10/02/2023
0Guerrilla gardeners — так у Європі та США називають активістів, які захоплюють порожні шматки міської землі, щоб прикрасити їх квітами, ароматичними травами, овочами, а також чагарниками та деревами. В українському лексиконі термінів, що описують партизанське садівництво, немає. У нормативній базі можна знайти лише формулювання «самовільне висадження зелених насаджень», що має негативний підтекст. Із натяжкою можна назвати українських садових партизанів екоактивістами, але поняття «екоактивіст» дуже широке. Парадокс: назви нема, а явище є.
У чому практичний зміст, користь і ризики партизанського садівництва? Про право звичайних жителів на озеленення міських просторів і проблеми, пов’язані із самодіяльністю ентузіастів-садівників, ми поговорили з архітекторами, ландшафтними дизайнерами, екоактивістами, представниками комунальних служб і, звичайно, із самими садівниками. Згадали історію руху та розповіли про закордонні практики.
Історія боротьби за красу
Bowery Houston Farm and Garden у Нью-Йорку — сакральне місце для будь-якого сучасного урбаніста. Цей невеликий тихий оазис у галасливому мегаполісі — символ суперечливого громадського руху, відомого як guerrilla gardening — партизанське садівництво. У 70-х роках XX століття, відбившись від капіталу Роберта Мозеса і його друзів-забудовників, нью-йоркські активісти намагалися власними силами облагородити міське середовище. Вони захоплювали пустирі, прибирали сміття, очищали за можливості ґрунт і висаджували насіння квітів чи овочів. Ще вони протестували проти війни у В’єтнамі, тому багато хто вважає guerrilla gardening політичним рухом. Хоча через роки політичний складник зник, а ось квіти — вічна тема.
Ліз Крісті та її добровільні помічники доглядають доглядають зовсім юний сад, створений на місці пустиря. Сьогодні сад Bowery Houston Farm and Garden носить ім’я його засновниці Ліз Крісті та охороняється законом. Фото: Jack Clarity
Сад Ліз Крісті підтримується силами громади. Для ресурсомістких робіт у саду, як-от, наприклад, відновлення альтанки, сусіди збирають кошти через платформи фандрайзингу. Фото: Troy Simpson
Гуртом guerrilla gardeners керувала художниця Ліз Крісті, випускниця Колумбійського університету. У 1973 році вона надихнула своїх друзів розчистити звалище на перетині двох вулиць у Нижньому Іст-Сайді, закласти на цьому місці молодий садок, а коли це було зроблено, фактично поставила ультиматум муніципалітету, запропонувавши укласти договір про оренду цієї ділянки за символічний долар на рік. На той час район мав погану славу, і ніхто не претендував на ділянку, де «хіпі вирощували помідори».
Пізніше, коли джентрифікація набрала обертів, місцевим жителям доводилося виходити на акції протесту, щоби захистити своє улюблене місце відпочинку. Сьогодні сад носить ім’я Ліз Крісті й охороняється федеральним законодавством як об’єкт зі списку Національної історичної спадщини. А сам приклад виявився заразливим: сьогодні в Іст-Віллідж налічується понад 40 громадських садів, і для туристів навіть створено спеціальну карту з маршрутом для їх огляду.
Річард Рейнольдс, ветеран руху guerrilla gardening у Великій Британії та автор книги «Партизанське садівництво: ботанічний маніфест», проводить майстер-клас для журналістів. Джерело фото: guerrillagardening.org
Свіжий подих рух guerrilla gardening отримав у 2000-х — вже в Європі. Практично у всіх європейських столицях і великих містах виникли спільноти урбаністів, які спеціалізувалися на озелененні й не боялися експериментів, змішуючи рослини на одній культурній клумбі в абсолютно незвичних для традиційного міського паркового мистецтва комбінаціях.
Із 2007 року в багатьох країнах відзначають міжнародний день партизанського садівництва, розкидаючи на вулицях насіння соняшника
Сьогодні помідори та соняшники на клумбах перед будинками парламентів і корпорацій вже не сприймаються як щось дике, а ландшафтні дизайнери часто використовують поєднання з дворовими палісадниками в офіційному озелененні. Навіть палацовому!
«Стиль бабусиного палісадника» у дизайні озеленення знаменитого палацового комплексу Сан-Сусі у Потсдамі. Фото: Ірина Ісаченко
Наприклад, цього літа декоративні бордюри перед знаменитим палацом Сан-Сусі в Потсдамі нагадували грядку в бабусиному городі, де помідори та капуста ростуть упереміш із чорнобривцями, айстрами та соняшниками. Ні, очевидно, що городи в Сан-Сусі — ретельно спланований і затверджений у десятках німецьких інстанцій проєкт. Але сам «народний» стиль — явне відсилання до садової самодіяльності.
