06/02/2023
0Сім з восьми – працюють
Лісництва Слов’янського лісгоспу повертаються до мирної праці.
Державне підприємство «Слов’янське лісове господарство» Донеччини на лінії вогню з перших діб повномасштабного вторгнення. Битва за Бахмут, Ізюм, Лиман – усе це відобразилось та досі відображається на слов’янських лісівниках. Однак, колектив лісгоспу бореться, працює та захищає Україну на всіх фронтах!
– Широкомасштабне вторгнення вразило навіть колектив нашого підприємства, що перебуває неподалік лінії фронту ще з 2014 року, пережило тоді окупацію і звільнення. А найважче було навесні та влітку минулого року. Тоді лінія фронту наче залізними кліщами стискалася навколо нас із трьох боків, – розповідає директор ДП «Слов’янське лісове господарство» Донеччини Сергій Олійник. – З одного боку з півночі – від неподалік тоді ще окупованої або із «сірими зонами» Ізюмщини Харківської області. Там розташоване наше Краснопільське лісництво площею 4038,3 гектара.
На півдні – навесні 2022 року героїчна оборона та тимчасова окупація сусіднього міста Лиман. Ця територія межує з нашим Маяцьким лісництвом площею 7128,8 гектара. І так само героїчна оборона Бахмута, де розташоване наше Часів-Ярське лісництво, площа якого становить 5500 гектарів.
– Пане Сергію, і це ж далеко не всі «гарячі точки» навколо лісгоспу?
– Важка ситуація й неподалік окупованої Волновахи, Волноваського району. Наше Покровське лісництво розташоване відносно далеко від лінії фронту та «сірої зони». Десь за 40–50 кілометрів. Але «прилітало» й до нас… Наприклад, хлопці поїхали заготовляти ліс. І у цей момент по угіддях гатять або із потужних РСЗО «Смерч», або ракетами. Цілеспрямовано по лісівниках. Дивом ніхто не постраждав.
А ще росіяни густо мінували ліси. Робили дистанційне замінування у Краснопільському, Маяцькому та Часів-Ярському лісництвах.
– Пане Сергію, чи були випадки пошкодження майна лісництв або лісгоспу?
– Контору нашого Краснопільського лісництва після обстрілів перетворили на руїни. Після цього пекла вести господарську діяльність вкрай складно. А от з Маяцького лісництва на початку червня дивом ми врятували два наші трактори.
І це була справжня спецоперація. Бо ми, дійсно, встигли до чергових обстрілів.
– Як саме відбувся порятунок техніки з-під носа ворога?
– Рятували два трактори «МТЗ-82»: один – звичайний, а інший з маніпулятором. Ми поїхали з нашим лісничим Катеринівського лісництва Миколою Ковальчуком. Їдемо у супроводі наших військових. Але трактор – не машина, до сотні кілометрів не розженеться… Я з усіх сил тисну на газ, а трактор ледь повзе, не більше 30 кілометрів на годину.
І це коли звідусіль гримить канонада. Але якимось дивом доїхали живі й неушкоджені.
– Пане Сергію, що зараз на Лиманському та Бахмутському напрямках?
– Така сама ситуація. Робота Маяцького лісництва була призупинена. Там були руйнування, пошкодження. Теж заміновані ліси, адже поруч територія природно-заповідного фонду «Святі Гори».
Щодо Бахмутського напрямку, то найважча ситуація в наших угіддях у районі міста Часів Яр. Його, як і сам Бахмут з околицями, росіяни давно намагаються зрівняти з землею. Ця територія вперто тримається. Але про будь-яку роботу там можна забути на найближчий час.
– Втім, зараз ситуація покращилась, особливо після звільнення Харківщини й Лиману?
– Так, після українського контрнаступу й звільнення як сусідньої Ізюмщини, так і Лиману нам таки стало легше дихати. Хоча ліси там й досі заміновані, але фронт все ж таки відійшов на десятки кілометрів. Тож можна виконувати хоча б якісь господарські роботи… Не багато таких місць в угіддях, але потихеньку працюємо.
– Лісові пожежі теж дошкуляли вам через розпал бойових дій?
