ЧОМУ КОНТРОЛЬ ІНВАЗІЙНИХ ДЕРЕВ – ЦЕ УТОПІЯ?

Уже завтра відбудеться засідання Робочої групи з розробки переліку інвазійних видів дерев, які буде заборонено висаджувати в лісах. У статті за лінком ми вже пояснювали, чому інвазійним видам дерев усе-таки не місце в нашій дикій природі.

Лісова галузь робить усе можливе, щоб види як-от дуб червоний, робінія чи горіх чорний не потрапили до переліку. Ключовий аргумент лісівників – що вони начебто можуть контролювати поширення інвазійних дерев. І тому жодної необхідності їх забороняти немає. Але це не зовсім так.

Лісівники однозначно лукавлять, коли кажуть, що повністю контролюють всі види, які саджають в лісах і ще в дечому недомовляють. Наводячи статистичні дані щодо розповсюдження інтродуцентів у лісах України, вони вказують дані щодо домінуючого виду дерев у лісах. Так, відсоток інтродуцентів, зі слів лісівників, на Поліссі мізерний – 0.7% від всіх тамтешніх лісів. Ще менше в Карпатах – 0,6%. Але всі ці, здається, невеликі цифри говорять лише про домінуючий вид дерев. Тобто про дерево, якого на конкретній ділянці помітно більше, ніж інших.

Але не завжди інвазійні дерева є домінантами в екосистемі. Один з радянських невдалих експериментів – повсюдне насадження клена ясенелистого – закінчився тим, що це дерево, хоч і не висаджується вже багато років, не зникає не лише з лісів, але й з інших екосистем, куди воно «втекло». Утім, у жодних звітах лісівники не напишуть про ліси з клена ясенелистого, адже він росте під пологом сосен та дубів. Це не заважає йому, як і десяткам інших подібних інтродуцентів, які не є домінуючими, руйнувати екосистему.

Більшість таких видів лісівники контролювати не можуть. Тому ці види і є інвазійними, бо їх механізм розповсюдження є неймовірно ефективним, маючи перевагу перед аборигенами. Їх розселення дуже швидке, вони формують десятки тисяч насінин з надзвичайно високим відсотком схожості, їх майже неможливо знищити, адже вони формують на зрубі нові пагони, а також розмножуються вегетативно, до того ж, мають надзвичайно широкі межі умов, за яких можуть жити.
Окрім того, інвазійні види часто тікають на землі, які не належать лісгоспам. Наприклад, у степові балки. Звісно, що навіть за бажанням лісівники не матимуть жодних юридичних підстав боротися там з інвазійними видами – це просто не їхні землі.

До того ж, лісова галузь (особливо на півдні України) хронічно недофінансована, має проблеми з технікою та персоналом. Багато українських лісгоспів не мають грошей навіть нормально боротися з пожежами чи проводити догляд за лісовими культурами. Годі й казати про таку витратну річ як контроль інвазійних видів.

У нинішніх реаліях контроль інвазійних дерев у лісах – це утопія. Сподіваємось, що Міндовкілля розуміє це не гірше, ніж екологи.