07/10/2008
0
Доведено, що однією з головних причин нинішнього стихійного лиха в Карпатах і Придністров’ї є вирубування карпатських лісів у великих обсягах. На одному з засідань РНБО було навіть ухвалено рішення про заборону будь-яких рубок у гірській місцевості. Щоправда, через якийсь місяць було ухвалено інше рішення, в якому йшлося не про припинення чи обмеження рубок, а про передачу всіх лісокористувачів України під парасолю Держкомлісу. В тому числі – і ліси Мінагрополітики. Та чи відповідає це інтересам лісового господарства?
Свого Часу колгоспам належали 2 мільйони гектарів лісів. У віданні Державного комітету лісового господарства було 8 млн. га лісових угідь, під опікою Міністерства оборони, науково-дослідних закладів, санітарно-курортних установ – решта зелених масивів. Після реформування колгоспів їхні ліси не були розпайовані. Рішення про передачу Держкомлісові напрошувалось саме собою. Я тоді був депутатом Вінницької обласної ради, тож добре пам’ятаю, що об’єднання "Вінницяліс" офіційно відмовилося приймати у своє відання колгоспні ліси.
Ці ліси й справді не викликали особливого захоплення у фахівців – низькотоварні, з малим відсотком цінних порід, розташовані переважно на крутосхилах, вони виконували протиерозійну і санітарно-оздоровчу функції. На півдні області це були навіть не ліси, а лісосмуги. Був період, коли ці убогі ліси тимчасово не мали господаря, тож зазнали шаленого наступу браконьєрів, які їх навіжено рубали. Аж дивно, чому Держкомліс, як спеціалізований орган держави, не виявив тоді своєї турботи про зеленого друга і не захистив його, взявши під опіку? Бо йому не потрібен був зайвий клопіт, який не обіцяв серйозного фінансового зиску.
Органи місцевої влади знайшли вихід: в одних областях були створені комунальні спеціалізовані лісогосподарські підприємства, засновані обласними радами, в інших – державні агролісгоспи Мінагрополітики. Все по закону. Почалася енергійна робота. Навели певний порядок, виготовили державні акти, здійснили низку лісовпорядних заходів, вклали солідні кошти в переробку, охорону і реалізацію лісопродукції, сформували кадрову структуру. Півтора року тому Держкомліс, глянувши на все це, заявив, що вже не проти прийняти нас у свої обійми. Того разу обійшлося, але сьогодні наміри Держкомлісу куди серйозніші. Щоби здійснити їх, він розпочав проти комунальних лісогосподарських підприємств справжню інформаційну війну. Мовляв, ми, комунальники, доглядаємо ліси гірше, ніж це вміє робити він, Держкомліс. Але чи це правда?
Давайте з’ясуємо на прикладі нашої Вінницької області. За висновком державної комісії, яка вивчала стан аграрних лісів у трьох постраждалих від стихії районах, на гектар суцільних зрубів тут припадає 3,2 га нових лісонасаджень. 2007 року на землях, непридатних для сільськогосподарського використання, посаджено 1680 гектарів лісів. А загалом із 2000 року площі нових зелених масивів розширилися на 7 тисяч гектарів.
Турбує те, що Держкомліс лобіює інтереси бізнесу. На базі його старань кілька років тому Верховна Рада, реагуючи на сигнали громадськості про надзвичайно великі обсяги експорту цінних порід деревини, ухвалила закон про особливості регулювання підприємницької діяльності у цій сфері. Його готували чиновники Держкомлісу, які внесли таку плутанину в цей документ, що ясен, дуб, бук, смерека були вилучені з розряду цінних і рідкісних порід дерев, тож їх було дозволено безборонно різати і продавати за кордон у необмежених обсягах. Зате до особливо цінних і рідкісних порід віднесено… акацію і вишню.
Нема слів, щоб висловити обурення цим святотатством. Більше того, отці-хранителі наших багатств усупереч здоровому глузду і совісті ще 1992 року дійшли висновку, що високо- і низькостовбурні дуби в наших лісах почали раптом досягати повної зрілості на 10 літ раніше. Хоча з діда-прадіда їх дозволялося рубати у віці 81 або 111 років. Згідно з цим злочинним наказом, за 16 років вирубано і вивезено мільйони кубометрів найкращого дерева.
Тепер уже як монополіст Держкомліс збирається "погуляти" в аграрних лісах. Хоча створення такого монстра суперечить практиці розвинутих країн. Сьогодні в Європі функціонують три форми власності на ліси: державна, муніципально-комунальна, приватна. Україна стає єдиною державою континенту, де функції ведення лісового господарства не будуть розподілені. У всіх країнах є незалежні лісові інспекції як окремі органи державного контролю, що стежать за розвитком лісового господарства незалежно від форм власності в інтересах держави і перебувають у віданні міністерства екології чи аграрної політики.