– За дуже приблизними підрахунками, в нас згоріло майже сто гектарів лісу. Найважче – по сусідству з Ізюмщиною та на Лиманському напрямку, де, як я вже розповідав, суцільні хвойні ліси. У Часів-Ярському та Покровському лісництвах ситуація дещо легша. Там в основному листяні й мішані ліси. Вони менше піддаються вогняній стихії. Але ж ми досі не маємо доступу до прифронтових угідь. Тому точна цифра буде відома, мабуть, після закінчення війни.
От наші лісівники-пожежники з іншого нашого – Краснопільського лісництва, намагаються врятувати кожен гектар лісу. Але через постійні обстріли й замінування територій це вкрай важко. Хлопці у тісній взаємодії з рятувальниками, військовими, правоохоронцями, працюють самовіддано й мужньо.
– Пане Сергію, а як, загалом, працює підприємство?
– З початку повномасштабного вторгнення та десь до червня 2022 року лісгосп був на вимушеному простої. Багато хто з колективу тимчасово виїхав за межі області. Це вже зараз люди повертаються додому і стають до роботи. Жодна діяльність не велася. Були значні борги як зі сплати податків, так і заробітної плати. Сума боргів становила близько трьох мільйонів гривень. Треба було терміново рятувати підприємство.
За активної участі та допомоги начальника Донецького обласного управління лісового та мисливського господарства Віктора Стороженка, почали «з нуля» роботу та господарчу діяльність. Нині у нас працюють сім лісництв із восьми. Повністю ліквідована податкова заборгованість. Люди вчасно отримують заробітну плату та премії.
Там, де є можливість, активно заготовляємо деревину для потреб населення та наших воїнів-захисників. Так, вже заготовили більше 10 тисяч кубометрів деревини паливної. Також згідно державної субвенції ми забезпечуємо населення наших громад безкоштовно дровами. А ще допомагаємо нашим захисникам деревиною, що заготовляють наші колеги з інших областей України.
Так само активно займаємося волонтерством. Взагалі, Слов’янськ зараз перетворився на суцільний волонтерський габ. І самі допомагаємо нужденним, особливо рідним й близьким наших воїнів, пенсіонерам, соціально незахищеним особам. Також приймаємо допомогу від колег з інших областей. Щира їм за це подяка. Найбільше ми вдячні лісівникам Черкащини.
– Про лісокультурну кампанію поки мови не може бути?
– Так, але ми минулого року навіть провели доповнення лісових культур на площі у чотири гектари, де в угіддях більш-менш тихо. Скромно, але що поробиш. Взагалі ж планували на 2022 рік створити більше, ніж 300 гектарів нових лісів як хвойних, так і листяних порід. Було зібрано близько чотирьох тонн жолудів. Але повномасштабна війна зруйнувала всі плани.
– А як ваш колектив захищає рідну землю?
– П’ятеро наших працівників – єгері, державна лісова охорона тощо, зараз проходять службу у Збройних Силах України, територіальній обороні та інших військових формуваннях. Хлопці захищають рідний край.
На жаль, є й двоє загиблих Героїв-захисників з нашого колективу. Єгер Маяцького лісництва Сергій Клімченко, 1971 р. н., служив у теробороні. Він загинув на Ізюмському напрямку, виконуючи бойове завдання поблизу села Сидорове. Інший наш колега Сергій Чернишев, майстер лісу Часів-Ярського лісництва, 1980 р. н., загинув поблизу міста Куп’янськ під час звільнення Харківщини. Ми, зі свого боку, постійно допомагаємо та допомагатимемо їхнім рідним й близьким.
– Пане Сергію, розкажіть, будь ласка, ще про ваш колектив.
– Всього штатний розклад нашого підприємства – 72 працівники. 17 працівників нині у відпустці без збереження заробітної плати. Ще шестеро зараз перебувають у статусі призупинення трудового договору. Тож нині «в строю» – 46 працівників.
Наш колектив працює як єдиний механізм. На жаль, на початку було не так гладко… Але я хочу відзначити жіночий колектив нашого підприємства. Жінки швидко налаштувалися на працю у воєнний час. Це, дійсно, сильні жінки, фахівчині своєї справи та справжні патріотки нашої країни.
Я дуже вдячний і чоловікам нашого підприємства, які виявили мужність у найважчий для нашої держави час, виконуючи всі нагальні завдання та посадові обов’язки.
