27/01/2016
0Хоч влада міняється, на Херсонщині шкурні інтереси чиновників залишаються незмінними
НЕ ВІРТЕ тим, хто називає Олешківську піщану арену, другу за розміром у Європі пустелю, «пам’ятником природи» і закликає цей «пам’ятник» оголосити ледь не заповідним.
Давньогрецький історик і мандрівник Геродот (V ст. до н.е.), відвідавши цю місцевість, назвав її Гілеєю, себто «лісовою країною». Нині на місці тієї країни — 161 200 гектарів незаліснених кварцових пісків — наслідок варварського вирубування дерев, а також бездумного випасання худоби, передовсім овець, які, відомо, азартно вигризають усю зелень, що трапляється на їхньому шляху.
Піски — справді пам’ятник, але не природі, а радше злочинному людському недбальству, яке й породило страшне лихо — піщані бурі, що десятиліттями дошкуляли не лише лівобережним Олешкам, а й правобережному (через Дніпро широкий!) Херсону.
Аби сущі й грядущі покоління могли бачити і відчувати всі «приваби» української Сахари, у 2010 році був створений Національний природний парк «Олешківські піски». Але й на цю «первозданність» посягає дрімуче невігластво. Так, 25 травня 2012-го тут пройшов етап Кубка України з ралі-рейдів, а наступного року піщані кучугури знову розліталися під всюдихідними колесами джипів, нещадно руйнуючи усталену, але крихку екосистему.
Чому ж не калатали у дзвони екологи? А тому, що за кермом одного з джипів сидів… сам син тодішнього Президента!
За межами Національного парку «Олешківські піски» (його площа — трохи більше 8 тис. гектарів) українська Сахара не закінчується. До неї належить ще 200 тис. гектарів тих же пісків, зрідка перемежованих «звичайними» землями. Як бути з ними?
Якщо їх залишити такими, як є, то в умовах глобального потепління пустеля може показати свій підступний характер. Так, як показувала у XVIII столітті особливо, засипаючи піском усе Нижньодніпров’я.
Зупинити спустошливий наступ пісків узялися лісівники. Ще у 1834 році, працюючи в екстремальних умовах, вони заліснили перших сімдесят десятин. Практика показала, що з піщаними бурями можна і вкрай необхідно боротися, інакше…
Нині площа рукотворних лісів на Олешківській арені (за різними даними) становить 80-100 тисяч гектарів. Себто половина цієї території гола, не беручи до уваги негусте різнотрав’я. Влада розуміє, зелених насаджень на пісках явно замало. Влада діє. Начебто…
Так, на виконання державної цільової програми «Ліси України на 2010-2015 рр.» сесія обласної ради прийняла програму «Ліси Херсонщини» на такий же самий період. І що ж? Відрапортували «нагору» та й… забули. В умовах обмеженого фінансування галузі цей документ виявився пустопорожньою декларацією, на яку дуже швидко, схоже, махнули рукою не лише депутати…
Назву тільки один пункт цієї програми: «Для досягнення оптимальної лісистості — 8% — буде створено 96 тис. га захисних насаджень».
Як же вірити розробникам і «хрещеним батькам» цього документа, якщо вони навіть оптимальну цифру лісистості для Степу (насправді — 9%) занизили? Сьогодні, до відома, цей показник заледве перевищує 5%.
Лісів на пісках могло б бути набагато більше і без реалізації названої вище програми, якби не найстрашніший їхній ворог — пожежі. Чорним для працівників лісової галузі краю видався серпень 2007-го. За тиждень тоді вигоріло 7356 гектарів, а збитки, спричинені вогнем у двох сусідніх районах — Голопристанському і Цюрупинському, — сягнули 78 млн гривень.
Завважте, температура в епіцентрі пожежі сягає 800 градусів за Цельсієм! Не виведено ще таких дерев, які могли б прижитися на місці геєни земної. Якщо вже на те пішло, то можна щороку хоч по 10 тис. гектарів лісів садити, але якщо не забезпечити надійну охорону від «випадкового» вогню, оптимальної лісистості й за сто років навряд чи вдасться досягти.
Вихід тут один і не нами вигаданий: будівництво водойм протипожежного призначення та доріг.
