльності і подавати її у спосіб, який, ясна річ, може не подобатися посадовцям і навіть їх шокувати. Саме на цьому наголошено в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Джерусалем проти Австрії» від 27 лютого 2021 року.

«Зовсім недавно, 14 березня цього року, Верховний суд України виніс постанову в аналогічній справі щодо публічної особи, а саме заступника секретаря РНБО. Суд визнає, що поширена журналістами інформація може непокоїти позивача, а форма її викладу може бути оцінена позивачем як дошкульна і провокативна. Однак попри форму викладення інформація є власною оцінкою та інтерпретацією журналістом певних подій та отриманих ними відомостей. Тож позивач, обіймаючи державну посаду, має бути відкритий для суворої критики з боку журналістів і для нагляду громадськості. Це повною мірою стосується також пана Гончара», – наголосив адвокат Ігор Сидора.

Але до Василя Борисовича не доходить, що журналістська критика – це реальне відображення його діяльності. І саме його діяльність визначає його ділову репутацію, викликає, як він зазначає у позові, «негативну реакцію з боку громадськості, суспільства та колег по роботі».

Однак, як видно з позовної заяви, рівень своєї ділової репутації Гончар (та інші його такі самі колеги) вимірює не результатами роботи, а рівнем директорської посади, яку обіймає в управлінській ієрархії державного підприємства «Ліси України» (генеральний директор Юрій Болоховець).

Може після цього суду він зрозуміє, що як директор структурного підрозділу державного підприємства має не ображатися, наче манірна пані, на конструктивну критику, а разом зі своїм босом Юрієм Болоховцем, також неодноразово згаданим у моїх статтях, відповідати за здійсненні правопорушення, замість призначати підлеглих цапами-відбувайлами. Саме про це мої статті.

«Ділова репутація – це те, що набуває громадянин під час своєї трудової діяльності. Не за рахунок призначення на якусь посаду. Саме по собі призначення ще не є діловою репутацією. В матеріалах справи від позивача немає жодних аргументів і доказів наявності у нього високої ділової репутації. Маємо список грамот і цінних подарунків, який не може слугувати доказом в суді», – зазначив адвокат Ігор Сидора.

Тож вимоги нинішнього директора Подільського лісового офісу видалити мої публікації, які містять конструктивну критику, основану на офіційних повідомленнях правоохоронних структур країни (причому з моєї особистої сторінки в соціальній мережі Фейсбук), однозначно є наступом депутата Чернівецької облради, члена Аграрної партії України, співробітника державного підприємства Василя Гончара на свободу слова та на право журналістів здійснювати професійну діяльність, виконувати свій професійний і громадянський обов’язок.

Суд справедливо відмовив Гончару задоволенні його позову. Це перемога усіх журналістів, усіх медійників, які чесно виконують свою роботу і доносять суспільству правдиву інформацію.Дякую колегам за підтримку!

Дякую адвокату Ігорю Сидорі за цю перемогу.