29/12/2022
0Як працює лісгосп прифронтової Донеччини.
ДП «Великоанадольське лісове господарство» Донецької області розрізане нині навпіл лінією фронту й окупацією… Розрізані по-живому й людські долі. Але навіть у таких умовах донеччани бережуть рідний ліс, допомагають нашим військовим та мирним мешканцям.
– Повномасштабне вторгнення застало наше підприємство у процесі реформування. У рамках укрупнення до нас саме приєднали колишній Приазовський держлісгосп. Організаційні, фінансові моменти та питання влаштування персоналу об’єднаного підприємства були у розпалі… – згадує т.в.о. директора ДП «Великоанадольське лісове господарство» Донеччини Олег Авдєєв. – Площа оновленого лісгоспу становила понад 20 500 гектарів. Ми потужно готувалися й до лісокультурної кампанії, заготували сіянці й садивний матеріал.
Але вже з перших хвилин повномасштабної війни наші угіддя опинилися в епіцентрі бойових дій. Бо географічно ми – це місто Волноваха, це Мар’їнка, Красногорівка і – Маріуполь та узбережжя Азовського моря. Саме там й вдарив російський наступ.
– Який розірвав ваше підприємство навпіл…
– За лічені тижні з 24 лютого були спершу просто зрівняні з землею й захоплені Волноваха із околицями та багато інших територій. Це угіддя наших чотирьох лісництв. У результаті, з чотирьох лісництв нашого підприємства – Великоанадольського, Великоновосілківського, Златоустівського, Ялинського нині на підконтрольній Україні території лишилися лише два – Великоновосілківське та Ялинське.
З них працює на даний час одне. Інше – на самісінькій лінії фронту. Але навіть у таких екстремальних умовах ми намагаємося за будь-яку ціну рятувати й доглядати наші угіддя та допомагати українським воїнам-захисникам й місцевому населенню.
– Пане Олеже, розкажіть детальніше, які ваші лісництва, майно постраждали найбільше та де?
– Головний офіс нашого лісгоспу розташований у смт Графському Волноваського району. Колись голі степи Донеччини тут заліснював видатний вчений Віктор фон Графф, а нині це територія природно-заповідного фонду. Там музей лісу, а ще Великоанадольський лісотехнічний фаховий коледж імені Віктора Єгоровича фон Граффа. Туди й вдарив шквал російського наступу.
Ця місцина окупована. За достовірною оперативною інформацією, від нашої контори лишилися лише голі стіни. Навіть двері винесли. Не кажучи вже про пластикові вікна. Щодо транспорту, техніки, майна і так далі – ситуація теж критична. Така сама картина й по інших лісництвах. Наприклад, мені відомо, що Великоанадольське, Златоустівське лісництва повністю розграбовані. Там знищено все на 100% – від основних засобів до облікової документації.
– Чи вдалося врятувати хоча б деяку техніку?
– Через важкий перебіг боїв практично не вдалося. Врятували одну оперативну «Ниву» державної лісової охорони. Решта техніки, як я вже казав, у окупації. Кажуть, що її всю вже розграбували.
До повномасштабного вторгнення у нас нараховувалось більше 30 одиниць техніки. Це не рахуючи Приазовського лісгоспу. Скільки лишиться зараз – страшно подумати.
– Увесь світ уже сколихнула страшна трагедія окупованого Маріуполя та українського Приазов’я. Чи відомо, яка ситуація там по лісництвах? Що з людьми в окупації?
– Так, це теж наші угіддя. В Маріуполі та його околицях жило багато наших працівників, які щодня їздили на роботу до місцевих Азовського, Стародубівського, Федорівського, Янісольського лісництв. А зараз ви самі добре бачите з різноманітних повідомлень, яка там ситуація.
Повідомляють, що місцеві лісництва теж усі розмародерені та розграбовані до нитки. З людьми немає жодного зв’язку. Так само і по решті окупованих територій.
На жаль, розповідають про наших колишніх колег, які допомагають окупантам і про деяких місцевих люмпенів, які розграбовували й розграбовують майно лісництв. Стверджувати достовірно поки не берусь, але впевнений, що ці повідомлення виникли не просто так.
