27/06/2023
0
Як відновлювати лісові насадження після Перемоги – американсько-український експерт Браян Мілаковський.
Лісівник працює у лісах України з 2009 року і певний час жив із родиною на Сході. Щоправда, після повномасштабного вторгнення моніторить ситуацію на віддалі, адже довелося виїхати з родиною за кордон. Та все ж набутий у попередні роки досвід та докладне знайомство з роботою лісництв на Луганщині дає йому підстави прогнозувати, бодай, приблизні варіанти відновлення вигорілих через війну лісів.
Докладніше про вплив війни на довкілля, скільки часу може знадобитися на відновлення лісів і як можуть у цьому допомогти лісівники – у нашій розмові з Браяном Мілаковським, керівником напряму сталого економічного розвитку проєкту USAID «Економічна підтримка Східної України».
– Браяне, розкажіть трішки про себе та ваші зв’язки з Україною.
– Я лісівник за освітою, працював лісівником та лісовим екологом у Сполучених Штатах Америки, а з 2009 по 2015 роки в Україні та Росії. З 2015 року і до сьогодні працюю у секторі міжнародної економічної допомоги на Сході України. На жаль, у 2022 році почалася повномасштабна війна, через що ми з дружиною та тримісячною донькою виїхали з України і тепер живемо у Латвії.
– Які саме дослідження українських лісів Ви проводили чи до яких проєктів щодо вивчення стану наших лісів долучалися за останні 5–10 років? Які саме регіони України Ви ретельно вивчали?
– У 2009–2010 роках я був стипендіатом у НУБіП через програму ім. Фулбрайта, стажувався на лісовому факультеті. Моїм науковим керівником був Сергій Зібцев (професор кафедри лісівництва НУБіП, керівник Східноєвропейського регіонального центру моніторингу пожеж). Вивчав проблеми лісів, які вважаються особливо цінними для збереження у системі FSC. Бував у багатьох лісгоспах країни, але найбільше працював у Боярській лісовій дослідній станції та Ворохтянському лісгоспі на Івано-Франківщині. Свого часу багато разів відвідував Полісся (Словечне), Поділля (Чечельник) та Закарпаття. Отримав багато вражень від різноманітності українських лісів.
Потім 6 років працював у WWF на російському Далекому сході, поїхав звідти у 2015 році та переїхав на Луганщину, де почав волонтерити і працювати у гуманітарній сфері. Дуже швидко зацікавився місцевими лісами, особливо борами у долині Сіверського Дінця та байрачними листяними лісами. Тривалий час це було як відпочинок для мене, але після катастрофічних пожеж 2020 року я почав вивчати питання відновлення лісових ландшафтів Сходу, їхньої стійкості до зміни клімату. Працював у проєкті USAID у Сєверодонецьку, ми знайшли фінансування для проведення оцінки впливу на довкілля для трьох лісгоспів (у Сєверодонецьку, Новоайдарі та Станиці Луганській) та досліджень під керівництвом Сергія Зібцева і Наталії Висоцької від УкрНДІЛГА. Було дуже багато ідей та пропозицій для лісівників області, але вторгнення та зруйнування регіону нині зупинили цю дискусію та співпрацю.
– Чи порівнювали Ви, як змінився стан лісових насаджень на територіях, які досліджувалися вами після 2015 року в Україні, наскільки постраждали ці ліси від війни?
– Ліси вздовж Сіверського Дінця на Харківщині, Донеччині та Луганщині, взагалі, страждають від пожеж останні кілька десятків років. Адже відбувається постійний процес фрагментації масивів соснових насаджень з кінця 80-х років під впливом зміни клімату, зміни у системі лісової охорони, через зростання кількості пожеж на сільськогосподарських угіддях та інших чинників. Війна дуже прискорює та посилює ці процеси, додає нових викликів, але воєнні виклики для лісів варто розглядати у контексті останніх 40 років пожеж та фрагментації лісів.
У 2014 році війна трансформувала лісові ландшафти Станиці Луганської, трішки Новоайдару та Лиману. У Станиці згоріли 10 тис. га лісів, це дуже велика частина лісгоспу. Війна 2014 року дуже ускладнила лісове господарство вздовж Сіверського Дінця на Луганщині тому, що річка була лінією розмежування, воєнною територією. Тут багато мін, снарядів, що не розірвалися, багато заборонених ділянок, до яких не пускають лісівників. Це був один із чинників, чому пожежі 2020 року стали такими жахливими, як на Луганщині. Було дуже складно з ними боротися у таких умовах. Якщо пригадати, тоді навіть голова Луганської облдержадміністрації хотів залучати літаки, щоби гасити пожежі з повітря, але треба було вирішити це питання через Мінськ (Мінський формат перемовин з Росією), щоб росіяни не збили літаки над лінією розмежування. Утім, наголошую, пожежі 2020 року – це не прямий результат війни, а наслідки й ознаки зміни клімату. А війна ці виклики ще більше посилила.
У 2020 році Україна втратила понад 30 тис. га лісів. Згоріла велика частка того, що залишилося у Станиці після пожеж 2014 року. Між Сєверодонецьком та Новоайдаром ліси просто вибухнули, відбулася різка фрагментація соснових ландшафтів. Після 2020 року можна було сказати, що залишився тільки один великий сосновий масив на Луганщині – Кремінські бори. Та зараз росіяни нищать і його. Адже у 2022 році у борах виникало чимало маленьких пожеж у результаті обстрілів. Зараз росіяни просто перемелюють їх своєю артилерією, як у Вердені у роки Першої світової війни, особливо це відчутно у Серебрянському лісництві.