Один із методів, яким користувалися друзі Ліз Крісті, щоб швидко та ефективно поліпшити сумний міський пейзаж, не використовуючи лопати, взяли на озброєння тисячі послідовників у всьому світі. А він досить простий. Берете насіння ваших улюблених рослин, змішуєте його з глиною та компостом у співвідношенні 1:3:5, формуєте маленькі кульки і висушуєте. Чудово! Ви виготовили seed-bombs — насіннєві бомби, якими можете за допомогою рогатки обстріляти будь-який пустир, похмуру комунальну клумбу з хирлявою туєю або нудний сусідський газон. Із високим ступенем імовірності насіння проросте (чи доросте до цвітіння — це вже питання).
Виготовлення seed-bombs – популярна тема освітніх дитячих та дорослих майстер-класів. Джерело зображення: gardeningknowhow.com
Якщо ви не дуже знаєтеся на сортах компосту або не вмієте замішувати глину, то можна купити вже готові насіннєві бомби на хіпстерських ресурсах. На Etsy ви знайдете за запитом #seedbombs, #seedbomb і #seedbombing безліч кастомних, різнокольорових seed-bombs, що радують око.
Насіння, закладене в seed-bombs, легко проростає і вкорінюється. Джерело зображення: instructables.com
Є десятки невибагливих квіткових культур, які можна висівати одразу в ґрунт, без попередніх шаманських танців навколо розсади. Більшість із них однорічники, які, якщо їм сподобалися умови, будуть розсіватись у наступні сезони вже самостійно. Їх використовують у складі готових сумішей для мавританських газонів.
Тема seed-bombing набирає популярності серед зумерів, які хваляться своїми подвигами в Тик-Тоці. Незаконно? Загалом так, це незаконно.
«Стиль бабусиного палісадника» у дизайні озеленення знаменитого палацового комплексу Сан-Сусі у Потсдамі. Фото: Ірина ІсаченкоЩо не дозволено, те заборонено
У більшості країн закон трактує самовільне висадження рослин у місті як протизаконну приватизацію громадського чи приватного простору. Крім того, ця практика кидає виклик естетичному порядку міст.
У Чехії, наприклад, за заявою незадоволеного власника земельної ділянки порушникові можуть виписати штраф у розмірі 15 тисяч крон (понад 500 євро), а якщо партизан порушив фітосанітарні норми і висадив якусь небезпечну інвазивну рослину, то розмір шкоди можуть оцінити в 50 тисяч крон. В особливо тяжких випадках можуть порушити кримінальну справу. Особливо тяжкою вважається ситуація, коли коріння підрослого саджанця пошкодило комунікації. Ще серйозніші штрафи — в сусідній Німеччині.
Простір навколо вуличних дерев зазвичай затоптаний і засмічений. Висаджуючи в прикореневій зоні однорічні квіти, садові партизани не лише прикрашають вулицю, а й допомагають створити сприятливе середовище для коріння дерева. Дуже часто перехожі та собаки швидко знищують рослини, але це не знижує ентузіазм активістів. Джерело зображення: naturespots.net
Досить типова для постріздвяного періоду ситуація: висаджені прямо посеред газону або на узбіччі ялинки й сосни з мішурою, що застрягла в голках. Кампанія, спрямована на придбання новорічних дерев у горщиках, дала несподівані та сумні сходи: у переважній кількості випадків рослини не приживаються в суворих вуличних умовах.
Звичайно, в поліції маса справ більш важливих, ніж боротьба з бур’янами квітами та саджанцями й тими, хто їх висаджує. Тим більше, що, з погляду більшості жителів, садові партизани не роблять нічого поганого. Тих, хто розфарбовує стіни та громадський транспорт графіті, ганьблять набагато частіше.
Громадський сад Allmende-Gärten на території колишнього аеропорту Темпльхоф у Берліні обслуговують понад 500 садівників-добровольців. Проблема в тому, що охочих майже вдвічі більше, ніж вільних грядок. Фото: Jörg Kantel
Партизанське садівництво часто проявляється як форма суспільного спротиву небажаній забудові. Вночі активісти висаджують на території, відведеній під будівництво, саджанці дерев і квітів, а наступного дня вже тисячі місцевих мешканців виходять на акцію, залучені закликом захистити новий громадський садок. Запустивши бульдозери на будівельний майданчик, що раптово зазеленів, забудовник видається справжнім варваром, а його санкціоновані законом дії стають сумнівними з погляду суспільної моралі. Підступно, але досить дієво в чутливих до громадської думки суспільствах. І ось ця радикальна форма партизанського садівництва вже є серйозною проблемою для влади та власників капіталу.
