30/09/2008
0У минулому столітті під час активного освоєння цілини українські землі інтенсивно розорювалися. Аби виконати плани, до рільництва залучали навіть малопродуктивні землі, через що Україна займає перше місце за найвищим у світі рівнем розорюваності угідь сільськогосподарського призначеня – 82%. У деяких областях цей показник ще більший. Після кризи 90-х та розпаювання колгоспних земель розорюваність земель почала скорочуватися. Земля, через яку сотні років чубилися селяни, сьогодні стоїть облогом. Обробляти землю стало невигідно.
Селянин не живе, а виживає
Село Путятинці, що на Рогатинщині Івано-Франківської області, з роду-віку славилося добрими ґаздами. Кожна господиня мала свій земельний наділ, який кожен доглядав. З картопелькою, кукурудзою, буряком жоден селянин не боявся перезимувати зиму. Після розпаювання земель у вже далеких 90-х кожне селянське господарство отримало у пай ділянку землі. Досі пам’ятаю, як раділи люди – адже якщо є земля, то й на столі буде. Та минули роки – і від колишньої радості залишився тільки головний біль.
“За комбайн – заплати, за трактор – заплати, довезти додому – заплати. А де стільки грошей взяти? А то все ще й обробити треба”, – кожної весни та осені у жительки села пані Марії голова пухне над тим, як вчасно усе посадити та врожай зібрати. Та поки руки працюють та ноги носять, селянські городи облогами не стоятимуть.
Нещодавно мені довелось бувати у цих краях – і очам не повірила. Через один, ретельно доглянуті колись городи, тепер стояли пусткою і де-не-де починали вже вкриватися молодим чагарником. Їхні старенькі власники повмирали, а молоді, яка розбіглася або по містах, або по закордонах, тепер не до городів. Та й навіщо – якщо зароблених грошей на декілька мішків картоплі і так вистачить. І ціле літо горбатитися не треба. Але є й такі, що далі продовжують жити у селі, але обробляти декілька городів не хочуть. Пам’ятаю, як весною селяни бідкалися, що послуги тракториста за одну зиму виросли аж на 3 гривні. “Минулого року за оранку брав 5 гривень, а тепер – 8. Хіба бензин за зиму на 3 гривні подорожчав? Обдирають, як липку”, – на своїх же односельчан нарікали селяни. А власники тракторів, немов змовившись, за оранку одного ара землі почали вимагати 8 гривень. Послуги комбайнера – також не з дешевих, за обмолочення одного ара селянину цьогоріч довелося викласти 9-10 гривень. От і рахуйте. А якщо урожай не вродить або, не дай Боже, затопить?
Ось і пустують городи, за які колись селяни не раз чубились між собою. Пам’ятаю, мій дідусь розказував, як він ліс корчував – аби мати землю під посів, під картопельку. А сьогодні роками необроблювані землі знову починають повертатися до первісного вигляду. Подекуди вже появилися молоді гаї, які з часом перетворяться у ліси.
Замість городу – ліс
Тим часом у Головному управлінні Держкомзему у Львівській області не вважають, що така ситуація є критичною. Із усіх розпайованих сільськогосподарських угідь області – 598,4 тис. га майже половина – 206,6 тис. га передані в оренду і використовуються за призначенням. 243,4 тис. га не використовуються у сільськогосподарському виробництві. А 74,2 тис. га взагалі були переведені в інші категорії. Як пояснив начальник відділу землеустрою і використання земель Микола Божейко, до цієї категорії належать землі, які знаходяться у загальному користуванні або є малопродуктивними і належать до земель запасу. Адже при совку аграрії намагалися розорювати якомога більше земель, і ніхто не дивився – родючі вони чи ні. У результаті – вміст найціннішого складника – гумусу – зменшився в ґрунтах України майже на третину (з 4,2 до 3,1%).
“Головне управління Держкомзему у Львівській області нещодавно рекомендувало сільським радам частину сільськогосподарських угідь перевести у категорію лісогосподарських, адже багато колишніх пасовищ та територій, що знаходяться біля лісів, починають вкриватися лісом”, – розповідає Микола Божейко. На Львівщині уже 3650 га готові змінити цільове призначення. Але не варто бити на сполох. Село від цього нічого не втратить, а збільшення лісистості суттєво сповільнить процеси водної та вітрової ерозії.
“На Львівщині більше поширена водна ерозія, але у Жовківському районі є піщані ґрунти, які піддаються вітряній ерозії. У залісненні земель насамперед має бути зацікавлена держава в особі сільських рад. Адже, особливо у гірських районах, заліснення буде сприяти зменшенню поверхневого стоку, що зменшить паводки”, – зазначив Микола Божейко.
Загалом один селянин, згідно із законом, може володіти залісненою земельною ділянкою, площа якої не має перевищувати 5 га, за умови, що ділянка має замкнутий контур. Але вирощувати ліс – дороге задоволення, яке повернеться через 50-60 років. Хоча колись, ще до приходу колгоспної системи, селянин, який мав “ліс”, вважався маєтним господарем. Сьогодні ж чагарниками покриваються і не використовувані селянами паї. Адже через мораторій пайовики не мають права їх ані продати, ані змінити їх цільове призначення. І грошей, щоб обробити такі величезні площі, – також. Землі запасу – рілля, пасовища, які належать сільським радам, колись здебільшого були розорені. Сьогодні ж земля, яка роками пустувала, теж поволі починає вкриватися лісом.
Якщо держава не обернеться обличчям до свого селянина, то земля, на якій працювали цілі покоління, може стати тільки товаром. І то – лише тоді, коли знімуть мораторій на паї. Хоча нема такого зла, щоб на добре не вийшло. Землі, які роками втрачали свій найродючіший шар ґрунту – гумус – нарешті за роки вимушеного простою зможуть відновитися та очиститися від добрив. І, якщо не залісняться за роки, нарешті віднайти свого справжнього господаря.
Зоряна ФРАНКО
Високий замок, 30.09.2008 №182(3831)
