ЩЕ РАЗ ПРО ЧУЖОРІДНІ ДЕРЕВА

Обратите внимание на две вертикальные складки между бровями автора. Они называются “морщинки гордецов”. Раньше в Украине они были у многих, но со временем как-то рассосались…Я горд тем, что  их носитель присутствует на сайте и мне жаль, что таких как он единицы… М.П.

В дитинстві я з іншими дітьми-односельчанами випасав корови у Біличинському лісі, іноді виганяючи їх за село на сільське пасовище, що зветься Ві’това. Мені тоді було років десять, а інші пастушки були старшими на чотири-сім років. Пам’ятаю, як одного разу найстарший серед пастухів – Толя Купчик – каже до нас: «Пішли в акації, там живуть на кронах дерев шуляки, вони у мене викрали всі курчата». Акації належали колгоспному лісу і примикали до лісу державного, а саме до «німецької ділянки» червоного дуба. Розповідали, що під час війни німці там вирізали столітні дуби черешчаті і вивезли в Німеччину, а після війни на їх місці біличани посадили дуб червоний (Quercus rubra). Саме ж акацієве насадження мало похмурий вигляд, земля там була рясно встелена колючками так, що босоніж там було не пройти. І на деревах там дійсно гніздувався шуліка рудий (Milvus milvus). Ми спочатку намагалися ті гнізда збивати палицями, потім Толя почав вилазити на одну акацію. Виявилося, що це не так вже просто, адже чим вище лізеш на дерево, тим більше колючок на ньому. Саме тому цей птах селиться на акації. Отже, з тієї спецоперації у нас нічого не вийшло.

Пройшло більше, як пів століття, і от у мене під боком, де зараз я проживаю, росте акацієве насадження. За моїм будинком та господарським двором лісництва лежить глибока балка, обсаджена старими акаціями. Я іноді туди навідуюся, щоб викопати на узліссі дичку на підщепу, чи назбирати кошик грибів-парасольок, або нарвати цілющого акацієвого цвіту. В той же час акація біла, вона ж робі́нія звича́йна (Robinia pseudoacacia) створює проблему, вона захвачує територію і з яру вже вилізла нагору, ближче до траси Вінниця – Кам’янець-Подільський, і самонасіялася на галявині, де я раніше випасав корову й козу. І в цьому акацієвому насадженні теж гніздяться шуліки. Тож тепер над моїм подвір’ям зі сходу надлітають наглі ракети московії, а із заходу летить, кружляє шуліка, і нема-нема – хапає гострими нігтями курку чи півня з мого саду. Для людей є звичною думка, що шуліка – наш ворог. Але в природі немає нічого зайвого (окрім москалів), і шуліка харчуються падаллю, комахами та відходами тваринного походження. Люблять полювати на ящірок і жаб, підбирають трупи великих і дрібних тварин, змій – тобто, шуліки є ще й санітарами в природі. Якщо їжі мало, можуть спокійно харчуватися ракоподібними, молюсками, рибою і черв’яками. Звичайно, я міг би зі своєї мисливської рушниці цих місцевих птахів-хижаків наполохати, але знаю, що чіпати шуліку не можна, адже він корисний і величний птах, ще й до того охороняється Законом. І, як я вже казав, для шуліки саме старий акацієвий ліс – найкраще пристанище, де можна облаштовувати свої гнізда.

В свої молоді роки, працюючи у Вендичанській лісомеліоративній дільниці Ямпільскої ЛМС лісничим, я писав проекти лісових культур, бо так вимагала посадова інструкція, яка твердила, що лише лісничий відповідає за проектування лісових культур. Одного разу підходить до мене мій помічник Іван Никифорович Дратований (який по віку був удвічі старшим від мене) і каже, що проектуванням займався багато років, має в цьому напрацьований досвід, і дав мені слушну пораду: «Плануй обсаджувати яри в сухих умовах С0-С1 лише акацією, вона найкраще приживлюється і не потребує великих затрат на доповнення, до того ж вона відносно стійка до випасу худоби і пожеж». Я йому не перечив, адже він мав великий досвід і працював на своїй посаді з початку заснування ЛМС.

Дійсно акація має багато плюсів, до того ж у неї цінна деревина, яка для села завжди стає у пригоді, а ще вона – цінний медонос. Найбільше у селі цінують акацієві підпори для саду, для огорожі, оскільки вони стійкіші навіть за дуба. Саме за якість деревини і швидкорослість цінують і дуб червоний, однак він, як і робінія, є агресором. Якщо акацію висаджували протягом десятиліть по пустирях ярів і кар’єрів, то дуб червоний на зрубах дуба звичайного висаджували в найкращих лісорослинних умовах, тим самим завдавалось шкоди нашому довкіллю, адже дуб червоний зовсім змінює лісове різноманіття, а найгірше те, що він змінює склад продуктів розкладання перегнійних речовин, а отже структуру грунту. Раніше весною бігли у ліс, щоб назбирати квітів рясту бульбистого (Corydalis solida), чини весняної (Lathyrus vernus) чи конва́лії травне́вої (Convallaria majalis L.), тепер на тих місцях вони не ростуть, їх витіснили молоді пагони дуба червоного.

Недалеко від мене, біля села Підлісний Ялтушків, росте дворядна «Алея дуба червоного» довжиною в 1 км, висаджена селянами у 1912 р. за наказом тодішнього пана Кобилянського. Вона є об’єктом природно-заповідного фонду (ботанічною пам’яткою природи місцевого значення). Саме від цієї Алеї пішла зміна насаджень Ялтушківського лісництва зі змішаного дубово-ясеново-грабового – на чисто дуба червоного. Протягом десятиліть відбувалася зміна цих порід в найсприятливіших лісорослинних умовах Д2-Д3. Тому Ялтушківське лісництво має найбілшу площу дуба червоного серед державних лісів.

Тут навіть лісонасінева плантація була до 2000 року в насаджені дуба червоного. В тому ж 2000-ому році я попросив таксатора замінити насіневу плантацію дуба з 24 квартала на 21 з головною породою дуба звичайного, де вона і тепер. На початку 2004 року в Ялтушківське лісництво приїхав новий директор Жмеринського лісгоспу, і коли побачив у кабінеті лісничого тубус з червоним прапором, то запитав у мене: «Це що за ганчірка, викинь її?». Я йому відповів: «Олександре Васильовичу, це маленька наша історія. Колектив лісництва ще у 1970-ому році був нагороджений міністерством того союзу за значні успіхи, а саме за лісовідновлення дубом червоним. Лісничим тоді був Борис Миколайович Власов, заслужений працівник, фронтовик».

Не знаю чим керувався тоді Б.Власов. Напевно у нього були для цього вагомі причини, можливо відсутність коштів, техніки, але заміна дуба звичайного на червоного принесла Біличинському лісу більше шкоди, як користі.

Чи варто забороняти висаджувати акацію і дуб червоний? Думаю, що ні, це має вирішувати лісничий. Лісничий повинен мати більше господарських прав не лише в лісорозведенні, охороні лісу, доцільності рубок головного користування, а не лише виконувати функції десятника по відпуску лісопродукції – що ганьбить його статус керуючого лісом. Лісничий має бути більш технічно оснащеним (навіть такою дрібницею, як вимірювач кислотності грунту рН-метр) і має через певний період часу, наприклад кожні п’ять років, відчитуватися про свою роботу по кожному виділу, кожній ділянці, має при цьому пояснити необхіність введення інвазійних порід, бо одними указами згори й заборонами питання агресивних чужорідних рослин не вирішити.