Живе просто – мріє піднесено

Фермер з Черкащини Сергій Гнатюк присвятив своє життя служінню рідній землі та справі збереження й відновлення лісу

У розмові з нашим кореспондентом Сергій Валентинович пригадав, як почав фермерувати. Спочатку взяв у оренду занедбаний колгоспний ставок, потім три гектари поля став обробляти, згодом завів пасіку. А зареєстрували його фермерське господарство «Струмок» 1993 року.

Гнатюк пригадує: «Коли в лихих 90-х Україною пронісся «смерч» руйнування, за яким насунувся тривалий занепад, було страшно. Причому найстрашнішим було те, що це лихо принесли не якісь іноземні завойовники, а власні недоумки, колишні комсомольці та комуністи, котрих довго вчили, але так і не навчили поважати чужу працю та її результати. Тож досі вважаю правильним, що вчасно прийшло до мене єдино вірне рішення: створити своє господарство і працювати на землі – вона не зрадить, аби тільки її вірно любили й не зраджували».

Спадщина, отримана від колишнього колгоспу, була мізерною: замулений ставок, якийсь там іржавий непотріб із реманенту – і все. Про гримаси розпаювання та «прихватизації» колишнього КСПП розповісти можна чимало, але цю історію поки що залишимо на потім.

Нині ФГ «Струмок» обробляє близько 70 гектарів, вирощує зернові й технічні культури, звичні для нинішнього АПК. У господарстві на постійній основі працює три особи з пристойною середньомісячною зарплатою. Але то все звичне, як у кожного фермера. Та не у кожного можна побачити тисячі хвойних деревець, зокрема, рідкісних для нашого лісостепу порід, а також розмаїття декоративних і плодових саджанців. Цими деревцями Сергій Валентинович підсаджує пограбовані браконьєрами лісосмуги, укріплює схили численних балок та ярів, а головне – дарує їх своїм друзям і просто небайдужим до рідної природи людям із Черкащини та інших регіонів. Причому робить це абсолютно безкоштовно, як і личить волонтеру. Нехай собі його сосонки та ялиночки зеленіють по всій Україні нащадкам на згадку.

Про своє захоплення лісівництвом наш герой розповідає не як про хобі, а про справу життя. А все розпочалося з оренди занедбаної лісосмуги. Власне, дерева в тій колишній лісосмузі, здебільшого, вкрила омела. Цей страшний хижак не вибирає, на якому дереві оселитися: це може бути яблуня, груша, акація, липа тощо. Не чіпляється «пташиний клей» хіба що до дуба та клена ясенелистого. Проте боротися з ним можна, тільки потрібно займатися «хірургією», тобто нещадно вирізати уражені дерева. Бо якщо цього не зробити, то ні сільські садки, ні навіть славнозвісний парк «Софіївка» не врятуються. Вирізати не важко, але ж лісосмугу якось потрібно зберегти. Ось тоді й прийшла вперше думка про підсадки молодих деревець. Для початку – хвойних порід, вони краще зимують, та й омели не бояться. З лісівниками домовилися про співпрацю, з місцевою владою було трохи складніше, але зрештою все владнали.

2014 року Гнатюк привіз із Чернігівщини перші саджанці – всього 40 тисяч маленьких ялиночок, згодом ще майже таку ж партію доправив із-за Фастова. Роздавав знайомим і незнайомим людям – хтось посадив, а хтось забув. Зате не забув сам ініціатор лісонасадження – тепер у нього власний хвойний ліс, що дає притулок птахам, дрібним тваринам, а людям дарує приємні хвилини єднання з природою.

Сергій Валентинович давно вже має право на заслужений відпочинок, але працює від зорі до зорі, ділячи себе між ланами фермерського господарства, пасікою і вирощуванням саджанців для майбутніх українських лісів. На запитання про вік відбувається жартами й нагадує: якщо ніхто не дбатиме про струмки, то звідки ж візьмуться ріки?

Рукотворні гаї «від Гнатюка» шумлять у різних куточках Черкащини й за її межами. Звичайно, багато залежить від позиції місцевої влади. Так, наприклад, до Христинівки, де старостою Микола Наконечний, Гнатюк планує знову поїхати з саджанцями, і йому знову будуть раді. Чудово зустрічали Сергія Леонідовича з його деревцями і в Жашківському районі, та й в інших регіонах подібним дарункам завжди раді.

Не одними хвойними живе український ліс, тому Гнатюк планує зосередити певну увагу також на акації, березі, липах; а горіхи, волоські й фундуки, вже плодоносять, і цей напрямок не закривається.

Сергій Гнатюк щасливий. Не тільки тому, що займається улюбленою справою, а й тому, що пізнає себе в своїх синах і онуках. Синів у нього аж три, всі дорослі, вже підросли й онуки. Батькову справу розуміють і підтримують. Старший, Сергій, завжди допомагає, ще й своїх синів приведе. Середній, Руслан, теж завжди поруч, його двічі кликати на допомогу не треба. Найменший, Андрій, один із керівників фірми «Агріматко», вільного часу має небагато, але для батька завжди знаходить.

Село Городецьке, де живе й працює С. Гнатюк, має церкву, для реставрації котрої та її проукраїнську орієнтацію голова ФГ «Струмок» доклав коштів, іншої необхідної допомоги. Його служіння відзначили двома медалями «За жертовність і любов до України» предстоятелі церкви Філарет і Єпіфаній. Ці високі нагороди – передусім за те, що потреби вірян і власного села у нього завжди на першому плані. Разом із сільським старостою Володимиром Тертичним уже накреслює плани залісення не тільки інших регіонів України, а й насадження хвойних дерев на сільському цвинтарі, бо старі акації, які ще могли б стояти не одне десятиліття, спритні люди вирізали (чи то в когось руки свербіли, чи захотілося їх погріти), а поміж могилками тепер такі бур’яни ростуть, що й коса не бере.

Принагідно Сергій Валентинович поділився з нашим кореспондентом своїми планами: розширити землі під «лісорозсадником», освоїти вирощування нових швидкоростучих (роки ж не чекають) дерев, і неодмінно брати участь у громадському житті. За його словами, без тематичних виставок, семінарів, все­українських селянських форумів та боротьби життя було б сірим і нецікавим.

– Ми все зробимо, – запевняє уманський лісівник, – аби тільки не заважали. Але нам потрібні мир (заради цього він з початку війни активно донатить на армію), справедлива влада і довгострокові програми державного рівня (не на роки, а на десятиліття). Не завадило б для України запровадити післявоєнну програму ООН на кшталт Плану Маршалла. Але це вже інша історія.

Користуючись нагодою, бажаємо Сергію Гнатюку щасливої долі на довгі роки. Нехай ростуть його рукотворні гаї, а вдячна Природа береже його для нас.