Полювання на… російські ракети

Олександр Мошківський – мисливець з батька-прадіда і боєць Нацгвардії, нині охороняє наше небо.

Олександр – інженер у мирному житті, але нині він служить у мобільній групі, яка полює за російськими ракетами та безпілотниками, що несуть смерть до мирних українських міст та сіл. Нещодавно бійці-«мисливці» знищили російську ракету.

– Полюванням я захопився у віці десь 11 років. Тато – мисливець, дядьки по батьковій лінії – теж мисливці. Батьки родом із Житомирщини, там минуло й моє дитинство. Хлопчаком добре знав місцеві нетрі. Спершу ходив загоничем. Згодом офіційно став членом УТМР. Із досягненням необхідного для придбання зброї віку отримав бельгійську «горизонталку» у спадок, а з часом придбав карабін «СКС», – розповів 37-річний боєць Олександр Мошківський. – Полював на пернату дичину, зайця, лисицю, за ліцензією на кабана і козулю. Навіть у Криму, коли він ще не був окупованим Росією, ходив на фазана. Цікаве там полювання у виноградниках. Дай Боже, повторимо вже після звільнення півострова! А я ще постійно шліфував стрілецькі навички на стенді. Захоплююсь стендовою стрільбою. Це мені дуже допомогло під час нинішньої служби у Нац­гвардії.

– Як Ви стали бійцем-«мисливцем»?

– У частині на стрільбищі показав відмінну влучність. Тоді призначили кулеметником до мобільної групи. Моя особиста зброя – ручний кулемет Калашникова. Є й важкий кулемет «Браунінг». У хлопців інша потужна зброя вітчизняного й іноземного виробництва. До речі, під час Другої світової війни мій дід теж служив кулеметником. Династія! Він теж був мисливцем.

– Нещодавно ваш підрозділ збив російську ракету. Як саме це сталося?

– Повітряна тривога зранку. Ракетний обстріл. Зайняли позицію за наказом. Командири та бійці чітко визначили, звідки та куди може летіти російська ракета, відстань до неї. Та ракета дещо знизилась і наче пішла у піке за 1,5–2 кілометри. Коли металева смерть з’явилася у полі нашого зору, за наказом відкрили по ній вогонь і збили! За словами офіцерів, це була стратегічна крилата ракета «Х-101». Дуже потужна зброя. Тож ми врятували чимало людських життів і важливих об’єктів. Звісно, командири теж привітали нас із солідним «трофеєм». Як і водиться, по-мисливськи. Мої кулемети дуже точні та потужні. Звісно, мисливський «гладкоствол» на таку відстань не дістане. А от зі свого «СКС» точно б влучив (сміється).

– Якісь цікаві мисливські історії з мирного життя пригадаєте?

– Я вже розповідав, що став мисливцем за прикладом тата й дядьків. Так от мій дядько ще молодим хлопцем полював уперше на лиса. Зробив підранка і цілий день без зупину йшов за ним, аби добрати. Врешті під вечір таки добрав його. Після цих пригод дядько ще й потрапив до лікарні… Занедужав від довгої прогулянки, холодної погоди та з незвички й від хвилювань. Але після одужання ще більше розпалив свій мисливський азарт. Інша пригода взагалі б потягнула на кінокомедію. Полювали ми гуртом… Топтали поля, посадки, очерет – марно. Нічого та нікого. Врешті втомлені, поклали зброю біля пенька. Повечеряли, відпочили. Збираємось додому. Аж із цього пенька чи з-за нього спокійно виліз чималий заєць. Сів собі по-собачому, обдивився нас та й дав драпака. Ми – бігом за рушницями, але куди там.

– А який ваш найвагоміший трофей у мирному житті? Ще до російської ракети…

– Якось ми полювали кабана. Довго шукали звіра. Там, де я йшов, побачив велику купу гілля і хмизу, стовбури дерев навалені. Я вже втомився від довгого ходіння, але вирішив подивитись – таке місце класне, може лежати. Лише підійшов туди, як за пару метрів від мене звідти вилітає здоровенний кабан. Гілля розлетілося в різні боки. Вепр вилетів на просіку, де саме був мій дядько. Він його підстрелив, кабан розвертається і на мене. Я вже його успішно добрав.

– Ваш цивільний фах чимось пов’язаний зі зброєю, мисливством?

– Жодним чином. Я навчався на інженера-механіка. Коли служив спершу у теробороні на Київщині, то отримав позивний «Механік». Цей позивний у мене й у Нацгвардії. В мирному житті з 2008 року працював будівельником, а згодом – головним інженером у будівельній фірмі. Спеціалізація – гідроізоляція покрівель, підземних споруд, паркінгів, колекторів.

Брав участь у будівництві стадіону НСК «Олімпійський», дитячих садочків, шкіл, легкоатлетичного манежу, київського зоопарку і багатьох інших об’єктів. Мрію після Перемоги якомога скоріше знову будувати, зводити…

– Чи ваші діти, рідні й близькі стали мисливцями або є ними? І чи багато ваших колег за образом життя поруч із вами зараз на службі?

– Моя донечка, хоча ще й маленька, але вже помічниця татові на полювання. Вже допомагає мені крутити набої, бо як справжній мисливець, я досі споряджаю їх сам. Знає скільки треба на вагах пороху та шроту. Дружина жартує, мовляв, що ти з дівчинки хлопця виховуєш. Але моїй дитині це, дійсно, подобається. Вона вже добре знає тварин, рослини.

Нашого мисливського брата у частині багато. Серед бійців та офіцерів мобільних груп є також поціновувачі полювання, стрілецького спорту, стендової стрільби, рибальства, просто відпочинку на природі.