29/04/2023
0Это текст размещен в группе “Открытый лес” на фейсбук как обычный комментарий. Его автор Григорий Гомель уже не раз радовал всех своими прекрасными мемуарами и раздумьями. Ниже ссылки на его работы. Прочитайте не пожалеете. Заодно убедитесь в том, что пишет человек, знающий своё дело.
Світлій пам’яті лісівника – Григорія Миколайовича Лащенка
Григорій Гомель продовжує серію розповідей про лісоводів …
Ниже размещен новый текст автора… Не буду предвосхищать его и и высказывать своё мнение. Прочтите сами. Интересно, что вы думаете? Согласны ли с автором? Что можете возразить или добавить по существу?
В качестве бонуса добавляю ещё один текст уважаемого Григория. Это первый его комментарий в группе “Открытый лес”, добавленный 2 июня 2022 года. Прочитав я пожалел о том, что почти не заходил на эту страничку раньше… Почитайте и Вы… М.П.
Щоб почати реформувати лісове господарство, мав бути розроблений поетапний план. Якщо ця реформа не диверсія, то все мало би бути детально прописано не одним днем і роком.
В радянській армії я служив механіком-водієм ракетної установки ППО, а паралельно працював писарем у штабі. Також мене допускали до роботи в секретну частину, хоча по закону там могли бути лише командир, начштабу та начсекретки.
Пам’ятаю, що перед кожними навчаннями розроблявся детальний план, робилися певні розрахунки по паливу, матеріальному і бойовому забезпеченні. Все враховувалося від пункту А до пункту Б. Командир видавав наказ. Тому мені перед кожними навчаннями доводилося ночами не спати, а готувати всі документи, а потім під час навчань ще управляти своєю ракетною установкою.
Тепер собі думаю, що перш за все щоб почати реформувати лісове господарство, мав бути розроблений поетапний план. Якщо ця реформа не диверсія, то все мало би бути детально прописано не одним днем і роком.
Напевно там в першу чергу мало би бути продумано реформування лісової освіти і науки, її фінансування. І в першу чергу забезпечення всім необхідним Сторожинецкого і Малинського лісових коледжів, вищих НЗ, а заодно позбавитися від лжеакадеміків і проффесорів. Бюджетні випускники мають відпрацювати певний термін у лісі, як це було і як це існує в медицині.
Реформа не буде варта виїденого яйця, якщо лісник не буде проживати у лісі чи у селі біля нього, а лісничий біля контори лісництва. Ніяка реформа не дасть своїх результатів, якщо лісничий буде щодня добиратися на роботу за 30-50 км, а лісник за 20. Для цього у програмі реформи мали би бути закладені певні кошти, щоби їх забезпечити умовами і всім необхідним для проживання. Це базис, основа.
Те що ми тепер чуємо, то вже давно щось подібне проходили. Такі запевнення ми вже чули не раз, коли нам обіцяли, що у 1980 році буде комунізм, а потім перебудуємося і будемо жити як у Європі, ліквідуємо колгоспи і дамо людям землю. В результаті забрали фабрики, заводи і землю забрали олігархи і створили агрохолдинги.
Тепер ідуть запевнення про таке ж світле майбутнє наших лісів… А тут війна, гинуть люди, ЗСУ потребує допомоги, все має іти на фронт. Тому лісову реформу мають проводити наші захисники, коли повернуться після перемоги, спокійно без поспіху, все прорахувавши, без монополії, сім разів відміряв і один раз відрізавши.
На реформи лісової галузі чекали усі, однак вийшло, як у тій казочці про бабу і розбите корито.
“Пора вже рахуватися з людською дурістю, як із реальною силою» Фрідріх Ніцше.
На початку 90-х на росію приїздив американський економіст російського походження лауреат Нобелівської премії з економіки Василь Васильович Леонтьєв для допомоги реформування російської економіки. Однак невдовзі повернувся в Америку і сказав таку фразу: «Я туда больше не поеду. Они ничего не слушают».