Але вирішення проблеми лежить на столі: не можеш боротися (оскільки це може викликати ще масовіший протест) — комунікуй, співпрацюй, очолюй
Наприклад, навіть у Мюнхені — центрі законослухняної бюргерської Німеччини — діють Guerrilla Gärtner. Але вони перебувають під егідою екоорганізації Green City, яка тісно взаємодіє із владою. Останніми роками чиновники муніципалітету навіть пропонують надати партизанам рослини для озеленення. Green City організовує партизанів, а ті й собі мобілізують місцевих жителів. У підсумку всі задоволені, а комунальні служби також заощаджують витрати на робочу силу в реалізації запланованих проєктів — класичний приклад рішення win-win.
Мікросади в дорожніх тріщинах і вибоїнах – це проєкт лондонського садівника і фотографа Стіва Уїна, який таким чином популяризує ідеї партизанського садівництва. Фото: Steve Wheen
У 2022 році близько 150 громадських організацій у Великій Британії звернулися до парламенту з вимогою розглянути та ухвалити закон «Про право на вирощування». Законопроєкт, підготовлений активістами руху Incredible Edible, передбачає право громадян використовувати порожні території для вирощування овочів, фруктів і квітів. Якщо земля, що належить місту, тобто його мешканцям, не використовується під забудову або для рекреації, то чому б не надати її під городи та сади?
Активісти наголошують на тому, що в разі гострої продовольчої кризи містяни зможуть хоча б виростити на окультурених пустирях британських міст овочі для власного столу. Ну а потреба вирощувати квіти — це просто частина національного генетичного коду. Ідея вже отримала чимало прихильників серед парламентаріїв — як у палаті лордів, так і в палаті громад, і Велика Британія вже близька до того, щоб законодавчо впорядкувати партизанське садівництво.
Сад у дворі київської багатоповерхівки, створений Надією Василенко-Коровянською та її однодумцями. Фото: Надія Василенко-КоровянськаСільська субкультура в місті
Про переваги впровадження агропрактик у міське життя ми раніше розповідали у статті «Міське село: найкраще з різних світів», де детально описали сучасні підходи до формату urban village.
Українців складно здивувати пророслим із тріщини в асфальті соняшником, зазвичай це ніяк не пов’язано з андеграундним рухом садових партизанів. Але самодіяльність у сфері міського озеленення для нас звична, як повітря. Дворові палісадники — невід’ємний елемент у районах із хрущовками, сталінками або двоповерховими бараками. Іноді серед садків трапляються дуже привабливі композиції, що змушують перехожих сповільнити крок, щоб помилуватися яскравим цвітінням. Якщо мізерний асортимент рослин не дозволяє самовиразитися, садочки прикрашають хендмейдом зі старих шин або пластикових пляшок. Два роки тому столична влада оголосила війну барикадам із шин, і багато київських дворів очистили від старої гуми. У процесі «дешинізації» загинуло чимало рослин, висаджених у ці «контейнери».
Грядки з пряними травами та квітами перед новими офісними будівлями у празькому районі Карлін. Співробітники офісів висаджують на грядках рослини та доглядають їх у вільний час. Фото: Ірина Ісаченко
Відсутність місця для рослин – не привід відмовлятися від озеленення міста. Іноді садові партизани діють в такий спосіб. Фото: sebastiankauer
Навесні ентузіазм мас часто проявляється в організації суботників із традиційним висаджуванням саджанців дерев. Іноді такі акції проводяться організовано, іноді вони відбуваються стихійно. Результат буває різним: дуже часто юні деревця масово гинуть від посухи, а саморобні клумби знищують люди у формі комунальних служб із газонокосарками. Загиблих рослин і конфліктів могло б бути набагато менше, а результат весняних озеленювальних кампаній — успішнішим, якби містяни та представники міських служб співпрацювали, вважають наші співрозмовники.
.
Анна Галаган: «Красиве» кожен бачить по-своєму
Партизанське озеленення — явище дуже неоднозначне. З одного боку, ініціатива людей зробити щось прекрасне довкола дуже цінна, це свідчить про те, що їм не все одно. Інше питання — як таку ініціативу спрямувати в правильне русло. Біда в тому, що «красиве» кожен бачить по-своєму, і не завжди це «красиве» може бути доречним саме в тому місці, де його раптом створили.
