«Лиман». Відродження

Відомий держлісгосп на Донеччині оживає після другого звільнення.

Державне підприємство «Лиманське лісове господарство» Донеччини пережило з 2014 року вже дві російські окупації та двічі було звільнене. В цьому році лісівники пережили більше п’яти місяців російського «безпрєдєлу»… Але нещодавно звільнені лиманці вже розпочали відродження свого підприємства та лісів Донецької області.

– Ми відчули наближення біди з березня. Тоді російські війська стояли під Києвом, у нашій області точилися дуже жорстокі бої. Значна територія була захоплена. Деякі лісгоспи опинилися в окупації, деякі розрізані лінією фронту. Так, у 2014 році ми вже пережили окупацію та звільнення, але цьогоріч було набагато важче, – згадує директор ДП «Лиманське лісове господарство» Донеччини Олексій Приходько. – І коли канонаду було чути щодня все ближче й ближче, треба було рятувати людей, техніку, майно. Бо кожен день міг бути останнім.

– Як саме вдалося врятувати техніку від ворога?

– Вже у березні ми розпочали заходи з евакуації нашої техніки. В першу чергу – вісім нових та максимально необхідних нам позашляховиків, легковиків, вантажівок. Як би не шкода було залишати іншу техніку, але мусили діяти відповідно до обраної стратегії та наявних сил. Точкою евакуації після відповідних рішень обрали Дніпро. Росіяни у той час намагалися оточити Донеччину та Луганщину. І от впродовж кількох березневих ночей наші досвідчені водії й працівники перегнали всі автомобілі до Дніпра. Відстань – 290 кілометрів. Хлопці та техніка не підвели і виконали це надвідповідальне завдання в умовах нестачі пального та відсутності зв’язку! Найбільше відзначились наші головний лісничий Євген Валковський, головний механік Денис Воронкін, лісничий Ямпільського лісництва Олексій Стороженко.

До речі, ці «рейси життя» територією нашого міста та Донеччини виконувались рано вранці у темний час доби. Бо ж російські ракети, снаряди та міни вже густо падали на нашу громаду, а транспорт біженців переповнював шляхи. Але, дякуючи нашим працівникам, воїнам ЗСУ та Богу, все пройшло успішно та машини були врятовані.

Ми вимушені були полишити деякі старі машини, що вже не було можливості гнати на далеку відстань та ремонтувати. На жаль, довелося полишили частину пожежної техніки – машини-ветерани «ГАЗ-66» та «ЗІЛ-131». Із нею лишились ті працівники, особливо похилого та передпенсійного віку, які відмовилися від евакуації та до останньої можливості виїжджали на гасіння лісових пожеж.

– Пане Олексію, а як зустрів повномасштабне вторгнення колектив підприємства?

– До відкритого вторгнення колектив нараховував 110 працівників. Майже 80% працівників, особливо молодь, жінки, виїхали з початком повномасштабної війни. Ті, які лишилися, тримали стрій. На жаль, хтось не зміг виїхати, бо тримав чимале господарство, у когось – хворі чи старенькі рідні й близькі. Я це все добре розумію. Хтось й стеріг техніку до останнього. Навіть в окупації. Я та ще троє працівників поїхали чи не останніми на початку травня, коли росіяни вже частково оточили місто. Але мені та колегам таки вдалося вирватись.

– Розкажіть, будь ласка, детальніше про подробиці порятунку унікального лісонасіннєвого центру на вашому підприємстві.

– Дійсно, була проведена справжня спецоперація. У квітні ухвалили рішення про необхідність шукати шляхи порятунку унікального суперсучасного обладнання. Але великогабаритні станки, конвеєри тощо легковими автомобілями не перевезеш. Не було головного – великогабаритної, потужної машини. Бо снаряди тоді вже лягали на міські вулиці, і мало хто з підприємців та перевізників хотів ризикувати. Тож спільно з начальником управління Віктором Стороженком звернулись до обласної військово-цивільної адміністрації та Держліс­агентства.

Допомогли нам військовослужбовці Збройних Сил України з потужним тягачем, що постійно возив на фронт танки та іншу важку техніку. І після рейсу на передову військові вивезли дивом врятоване обладнання для народження лісу до Слов’янська, а далі – до Черкаської області.

Скажу, що завантаження був ще той «квест», – ми всі – лісівники, військові, представники обласної влади та міської громади, серед білого дня працювали під вибухами мін. Важко уявити, що було б, якби таке скупчення людей та техніки привернуло б увагу ворожих корегувальників. Саме в цей час орки атакували південну частину міста, а ми перебували у північній частині. Тож майже все обладнання лісонасіннєвого центру та вже готовий садивний матеріал вдалося вивезти за межі Донеччини буквально під носом в окупантів. Так, приміщення центру знищено, але обладнання вдалося зберегти.

– Пане Олексію, нещодавно так звані екоактивісти та зоозахисники на всю країну звинуватили ваш колектив у тому, що ви, буцімто, кинули напризволяще під час евакуації навесні тварин з приватного зоопарку… Через це росіяни просто знищили його й усіх мешканців, лише дивом вдалося врятувати декількох тварин. Що ж було насправді?

– Давайте розмежовувати два моменти. Дійсно, у нас був живий куточок, екологічна стежка та просвітницький центр у Ямпільському лісництві. І поруч із нами розташований приватний зоопарк. На жаль, у нас були «прильоти» по вольєрах, коли туди вдарили з «Градів». Були й загиблі та понівечені брати наші менші. Але більшу частину тварин нам вдалося врятувати. З-під обстрілів вивезли коней, альпак, єнотів. Птахів з нашого зоокуточка – хижаків, лелек, диких гусок, голубів вимушені були випустити у природне середовище.