Пригадую тоді, якийсь певний, незначний період, про нього у нас багато писали, він виступав по телевізору, друкував статті по економіці. Довгий час я зберігав у себе його статтю в журналі ЕКО (“Економическое обозрение”), що виходив у Красноярську. Він розробив теорію «витрати-випуск» про міжгалузеве моделювання економіки, яким користуються на Заході.
У нашому Ямпілскому лісгоспі, не менш поважний у колективі і в області економіст Олександр Федорович Мосієнко нам розповідав про перехід підрозділів лісництвна на повний розрахунлк по теорії Леонтьєва про те, що нижня ланка господарського підприємства має самостійно приймати господарські рішення.
Мені самому на роботі при наших господарських проблемах і лісових пожежах доводилося по вечорах сидіти, робити аналіз і розрахунки по господарській діяльності нашого Вендичанського лісництва. Ми тоді переймали досвід Северинівського лісництва, яке мало велику простору скляну теплицю, де вже тоді вирощували квіти, декоративні рослини, саджанці в закритій кореневій системі. Добротні теплиці були на Петрашівському лісорозсаднику і Муровано-Куриловецькому лісництві. А в нас у Вендичанах ми спочатку збудували звичайну теплицю із бруса, згодом на тому ж місці добротну, вкопану в землю і обкладену списаними на Вінницькому заводі ЖБВ бетонними панелями, а для неї підтягнули із села воду. До теплиці потрібно було розширити площу, тому вмовили місцеву владу, щоб виділила поруч 2.3 га землі…
Що там говорити, при всіх економічних негараздах, готувалися до госпрозрахунку. Згодом, як той літній дощ, що зненацька почався, так і зненацька закінчився, про Василя Леонтьєва і його госпрозрахунок забули, а нове вінницьке керівництво відчуло смак влади, почало робити перебудову по-своєму, почало всі засоби і заощадження лісгоспів перекидати в один лісгосп куму начальника управління під новою назвою “Вінницький лісокомплекс”.
Далі Ямпілський держлісгосп приєднали до Могилів – Подільського, керівництво якого в усіх лісництвах розвалило усі теплиці, крім Вендичанської. За розвалом теплиць настала черга розвалу цехів та всього Ямпільского держлісгоспу, одного з головних підприємств району – а це долі людей, робочі місця, втрата цінних спеціалістів. В той же час останній директор Могилів-Подільського ДЛГ в минулому році святкував свій 20-ти річний ювілей на посаді, а згодом на нього, біля контори лісгоспу, ДБР наділо кайдани за дачу хабара.
Звичайно за тим директором давно росли «золоті верби» і про це добре знали “нагорі”, однак керуватися лише цим, приєднавши Могилів-Подільський лісгосп до значно слабшого на той час Жмеринського лісгоспу, у якого головні спеціалісти виросли на привокзальній площі і не мають поняття, як вирощувати ліс на схилах Дністра в сухих і дуже сухих умовах проростання, тим більше гасити пожежі в шпилькових насадженнях на кам’янистих схилах… Ні з точки зору географічного розташування, ні за логістики і кадрового питання таке об’єднання лісгоспів, така реформа – недоцільні.
Чим керувався очільник Вінницьких лісів А.Бондар, який на своїй посаді вже рівно 30 років, і молодий голова Держлісагенства Ю.Болоховець, який лише рік? Можливо їх очі затьмарили «експериментальні ущільнені культури дуба», що в показовому Вінницькому лісгоспі, вони не мали бажання побачити ті, що на периферії зруби відновлюються самосівом?
Ця реформа нічого доброго не принесла і не принесе. Вся економіка Європи і Америки побудована на моделі Василя Леонтьєва, там навіть в їх армії закладені такі принципи, що кожне відділення, кожен солдат і сержант має приймати на полі бою самостійно рішення. Спостерігаючи за цією так званою реформою лісової галузі, у мене склалося враження, що вона проведена не на якихось наукових догмах, економічній актуальності, а на імпульсивних рішеннях, на окремих закритих віп-обідах і особистій вигоді певних людей. На реформи лісової галузі чекали усі, однак вийшло, як у тій казочці про бабу і розбите корито.
