02/10/2008
0
Випускник, а зараз викладач Березнівського лісового коледжу Іван Блищик — власник чотирьох дипломів. Останній йому вручили напередодні навчального року, і він засвідчує ступінь кандидата сільськогосподарських наук зі спеціальності “Лісовпорядкування і лісова таксація”. З молодим науковцем бесідував кореспондент “ГАЗЕТИ”.
— Іване Володимировичу, в науково-педагогічному колективі коледжу алегорично жартують, що ви захистилися на вільсі. Чому ви вибрали для наукового дослідження це непримітне дерево?
— Тому що вільха належним чином не оцінена ні наукою, ні господарською практикою, хоч за спектром можливостей вона не поступається перед представниками цінних порід. Скажіть, чи багато є конкурентів у вільхи клейкої, або чорної, яка уже в 40-річному віці створює запас деревини 300-400 кубометрів на гектарі? Причому сама вона займає свою природну нішу — в перезволожених лісах, на болотах, долинах, у заплавах рік та ще й залишає після себе поліпшений ґрунт завдяки поселенню на коренях бактерій, здатних засвоювати азот з повітря. На жаль, досі вільшняки розглядали як дрова, в той час як завдяки м’якій і стійкій у воді деревині з неї виходить прекрасна фанера, що зараз користується підвищеним попитом на світовому ринку, гнуті меблі під червоне дерево, матеріали для гідротехнічних споруд і кріплення шахт, а в пресованому вигляді за міцністю наближається до металу. Кора, що містить дубильні речовини, використовується для дублення шкір, фарбування ряду матеріалів. І навіть шишечки медицина застосовує при шлункових захворюваннях.
— Чому ж тоді вільха, як ви говорите, належним чином не оцінена?
— На її долі зійшлося чимало причин. Передусім традиційний практицизм у лісорозведенні: вирощувати найзатребуваніші породи дерев. По-друге, споживацьке ставлення до вільшняків: зрубати, не посадивши натомість. Справді, вільха має чудову здатність до самовідтворення. Природа таким чином відпрацювала цей механізм, що стигле насіння за питомою вагою дорівнює талим водам і будучи рознесене весняними потоками, проростає вздовж русел річок і потічків. Саме з насіння формується гарний деревостан, що нагадує корабельний ліс. Якщо його тільки рубати і не доглядати, на пеньках буде кущиста поросль, пошкоджена гнилями, і ті окремі дерева, яким вдалося піднятися над іншими, по формі стовбура і крони будуть малопридатними для промислового використання.
— І де ж вихід?
— Треба створювати повнодеревні насадження, ущільнюючи ними ліс у зволожених місцях, де інші породи прижитися не можуть. Цим ми додатково збільшимо продуктивність наших лісів. Тим більше, що це невибагливе дерево може сусідувати з іще одним болотяним екотипом — ясенем. І відрадно, що лісівники підтримали ідею науковців — довести по Україні насадження вільхи в деревостані від 7 до обґрунтованих 10 відсотків. Якщо в період підготовки своєї дисертації я об’їздив і обходив усі лісгоспи області, завдяки чому понад 80 відсотків зібраного і систематизованого наукового матеріалу — мій оригінальний, то зараз тільки в Березнівському і Соснівському лісгоспах є понад 10 гектарів штучно створених вільшників.
— А чи прийде вільха в наші парки?
— За фітоцидними властивостями вона не поступається сосні і здатна прекрасно освіжати міські зони. У цьому переконуються і відвідувачі нашого дендопарку. З відомих в Україні восьми форм найбільш естетичний вигляд має золотиста вільха розсіченого міста, що аж проситься в парки. До того ж, вільха піддатлива клонуванню.
— Які ваші подальші плани як науковця?
— Передусім у своїй викладацькій роботі я прагну передати студентам навички проводити спостереження та експерименти, аналітично мислити і системно діяти в природі, як вимагає сучасна екологічна парадигма. Не відмовляюсь давати консультації практикам, адже сам працював у лісовому господарстві і знаю важливість науково обґрунтованих методів його ведення. І нова турбота — участь у підготовці видання енциклопедичного характеру про дерева наших лісів, у якому розділ про вільху буде мій. До цієї справи запросив мій керівник наукової роботи професор Національного аграрного університету України доктор сільськогосподарських наук Петро Лакида.
Рівненська газета, N 769 від 02.10.2008
