Лісівник, який зводить храми 

Як буковинські лісівники збудували церкву на прифронтовій Харківщині.

Небайдужий лісівник-ентузіаст піклується про духовне та моральне багатство українців і будує з однодумцями церкви. Не лише у рідному лісництві, а й на прифронтовому Сході країни.

– У лісовому господарстві Буковини я працюю вже 25 років. З них 20 років – лісничим. Колись офіційно вважався наймолодшим лісничим України, а нині – один з ветеранів. Колектив наш уже значно омолодився, – розповідає лісничий Вашківецького лісництва Берегометської філії Подільського офісу ДП «Ліси України» Микола Дмитрюк. – Ми, горяни, працюємо та живемо з Богом у душі та серці. Так традиційно вчили мене мої батьки, дідусі та бабусі. Цьому я вчу вже своїх дітей.

В нашому лісництві є чотири каплички. Одна – у гірському селі Бабиному, що розташоване на території нашого лісництва. Ми брали активну участь у її побудові. Там служить наш друг та помічник, протоієрей Православної Церкви України о. Микола Остап’юк. Ми з повагою звемо його військовим та й лісівничим капеланом.

Є у нас ще одна дуже цікава капличка, яку звели ще в 70–80-х роках минулого століття та зберегли донині. Є урочище «Три Хрести», де, за переказами старших людей, під час Другої світової війни та по її закінченню москалі розстрілювали бійців Української Повстанської армії. Хай як намагалися червоні карателі стерти народну пам’ять про героїв, але їм це не вдалося. На честь Героїв звели маленьку церкву, яку вберегли у роки радянської безбожності. Звісно, вголос про це люди за радянських часів не говорили, але вже за часів Незалежної України в урочищі встановили символічні хрести на честь закатованих Героїв і в церкві моляться за них.

Вашківецькі лісівники почали будувати церкви з середини 2000-х років

– Спершу, у 2007 році, було зведено сільський храм. Ця церква, як я вже казав, збудована у гірському селі Бабиному і користується великою любов’ю та повагою серед нашого колективу, вірян, гостей нашого краю.

Далі, впродовж ще десяти років, ми власними силами за всебічної підтримки та сприяння колективу нашого обласного управління лісового та мисливського господарства й лісгоспу, за допомогою небайдужих людей, підприємців, меценатів-благодійників звели дві каплички на лісових дорогах. Ми, лісівники-горяни – майстри на всі руки. Хто тесляр, хто муляр, хто каменяр… Останній храм звели у 2017 році, – ділиться здобутками Микола Дмитрюк. – Це каплички серед роздоріжжя. Споруди – муровані, цегляні. Аби не пошкодили сильний гірський вітер, гроза, буревій, сніг. І щоб куполи блистіли, вказуючи людям і шлях до Бога, і вірну стежку серед Карпат. Так, наші храми певною мірою дороговкази. До речі, у нашому лісництві прокладена густа мережа лісових доріг завдовжки 40 кілометрів загалом. Наприклад, храм Петра і Павла ми обладнали на хрестоподібному перехресті між селами Бабине, Вали та Брусенки. Їх поєднує лісова дорога Вашківецького лісництва.

Двері лісівничих капличок завжди відчинені. Щоб кожен охочий міг чи сам, чи з родиною прийти до Бога, побути з ним сам на сам, помолитись, поспілкуватись. Чи люди їдуть на базар, грибники або мисливці десь на промислі, туристи, наші працівники чи просто перехожі, водії. Ми в церквах не чергуємо. Жодної плати за вхід чи за молитву. Люди безкоштовно беруть свічки і ставлять їх за різних життєвих приводів. За місяць використовують близько сотні свічок. Якщо є символічна пожертва, хай навіть одна гривня чи копійка, то ми направляємо ці кошти на благо карпатського лісу та у допомогу нашим Героям-фронтовикам, за яких ми молимось. Зокрема за наших колег, які на фронті.

Звісно, на великі свята Різдва Христового чи Великодня ми обов’язково проводимо й у лісівничих капличках молебні, освячення. Зараз, у зв’язку з правовим режимом воєнного стану та обмеженнями, дотримуємось усіх вимог безпеки.