Тим часом наш Держкомліс сам веде лісове господарство, сам його контролює і сам себе оцінює. Оцінка, певна річ, завжди відмінна. Хто ж себе буде гудити і судити? Це з опери "хвали мене, моя губонько". Нещодавно керівництво Держкомлісу запропонувало створити лісову інспекцію, але в межах своєї структури. Себто ніщо не змінюється.
Підпорядковується Держкомлісу і державне проектне лісовпорядне виробниче об’єднання "Укрдержліспроект", яке розробляє проекти ведення лісового господарства. Певна річ, ці проекти такі, як велить головний лісовий генерал. Ніде в Європі нема суцільних рубок лісу в гірській місцевості. З деякого часу їх немає і в нас. Але тільки тому, що називаються інакше. Наприклад, запроваджено поняття "ландшафтні рубки", під яким слід розуміти суцільні. Під такою парасолею наші ліси чекає несолодке майбутнє.
Є ще один аспект цієї теми, який має занепокоїти територіальні громади України – загроза енергетичної кризи. Тривалий час на лісопродукцію дивилися переважно як на будівельний матеріал, а тепер – і як на швидко відтворюваний енергоресурс. Якщо для створення тонни вугілля чи нафти природі потрібен мільйон років, то на кубометр лісу швидкорослих порід – 50.
Інтерес до деревини як біоресурсу в Європі зростає, бо народжується новий бізнес – багатоликий, винахідливий, не обтяжений мораллю. Два роки тому ми вже відчули його тиск, коли той же Держкомліс несподівано встановив, що розмір лота під час тендера на лісопродукцію – це 500-600 тисяч кубометрів. За таких обставин 8-10 великих фірм мали змогу скупити все під мітлу. Залишалися лише паливні норми для працівників лісового господарства. Це була загроза загибелі для дрібного товаровиробника, який працює з деревиною. Масові протести зупинили це безглуздя. Але міністр стає супермонстром, і все може повторитися. Адже система не змінюється.
Хто може пояснити, як нам бути далі в такій ситуації? За підтримки обласної влади в рамках регіональної програми енергозбереження ми розпочали встановлювати котли газогенераторного типу, які працюють на біопаливі. Це досить вигідно. Тепло, вироблене з біопалива, майже вдвічі дешевше вугільного і майже в три з половиною – газового. З огляду на це, плануємо перевести на біопаливо 150 бюджетних установ області загальною площею близько 200 тисяч квадратних метрів. На це має виділятися щороку 100-120 тисяч кубометрів дров. Сьогодні цими ресурсами від імені територіальних громад розпоряджається обласна влада. Та якщо ж ці ліси перейдуть у відання Держкомлісу, програму буде зірвано.
На нашу думку, Кабінету Міністрів слід запровадити жорстке квотування експорту деревини і дров’яної маси, бо інакше нашим споживачам залишиться дірка від бублика. Ці квоти мають встановлюватися щорічно, бо існує загроза укладення таких хитрих угод, згідно з якими потік лісопродукції за кордон зросте в кілька разів. Усі ми вже знаємо, що таке зернотрейдери, які за безцінь купують нашу пшеницю, а потім втридорога продають нам її на хліб. Якщо не буде вжито належних заходів, дуже швидко матимемо справу з
лісотрейдерами.
Аби уникнути катастрофи в лісогосподарському комплексі, пропоную насамперед створити Державну лісову інспекцію, яка буде підпорядкована Мінекології.
Далі слід би зважитись на такий кардинальний крок, як створення на базі Держкомлісу корпорації "Укрдержліс", яка матиме лише господарські функції як орган управління державними лісогосподарськими підприємствами. Підпорядкувати корпорацію слід Міністерству агрополітики. Тоді Мінагрополітики здійснюватиме функції організації лісогосподарської діяльності, а Мінекології – контролю. Було б дуже добре, аби Держкомліс прозвітував перед нацією про те, скільки насадив лісів за роки незалежності України. Екологічна ситуація вимагає створення 2 мільйонів гектарів зелених насаджень. Якщо працювати у темпі Держкомлісу, то на виконання цієї програми знадобиться 300 років. Отже, потрібні радикальні зміни в лісовій політиці України.
Був час, коли лісове господарство підпорядковувалося Міністерствам сільського господарства або агрополітики. Це одразу позитивно позначалося на темпах зеленення країни. Настав час розробити державну програму лісомеліорації, яка передбачала б створення щорічно 100-150 тисяч гектарів лісу.
"Сільські вісті" 2008.10.07