Кілька років тому чиновники обласного управління лісомисливського господарства бідкалися: «Треба створити мережу доріг протяжністю майже 348 кілометрів… Вартість будівництва одного — 500-650 тис. грн. Що ж стосується протипожежних водойм, то із 98, необхідних у Великокопанівському, Голопристанському, Збур’ївському, Каховському та Цюрупинському лісогосподарствах, у наявності лише 26, із 348 км доріг є лише 22,5 км».
Багато води відтоді в Дніпрі утекло, чимало лісів згоріло, а справу облаштування вкрай необхідного для запобігання пожежам наче лихий заговорив.
Щоправда, під заявлену програму тут же з’явилося кілька фірмачів, котрі запропонували лісівникам свої послуги: ми вам дороги і водойми, ви нам — пісок. Позаяк коштів у державному бюджеті на важливий захід знову не знайшлося, лісівники згодилися на співпрацю. Втім, нікого конкретно не звинувачуючи, зауважимо: є підозра, що така «співпраця» вибудовувалася на взаємовигідній основі. Бо «фірмачі» вийняли з Арени і продали мільйони кубометрів піску, не виконавши своїх зобов’язань, а з них за це ніхто не спитав. Усілякі «терези», «кварци» і «спецбуди» під прикриттям будівництва протипожежних водойм і доріг, без проектів і необхідних дозволів накинулися нещадно грабувати українську Сахару.
Екскаватори і скрепери безперестанку руйнували кучугури, вергали гори піску, вантажили його на великовагові самоскиди, ревище моторів яких доносилося навіть на Миколаївщину, Одещину, в Крим…
У бездонні кишені ініціаторів «співробітництва» потекли дармові гроші, між фірмачами виникла люта конкуренція. Подейкують, що аби не надійні провладні херсонські «дахи» і «відкати», то могло б дійти до стрілянини…
Коли піщаний бізнес набрав грабіжницьких масштабів, сесія Цюрупинської райради від 20 квітня 2007 р. із метою «впорядкування використання місцевих надр» створила комунальне підприємство «Олешки».
Здавалося б, нарешті тут з’явилося підприємство, яке дбатиме про інтереси держави і громади. Та де там!
Довелося директорові КП «Олешки» Георгієві Журавку попоходити «по інстанціях». Якщо виготовлення і затвердження проекту реконструкції засипаних піском водоймищ і спорудження лісових доріг зайняло порівняно мало часу, то на те, аби домогтися законного дозволу на відкриття піщаного кар’єру, пішло два роки, ще три — на одержання ліцензії на видобуток піску. Плюс два суди з обласною радою, керівництво якої (знову чомусь) гальмувало питання гірничого відведення під кар’єр.
Поки Георгій Журавко ходив по інстанціях у Херсоні й Києві, фірмачі ще запекліше «вигризали» дармовий пісок. Тим часом облдержадміністрація (теж чомусь) явно не поспішала вчинити необхідну формальність — звернутись із листом до Кабінету міністрів, аби дав дозвіл на розміщення кар’єру на місці «Олешківського котла» (страшного попелища). Не поспішає, до речі, й нині.
…Стоїмо на березі одного з реконструйованих комунальним підприємством лісових озер, обсаджених березами і плакучими вербами, облаштованого бетонними відбійниками, аби убезпечити пожежні автомобілі від сповзання у воду.
— Це водоймище ми реконструювали згідно з проектом, погодженим на всіх державних рівнях, ще у 2010-му, — розповідає директор КП «Олешки» Георгій Журавко. — Тоді ж устигли прокласти й кілометр дороги з твердим покриттям. Почали відновлювати наступне водоймище, як дозволені обласною владою взаєморозрахунки з лісівниками (на інші просто не було коштів) комусь здалися протизаконними. Ми вимушені були згорнути відповідну програму. На нас напустили прокурорів, ревізорів, «невдоволену громадськість», різних «експертів». П’ятнадцять прокурорських перевірок упродовж року — це, знаєте…
— Не сподобався комусь ваш бізнес-проект?