Ця війни «добила» багато залишків лісів поблизу Сєверодонецька, Рубіжного, які не згоріли у 2020 році. Дуже багато пожеж виникало у Лимані, Святогірську, Осколі, Ізюмі. Через це прискориться фрагментація лісів у західній частині Сіверського Дінця, які не постраждали у 2014 році.
І це ж тільки Схід України, а ще були катастрофічні пожежі на піщаних низинних ландшафтах Дніпра та у Зоні відчуження ЧАЕС.
– Які, загалом, відбуваються зміни у лісових екосистемах унаслідок війни? Які з цих змін матимуть найбільші у часі наслідки?
– В мене є враження, що наслідки пожеж дуже тяжкі для лісів, а ще гірші для лісового господарства. Соснові ліси жахливо страждають, хоча я маю певне уявлення, як може відбутися їхнє відновлення. Поки що я не розумію, як повернути лісове господарство до стану безпечних лісів, якщо тисячі гектарів забруднені снарядами та мінами. Українське лісове господарство втрачає колосальні гроші, не маючи доступу до своїх територій через воєнні дії. До того ж багато тисяч гектарів соснових культур, які створювалися десятиліттями, зникли за декілька місяців.
На жаль, буде майже неможливо проводити санітарні рубки, водночас мільйони кубів деревини втрачають свою економічну цінність. Бійці ЗСУ, які служать зараз у кремінських лісах, пишуть, що навіть живі дерева сильно пошкоджені уламками снарядів.
Найгірший результат війни для лісів – це багато тисяч гектарів верхових пожеж. Але значно більше лісів постраждали від низових пожеж. Ми ще не знаємо, як соснові ліси будуть їх переживати. У 2020 році на Луганщині низові пожежі теж переважали над верховими, але через рік більшість цих лісів засохли, відмерли.
Після «військових» пожеж у Станиці Луганській у 2014 році було майже неможливо посадити сосну на великій частині територій через небезпеку. А природне відновлення пройшло чудово. Пошкоджені вогнем сосни дали великий урожай шишок, пожежі відкрили мінеральний ґрунт, а це хороші умови для відновлення сосни. Після пожеж 2020 року під Сєверодонецьком, Новоайдаром теж було дуже багато «самосіву» сосни. Але через декілька місяців багато сіянців (не всі) засохли через посуху. Є дослідження з Луганської області, з 2000-х років, яке показує, що після пожеж сосна не відразу, але постійно, «хвилями» відновлюється. Я думаю, що так буде і після пожеж 2022–2023 років.
Можливо, на особливих сухих піщаних ґрунтах чи там, де площа верхових пожеж була особливо великою і не має змоги отримати насіння, може бути невдале відновлення сосни, навіть можливе «постійне» відновлення. Якщо там буде небезпечно, тоді не можна створити соснові культури. А що буде натомість? Є ризик, що тривалий час на цих територіях будуть відкриті піски. Та мені здається, що на території з’являться степові трави, сформується піщаний степ, можливо, «савана» з рідкими соснами, березою, а це теж частина природної мозаїки Луганщини.
Звісно, війна та її наслідки – це удар для лісового господарства, але для довкілля в цілому це може бути не найгіршим варіантом.
– Як відновлювати лісові екосистеми після війни? Які рецепти може використати Україна, з вашого досвіду?
– Я думаю, що в умовах зміни клімату та війни на Сході України вже нереально та неоптимально заповнити весь ландшафт густими сосновими культурами. Вони не всюди стійкі до кліматичного стресу та посухи. Буде складно їх всюди охороняти від пожеж. Там, де немає мін та снарядів, де вистачає вологи, де є доступ до територій лісівникам та пожежникам у разі чого, соснові культури можуть підійти для таких ділянок. Натомість там, де природні умови та/чи небезпека не дають змоги садити сосну, отже, це місце для переходу на природне відновлення, для більш різноманітної рослинної мозаїки. Не обов’язково «боротися» з цим і декларувати, що треба повернути соснові культури всюди.
Використовувати природне відновлення на великій площі небезпечних лісів – це експеримент. Але не перший. Вже був такий експеримент у Станично-Луганському лісгоспі після війни та пожеж у 2014 році, і результат був дуже позитивним.
– Що зараз мають обов’язково взяти до уваги наші лісівники, коли після звільнення територій готуватимуть плани відновлення лісових насаджень?
– На мою думку, треба почати із зонування ландшафту за рівнем безпеки і за природними умовами. Звичайно, можна зосередити зусилля щодо створення культур там, де безпечно та сприятливі умови для росту. А там, де небезпечно працювати, особливо в природних сухих та бідних умовах, варто відразу перейти на інший режим господарювання та змінити наші очікування до цих територій. Головними мають бути захисні та екосистемні функції цих територій, а не створення одноманітних соснових культур на всій площі.
Наведу приклад – Трьохізбенське лісництво Новоайдарського лісгоспу розташоване на піщаній арені, умови дуже бідні. На історичних картах Слобожанщини тут немає лісів, а в описах ХVIII століття пишуть про піщаний степ. За радянських часів тут був танковий полігон. Але в 1980-х роках почали садити сосну. За 40 років стільки культур тут згоріли! Територія дуже суха і бідна, пожежі регулярно йдуть із сусідніх сіл. Сосна і так росте не дуже гарно. Сьогодні майже не залишилося живих культур. То навіщо «боротися» зі степовим характером цієї екосистеми? Особливо після 2014 року, коли вона стала небезпечною військовою територією (зараз вона тимчасово окупована). Степове рідколісся з березово-осиковими ділянками може чудово тримати піски та захищати водні ресурси на піщаних ґрунтах. Давайте розширимо наше уявлення про те, які лісостепові екосистеми «підходять» для лісового фонду у такому складному регіоні.
