Лісова біржа: що не роблять, все одно породжуються зловживання і корупція

Ринок деревини

Нещодавно згадував фразу часів Перебудови та намагань провести конверсію підприємств ВПК: “Що не роблять, все-рівно у них автомат получається”.

Цю фразу доводиться згадувати щодо будь-яких реформ, які намагались та намагаються реалізувати в Україні протягом часів незалежності. Бо яку би сфери діяльності в Україні не намагались реформувати, все одно створюють всі нові і нові схеми для зловживань та корупції.

Ще у 2016 році писав про очевидні кроки реформування лісової галузі у частині операцій, що пов’язані з посадкою, вирубкою, в тому числі санітарною, обороту деревини у межах країни та на експорт.

Здавалося, реформують, як пропонував.

Але все, як завжди. Заміст формування прозорого, конкурентного ринку обігу деревини створили монополіста у вигляді державного підприємства “Ліси України”, в яке перевели колишні лісгоспи з усіма лісовими землями (більше 10 млн га).

І на цьому зупинятися не збираються та готують цю державну компанію до входження до складу публічного акціонерного товариства. При цьому імена її приватних акціонерів поки що не розголошують. Але, думаю, буде цікаво подивитися, хто стане реальним контролером і по суті власником ласих шматків лісу в Карпатах, на Буковині, Поліссі.

Інша частина цієї цікавої історії з реформуванням лісової галузі України пов’язана з системою продажу деревини.

Протягом багатьох років лісгоспи продавали деревину за прямими договорами. Скільки там було зловживань годі й говорити. Потім всіх змусили продавати деревину на “Прозорро.Продажі”. Цей варіант теж не “пішов”, бо там існували механізми, які створювали можливості для зловживань, процес дуже пробуксовував.

Дві біржі — одна каса

Після чого почався не менше цікавий процес. Продаж всієї деревини вирішили перевести на біржові аукціони. Для цього навіть Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, яка знаходиться під впливом Офісу Президента, надала спеціальні ліцензії Українській енергетичній біржі (УЕБ) та Українській універсальній біржі (УУБ). З відкритих джерел можна знайти інформацію, що керівництво цих бірж тісно пов’язане між собою та з головою НКЦПФР Русланом Магомедовим.

До речі, про таємні витоки реформи і її реальних кураторів і бенефіціарів вже нещодавно згадував.

Може здатись дивним, хоча як для українських реалій цілком закономірно, що фактично одній біржі на всю Україну, без жодних реальних конкурсів, надали право на організацію продажу всієї деревини, а зараз ще й пиломатеріалів.

Підтвердження цього є навіть те, що на телефонні дзвінки до УУБ і УЕБ відповідають одні й ті ж самі менеджери. Одночасно затверджуються майже ідентичні регламенти з проведення біржових торгів на деревину та ціни на послуги біржі. З ними можна ознайомитись тут  і тут.

Гарантійний внесок без гарантії повернення

А там, де монополіст, там починаються “цікавинки”

В Україні йде повномасштабна війна, розв’язана Росією. Кожного дня вся територія України знаходиться під небезпекою повітряних ударів ракетами.

У цій ситуації біржа абсолютно не пристосувалася до можливих проблем та їх наслідків. А повномасштабне вторгнення триває вже більше року. Ні Міністерство захисту довкілля і природних ресурсів, ні Держлісагентство, ні Біржа не хочуть, відповідно до законодавства, розробити єдині і чіткі правила, які вкрай необхідні сьогодні для всіх учасників аукціонів, натомість чи не щомісяця оновлюється біржовий Регламент з продажу деревини, додаючи до нього все нові і нові регуляції, за якими вилазить “руда морда української корупції”.

Чергова новаційна схема — гарантійні внески, які учасники аукціонів мають сплачувати біржі за те, що вона буде контролювати аукціони.

Йдеться про 5% від стартової ціни лота, які потрібно сплатити до проведення аукціону, і ще 5%, які потрібно сплатити після того, як покупець виграв аукціон.

Схема настільки заплутана, що пояснити її простими словами неможливо. Швидше за все, вона й вигадувалася для того, щоб було більше маневрів для махінацій.

Ці відсотки за невиграні лоти повертаються потім учасникам торгів, а за виграні — перераховуються продавцю в рахунок оплати лота.

Проте, 5% гарантійного внеску, які сплачуються до проведення аукціону, за правилами біржі, повертаються покупцю протягом трьох робочих днів. Однак, нерідко трапляються ситуації, коли, наприклад, аукціон відбувається у четвер, за день до нього (в середу до 12.00) потрібно сплатити гарантійний внесок. Зазвичай, біржа не повертає гарантійний внесок одразу на наступний день після аукціону, і виходить, що кошти учаснику аукціону повертаються лише у вівторок наступного тижня. Тобто, фактично майже тиждень кошти перебувають на рахунках біржі.

А інші 5% гарантійного внеску, які сплачуються переможцем після аукціону, повертаються лише після повного виконання договору. Тобто, якщо відбувся квартальний аукціон і договір постачання деревини укладено на три місяці, то всі ці три місяці сотні мільйонів гривень перебувають на рахунку Біржі.

Давайте порахуємо суми, які осідають на рахунку Біржі. На сайті можемо побачити, що за місяць відбулися продажі деревини на суму 1,83 млрд грн.

Рахуємо 5% від цієї суми — виходить 91,5 мільйонів гривень. Так як Біржа отримує гарантійні внески двічі (10%), то виходить більше 180 мільйонів гривень. Саме цією сумою користується Біржа. І ці кошти надійшли лише протягом 30 днів.