Сад у дворі київської багатоповерхівки, створений Надією Василенко-Коровянською та її однодумцями. Фото: Надія Василенко-Коровянська
Наприклад, мій улюблений Солом’янський парк. Незважаючи на те, що багато елементів парку потребують капітального ремонту, загалом він дуже гармонійний. Це природний парк із красивими плавними лініями доріжок. І от раптом тут на галявині з’являється алея з каштанів. Попри те, що ця пряма лінія ніяк не вписується в навколишні природні насадження. Попри те, що каштани — не найкращий вибір, бо хворіють. Попри те, що алея проходить також через насадження катальпи і не залишає їм простору. Коли ці деревця висадили маленькими, вони були майже непомітні. Але швидкість росту у каштана значно вища, ніж у катальпи, і тепер вони конкурують за місце під сонцем.
Правильний підбір рослин — це також одна з багатьох проблем партизанського озеленення. Зазвичай ніхто не аналізує, чи дійсно ця конкретна рослина доречна, які її перспективи надалі
В тінь висаджуються юки та інші рослини, що потребують сонячного місця, вологолюбні рослини навпаки — на повне сонце без поливу. І, звісно, рослини в несприятливих для них умовах мають просто жахливий вигляд.
Територія Солом’янського парку в Києві переважно є автентичним ландшафтом, а його флора та фауна охороняються згідно з Бернською конвенцією. Висаджування у таких місцях екзотичних рослин суперечить принципу збереження Джерело фото: ecoaction.org.ua
У моєму прикладі насаджень Солом’янського парку саме катальпа більш стійка й підхожа, бо це посухостійка рослина, що прекрасно почувається навіть у нинішній ситуації зміни клімату, коли маємо високі температури і посуху влітку. А от каштан уражується кліщем, і в середині літа листя в нього вже сухе й активно опадає.
Є ще ініціативи компаній, громадських активістів або інших організаторів урочисто висадити рослини, прив’язавши це до якоїсь події тощо. Як ось знову ж у Солом’янському парку серед трави з’являються насадження малесеньких пагонів калини з табличками, на яких — імена дітей, що їх висадили. Мабуть, то було святкування випуску з дитсадка. Окрім питань доцільності гаю з калини саме в тому місці є й інші нюанси. Звісно, що без догляду, поливу та на ділянці, де бігає малеча, ці саджанці не мали шансів вижити. Але чи подумали організатори, що це ще й змарнована надія тієї дитини, що свій кущик висадила і мріяла побачити, як він виросте?
Сад у дворі київської багатоповерхівки, створений Надією Василенко-Коровянською та її однодумцями. Фото: Надія Василенко-Коровянська
Особливе місце в партизанському озелененні займають ялинки. По-перше, в нас якась шалена і непереможна любов до ялинок. Як на мене, то в місті більш актуальними наразі є дерева, що створюють тінь і фільтрують повітря, а також зменшують шумове навантаження. І тут ялинка — не найкращий вибір. По-друге, кожен Новий рік люди купують ялинки в горщиках, щоб потім висадити їх десь у місті. І тут садові центри трішечки лукавлять, замовчують, що шансів у таких ялинок — майже нуль.
У квартирі, в теплі ялинка, що перебувала у стані зимового сну, пробуджується, розкриваються бруньки, і ялинка активно викидає новенькі гілочки й корінчики. А потім її виносять на холод — і приріст замерзає. Якщо навіть ялинка стоїть у теплі до травня, все одно зазвичай всихає. Бо після пробудження вона потребує досить багато вологи, і мало хто слідкує за цим. Тому наші парки поповнюються часто-густо такими скоріше гербаріями ялинок, що швидко самоліквідуються.
.
Ольга Клейтман: Публічні простори формуються фахівцями
Як на мене, то особиста свобода закінчується там, де починається свобода інших. Проявляти себе можна на своєму подвір‘ї. Публічні простори формуються фахівцями з урахуванням чинного законодавства. Це звучить як рідкісне занудство, але є як є. Творчість Гамлета Зіньківського, українського художника і стріт-артиста, який нікого не питає, чи можна малювати на тій чи іншій стіні, прикрашає наш Харків. Але його приклад тільки підкреслює, що краще б громадськими просторами опікувались фахівці. Так, якби знайшлися такі ж ландшафтні «гамлети», то виграли б усі. Але Гамлет — це унікум, рідкісний виняток. Тому, коли йдеться про створення якісного суспільного середовища, краще працювати за протоколом.