Микола Дмитрюк розповідає, як, незважаючи на воєнні турботи й негаразди, минулого року у лісництві відкрили ще два рекреаційні пункти у серці Карпат. В одному з них теж облаштували куточок для духовного, душевного й сокровенного.

– В рекреаційному пункті під назвою «Поляни» зробили мальовничу криничку та джерельце. Там встановили образ Божої Матері. Вирубали та випиляли його з дерева, як барельєф, – додає лісничий. – Це місце, як і каплички, теж ніколи не пустує.

Волонтерських та благодійних справ, крім безпосередньо роботи у лісі, у нас не бракує. Беремо активну участь у вихованні підростаючого покоління: опікуємось учнівським лісництвом села Карапчів. Є у нас й дитяча футбольна команда «Лісівник», де ми власним коштом придбали юним гравцям форму. Там грають й наші діти. Ось так виховуємо майбутніх Шевченків. І, звісно, духовна діяльність на добровольчих засадах.

«Лісівнича» церква на прифронтовій Харківщині.

З початком повномасштабного вторгнення лісівнича волонтерська діяльність берегометців набула ще більшої активності. Це і допомога військовим, внутрішньо переміщеним особам, колегам з окупованих або звільнених та прифронтових областей тощо. Напрямків дуже багато. І саме під час цьогорічного Великоднього масштабного волонтерського рейсу вашківецькі лісівники звели на Харківщині капличку. Одним з авторів та натхненників цієї ідеї був і Микола Дмитрюк.

– Ми постійно їздимо на передову до наших земляків, колег-лісівників, військових та мешканців прифронтових територій. І цього разу вирішили зробити й благодійний вчинок напередодні світлого свята Христового Воскресіння, – розповідає Микола Дмитрюк. – У нещодавно звільненому від москалів селі Семенівці Ізюмського району Харківщини, що й досі не оговталося від жахіть війни та окупації, й у мирні часи не було священика на постійній основі. Немає й церкви. На свята, до війни, приїжджав настоятель із сусідніх сіл. Швидко освячував, проводив молебень ледь не посеред дороги та їхав.

Дізнавшись про це, ми вирішили звсти у селі капличку ПЦУ саме напередодні Великодня. Колективом та з небайдужими людьми зібрали необхідні будівельні матеріали. У рейс на фронтовий Схід разом з нами, лісівниками, вирушив і наш побратим – капелан о. Микола. Ми роздали бійцям великодні кошики, пасочки та вітання з рідної домівки, священик освячував гостинці, благословляв, сповідав військових. Передали привіти нашим землякам, яких багато на фронті. І далі вирушили вже на скривавлену та понівечену війною Харківщину.

У Семенівці, крім волонтерської допомоги місцевим мешканцям, взялися за працю. Фактично ми власними лісівничими силами звели той храм за півтори доби. Звісно, сільські люди були дуже приємно здивовані таким несподіваним подарунком від чернівецьких лісівників. І наш капелан-волонтер о. Микола провів там першу святкову службу та молебень за Україну та її Героїв, а ще посвятив великодні кошики. Нам ще більш приємно, що цей храм буде оплотом України у прифронтовому районі. Хай люди моляться в Україні українською мовою в українській церкві, а ми й надалі триматимемо свій лісівничий та духовний фронт.

Микола Дмитрюк щиро вдячний своїм колегам-лісівникам за активну допомогу і попросив обов’язково назвати та подякувати поіменно майстрам лісу: Петру Боднарашеку, Олександру Тесліцькому, Василеві Федюку, Ярославу Олійнику, Михайлу Гнатишину, Івану Олексійчуку, вправному водію та майстру на всі руки Петру Дячуку, його брату й племіннику, також лісівникам Дмитрові Дячуку та Миколі Дячуку. Вдячний і директору філії Роману Приказці, головному лісничому Василю Швейку, начальнику Подільського лісового офісу Василю Гончару та усім, хто сприяє берегометцям у їхній волонтерській діяльності