Можна припустити, що це депозитний рахунок. У той же час, у кожного з підприємств або ФОПів — учасників торгів, які працюють в умовах війни, на довгий проміжок часу вилучають по декілька мільйонів гривень.

І дуже цікавим та водночас незрозумілим є наступна фраза в Регламенті біржі: “Наглядова рада може прийняти рішення про скасування сплати гарантійного внеску у випадку настання форс-мажорних обставин, у тому числі на період дії воєнного стану”.

Немає жодних деталей, як саме Наглядова рада (НР) буде ухвалювати такі рішення, і чи вони будуть діяти для всіх учасників торгів, чи лише для обраних.

До речі, до НР біржі входить лише три особи, а голова НР Олександр Маковий є єдиним учасником ТОВ «УУБ» та його кінцевим бенефіціарним власником.

Ще одна з корупційних схем криється в комісійних зборах біржі за організацію аукціонів.

Фактично біржа просто надає електронний майданчик, на якому відбуваються аукціони. І бере за це чималі кошти. Покупець необробленої деревини (кругляку), який переміг на аукціоні, має одразу сплатити на рахунок біржі комісійні у розмірі 1% від вартості придбаних на аукціоні лотів. І ще 0,2% від вартості — в разі залучення біржею до аукціону агента. Виходять дуже великі суми.

Наприклад, якщо переможець купує лот за 100 000 гривень, то 1 200 грн одразу сплачуються на рахунок біржі. І це лише за один лот у межах одного аукціону. А таких лотів сотні лише під час одного аукціону.

Ще більші суми біржа отримує за лоти на аукціонах, де купують пиломатеріали. Там ставка в середньому 3,3% – 3,6%.

Сотні мільйонів гривень йдуть на “підтримку” біржі. Комісійні, які вона встановлює, нічим не обґрунтовані. Адже немає ні обрахунків таких відсотків, ні конкурентного середовища, де б декілька бірж могли змагатися за клієнтів. Всі лісові філії і підприємства, які купують деревину, загнали під один біржовий дах.

Покарання за “порушення” — наповнення каси для біржі

Те, що переможець сплачує за лот окрему суму на “розвиток” біржі — це ще не все.

Якщо протягом кварталу переможець з якихось об’єктивних причин не встиг забрати у продавця деревину (часто з вини продавця, який через погодні умови чи інші проблеми не відвантажує вчасно сировину), то біржа накладає так би мовити відповідальність на покупця.

Одним із так званих покарань від біржі може бути анулювання лоту і повторне його виставлення на аукціон.

Дуже зручний механізм для біржі. Замість отримання одноразового комісійного збору, біржа сама собі надала безкінечну можливість отримувати кошти за один і той самий лот. Відповідно, каса біржі може поповнюватися в геометричній прогресії.

Наступне корупційне нововведення — продавець діє від імені покупця.

Воно полягає в тому, що Регламент біржі вводить таке поняття “учасник торгів – продавець, може діяти від імені та за рахунок клієнта (-ів)”. Тут взагалі нічого не зрозуміло. Виходить, що будь-яка філія лісового господарства може продати сама собі деревину? І ще й, мабуть, за вигідною ціною? А для чого тоді аукціон?

А є ще дуже крута “цікавинка” — “дошка оголошень”.

За допомогою цієї корупційної схеми біржі є можливість укладання на підставі поданих оголошень договорів купівлі-продажу необробленої деревини та пиломатеріалів.

Простими словами це означає наступне. На електронному майданчику біржі існує така собі “дошка оголошень”, де покупець може розмістити повідомлення про те, що він хоче придбати деревину певного сорту та певного об’єму. І в цьому ж оголошенні покупець одразу виставляє свою ціну, за яку б він сам хотів придбати деревину. А потім, якимось дивним чином, на це оголошення заходить продавець і позначає, що він готовий продати свою деревину за умовами покупця, і, звичайно, за встановлену ним ціну. І все — “аукціон” пройдений.

Лісівники наразі повідомляють, що державні лісгоспи (філії ДП «Ліси України») відмовилися від участі в схемі з оголошенням. І це дійсно можна підтвердити, проаналізувавши результати “аукціонних оголошень”.

Проте, є лісгоспи, які належать місцевим органам влади, а також військового підпорядкування. Саме так звані комунальні лісгоспи зараз є найбільшими учасниками схеми, яку вигадала біржа щодо продажі деревини через оголошення.

Виходить, що з одного боку біржа нібито покликана подолати корупцію в продажі деревини та допомогти реформувати лісову галузь. А з іншого боку, біржа сама ж породжує зловживання та залучає до них лісові господарства.

Замість висновків

Зрозуміло, всі ці схеми не дотягують до мільярдних оборудок у Міністерстві оборони з яйцями по 17 грн за штуку та масштабами корупційних зловживань на “Великому будівництві”.

Кожен “щасливчик долі” за допомогою можновладців заробляє на своєму майданчику. Але питання щодо того, хто з них покриває корупційні оборудки у лісовій галузі, залишаються відкритими. Принаймні, поки що.

Пересічним громадян буде цікавим дізнатися, чи біржові махінації покриває керівництво НКЦПФР, або може люди з Офісу Президента, чи Верховної Ради, а може Уряду чи Держлісагентства?

Важливо знайти винних у корупційних оборудках і перестати називати реформою те, що насправді має називатися “дерибаном”.