– Як працює у таких екстремальних умовах колектив підприємства?
– До повномасштабного вторгнення колектив нараховував 68 осіб. Це завдяки об’єднанню. А у перші ж години вторгнення багато кому так і не вдалося виїхати. Хтось не хотів полишити рідних, близьких, господарство, батьків-пенсіонерів тощо.
Більшість колег, особливо жінки, кому вдалося виїхати подалі від війни, роз’їхалися по різних областях України. Але поступово колектив знову гуртується. От у нашому єдиному лісництві, що нині діє, зараз працюють шість осіб. Двоє – у режимі онлайн, четверо – лісничий і працівники державної лісової охорони, зараз тримають на своїх плечах важкий та відповідальний фронт робіт. Про це я ще розповім детальніше в інтерв’ю.
– Пане Олеже, чи є вже хоча б попередня офіційна інформація, скільки лісів пошкоджено? Чи були лісові пожежі, зокрема, через обстріли й бої? По яких лісництвах найбільше?
– Та кожне наше лісництво потерпає від обстрілів та пожеж. По тих лісництвах, що нині окуповані, ми зможемо отримати прозору інформацію лише після звільнення цих територій.
Особливо гостро ця ситуація з обстрілами відчувається на лінії фронту, де ліси буквально всіяні залізною смертю. І де осколки й уламки, а подекуди цілі боєприпаси проштрикують стовбури дерев. На заготівлю чи виконання мобілізаційних завдань воно вже жодним чином не підійде. Хіба що на дрова. І коли ми заготовляємо деревину, то часто знаходимо такі сюрпризи. А до найбільш небезпечних ділянок лісів нас взагалі не допускають. Але допомагають рятувальники та військові, які намагаються максимально оперативно розчищати наші ліси від металевої смерті.
Через розпал бойових дій ми не можемо порахувати та оцінити збитки, що завдані державному лісовому фонду. Так само немає можливості провести лісокультурну кампанію хоча б на невеликій площі.
– Пане Олеже, розкажіть, будь ласка, детальніше, як зараз працюють лісництва на підконтрольній Україні території?
– Роботу Ялинського лісництва ми організували наново вже влітку. Бо треба працювати, допомагати військовим та населенню, якби важко це не було. Так, лінія фронту там поруч, але маємо робити справу. Як я вже розповідав, у лісництві нині працюють шість осіб. Двоє – віддалено, а решта – постійно на місці. Це я – Олег Авдєєв – т.в.о. директора, Тетяна Гусак – бухгалтер, Тетяна Гапонова – головний економіст, Вікторія Гуцало – інспектор з кадрів, Юлія Рибка – помічник лісничого Ялинського лісництва, Андрій Чорнобай – майстер лісу Ялинського лісництва. На наших плечах 1526,5 гектара угідь Ялинського лісництва та 1708,8 гектара угідь Великоновосілківського лісництв – відповідно.
Завдань, як я вже казав, у нас теж не бракує. Бо по сусідству з цим нашим лісництвом великі Вугледарська, Курахівська, Мар’їнська територіальні громади. І люди, які потерпають від артилерійських обстрілів, не мають опалення й освітлення, просять дрова у допомогу – зігрітись, їсти приготувати. З настанням зимових холодів таких звернень усе більшає. Плюс, допомагаємо з деревиною підприємствам, установам та організаціям. Звісно, де є така можливість.
А ще бережемо угіддя від любителів незаконного полювання. Якби не прикро це звучало у воєнний час, трапляються й такі люди.
– Яка ситуація з вашим другим прифронтовим лісництвом?
– Великоновосілківське лісництво перебуває на лінії розмежування, під постійними обстрілами, що унеможливлює нам врешті налагодити роботу. Контора Великоновосілківського лісництва розташована на не окупованій території. Але сам лісовий масив під окупацією, що перешкоджає повній роботі лісництва.
Ось у таких умовах ми нині й працюємо. Наперекір війні, російській окупації та іншим негараздам. Тому все буде Україна!