— Бізнес-проект — це коли з допомогою бульдозера розгорнув піщану кучугуру, повантажив — і є гроші. А тут… І кар’єр — це теж не бізнес-проект. Не так легко на місці недавнього горільника, де сажа просочилася на двометрову глибину, докопатися до придатного для промислового використання піску. Повторюю: не так легко! Фірмачі сюди не прийдуть — їм давай піщані кучугури…
…Тепер ні водоймищ протипожежних, ні доріг.
Міняються глави обл- і райдержадміністрацій, голови районних і обласних рад, а олешківські ліси продовжують горіти. І кому від цього добре? Громаді, області, державі?
— За будівництво цієї дороги і реконструкцію лише однієї водойми ми сплатили 1 мільйон 700 тисяч гривень податків. І все прозоро! — каже Журавко. — В той же час одна приватна фірма, знаю, сплатила аж… 416 гривень. За щонайменше півтора десятка років! Є різниця? Востаннє із клопотанням перед Кабінетом міністрів про відкриття кар’єру на попелищі звернувся тодішній голова облдержадміністрації Юрій Одарченко. Позаторік проект відповідної урядової постанови погодили Мінагрополітики, Мінфін, Мінекономрозвитку, Мін’юст… Та помінялися деякі міністри — і вже потрібні нові погодження.
— І клопотання облдержадміністрації…
— Звісно! Та замість цього клопотання — знову палиці в колеса із посиланням на якесь звернення не відомих мені народних депутатів та Громадської ради при облдержадміністрації, експертної ради при обласній раді про «призупинення передачі у постійне користування земельної ділянки КП «Олешки» і скасування попередньо виданих дозволів та погоджень.
— А причина?
— Якби ж вказали причину, то я подав би на облдержадміністрацію в суд, щоб відшкодували підприємству і людям, які на ньому працюють, моральні й матеріальні збитки, — гнівається директор КП «Олешки». — А всі наші митарства (може, й помиляюся) — це від того, що комусь(!) від не контрольованого громадою видобутку піску дещо перепадає. Не громаді, не державі, а якійсь персоні (-ам). А місцевій громаді наш кар’єр на попелищі, на розробку якого є майже 100-сторінковий проект, потрібен як повітря! Кар’єр — це 35-40 робочих місць, це щорічно 10 мільйонів гривень податків і зборів у бюджет, плюс мільйон за користування надрами. Нагадаю й про те, що за відведену під кар’єр територію ми маємо сплатити у державний бюджет 3 мільйони 700 тисяч гривень і 100 тисяч гривень — Цюрупинському державному лісомисливському господарству.
Комунальне підприємство «Олешки» готове хоч сьогодні відновити вкрай необхідну реконструкцію протипожежних водойм і доріг, а також узятися за творення на місці згорілого лісу, де навіть трава не росте, кар’єру, аби на його місці потім з’явилася ще одна водойма. Але…
Невже Херсонська облдержадміністрація не усвідомлює, що своїми діями проти КП «Олешки», а значить — і районної громади, вона дискредитує владу центральну — Президента і уряд? Мабуть, таки розуміє, але по-своєму. І чинить не по-державному.
Коли верстався номер…
«У Київській області виявлено шість нелегальних кар’єрів із видобутку піску. З цього приводу в МВС уже знаходиться понад 30 відкритих кримінальних проваджень, але відгуку на них немає», — повідомив на прес-конференції в Укрінформі народний депутат України Ігор Луценко.
За його словами, простота і рентабельність цього бізнесу робить його дуже прибутковим. Своєю чергою активістка ВГО «Автомайдан» Катерина Бутко зауважила, що кар’єри працюють давно, і про них відомо правоохоронним і контролюючим органам, однак вони «закривають очі на цей незаконний бізнес, бо отримують хабарі». Бутко повідомила, що одержання ліцензії на видобуток корисних копалин у законний спосіб коштує 800 тис. грн на 10 років. Також підприємець повинен сплатити 10% податку на прибуток. За підрахунками активістів, бюджет недоотримує щонайменше 700 тис. гривень від роботи шести кар’єрів, не враховуючи понад 4 млн, що вони мали заплатити за ліцензії.
Знову запитання до уряду: то яка сьогодні в Україні влада — нова чи стара?