Трагедія зі знищеними в окупації тваринами сталась із приватним зоопарком. Нам усім шкода тварин, які загинули.

– А яка була ситуація з лісовими пожежами у розпал бойових дій? Чи відома точна цифра, скільки лісів згоріли чи обстріляні? Які збитки?

– Найбільший пік пожеж припав саме у часи найактивніших бомбардувань міста та громади. Навколо міста все тісніше стискалося коло оточення. Однак, й у найважчі хвилини наші працівники на стареньких машинах сумлінно рятували ліси. Буквально до того часу, коли бої вже розпочалися на підступах до міста, і коли потрапити до лісу вже не було можливості. Нам ще неабияк допомогла погода, бо весна була доволі прохолодною й вологою. Тому й вдалося уникнути інтенсивних верхових пожеж, як це було два роки тому на Луганщині. Навесні ліси на великих площах були пройдені низовими рухливими пожежами низької інтенсивності, що зменшило пожежну небезпеку влітку.

На жаль, за попередніми даними супутникового моніторингу пожежами пошкоджено близько 6 тисяч гектарів лісових угідь. Це хвойні ліси – наші найуразливіші угіддя. Збитки лише підраховуються, але за попередніми розрахунками, це мільярди гривень.

– В уже звільненому лісгоспі картина не менш жахлива?

– Коли після омріяного довгоочікуваного звільнення у жовтні ми сподівались врешті знову зайти до рідних стін, то побачили, що йти вже нікуди. Загалом, у структурі нашого лісгоспу шість підрозділів – Дробишевське, Лиманське та Ямпільське лісництва, цех переробки деревини, еколого-просвітницька дільниця та насіннєво-селекційний центр. Так от, вціліла лише будівля Лиманського лісництва. І це лише голі стіни та стеля, де гуляє вітер. Як у тій казці: «Без вікон, без дверей».

У решті наших службових приміщень немає взагалі нічого. Або приміщень вже немає. Згарища та вирви від влучань снарядів, мін, ракет. І багато боєприпасів, які так і не здетонували. А ще скрізь російські окопи, бліндажі, траншеї, розбита нашими воїнами їхня техніка. В усіх наших угіддях під час визволення тривали сильні бої. І досі ліси та лісництва густо заміновані. Хоча сапери – військові й рятувальники – активно чистять землю від залізної смерті. На даний час по наших угіддях знешкоджені тисячі одиниць боєприпасів. Але досі небезпечними вважаються більшість угідь. І люди ще не скоро матимуть туди доступ.

Розграбованими унітазами вже нікого не здивуєш. Але от у нас в лісгоспі та лісництвах окупати, в більшості дикуни-буряти, викрали скрізь усі, без винятку, двері. Незрозуміло лише, для чого? Чи ставити у свої окопи та бліндажі командирів, чи накривати свої позиції від дощу або маскуватись від нашої аеророзвідки? Але, на диво, вдалося врятувати частину оргтехніки, меблів, канцтоварів, архів підприємства за всі 57 років існування.

З дев’яти наших пожежних автомобілів вціліли лише два – «ГАЗ-66» та «ЗІЛ-131». Решта або спалені, або розграбовані чи розстріляні, або розбиті під час обстрілів. Повністю знищено наш гаражний комплекс, де ми зберігали і ремонтували техніку. Ще під час весняного наступу на місто орки гатили по ньому з артилерії, думаючи, що там якісь військові позиції. Аж поки не рознесли все у мотлох. Так само і по лісництвах.

– Пане Олексію, за розправами окупантів над українськими військовополоненими та мирними мешканцями Лиман став на паралель із Бучею, Маріуполем, Ізюмом… Повідомлялось, що ваші працівники зараз допомагають знаходити поховання. А ще виготовляють труни для загиблих?

– На жаль, так. І зараз наші працівники, які добре знають угіддя, всіляко допомагають правоохоронцям обстежувати їх у пошуках братських могил та місць поховання, а також місць перебування російських окупантів. Спільно були знайдені захоронення як мінімум 200 замордованих людей. Ця страшна, але відповідальна робота триває. І про труни, так. Бо всі невинно вбиті окупантами наші Герої-захисники й мирні мешканці мають бути обов’язково поховані по-людськи.

Не оминула біда й наш колектив. У одного майстра лісу «сліпий» ворожий снаряд прилетів на подвір’я, вбивши дружину й доньку. Дуже страшна трагедія.

– Пане Олексію, і наостанок розкажіть, будь ласка, про відродження лісгоспу.

– Після розмінування території колектив поступово вертається до роботи. Люди хочуть працювати. Поступово відновлюємо Лиманське лісництво. Вже відремонтували дах, встановлюємо нові вікна, двері. Обов’язково відновимо роботу деревообробного цеху. Вже зараз обстежуємо ліси, де точилися бої, вирували пожежі, аби визначати заходи, необхідні для відновлення лісів. А ще деревина, що потрібна українським військовим, потрібна людям у понівечених війною містах та селах, щоб зігріватись, готувати їжу, відбудовувати житло. Заготовляємо деревину й дрова на облаштування Пунктів незламності. Активно працюють наші в.о. лісничого Лиманського лісництва Сергій Олейніков та в.о. лісничого Дробишевського лісництва Андрій Колесніков, інженер лісового господарства Валерій Тітов.

Фронт відійшов від наших угідь, ми вже недосяжні для польової артилерії ворога, тож відновлюємо роботу лісництв. Єдине прифронтове лісництво зараз – Ямпільське, яке розташоване неподалік Луганської області. Там фронт зовсім поруч і робота не проводиться. Колектив і я особисто щиро вдячні колегам зі всієї України, які подали й міцно тримають руку підтримки, роблять усе можливе для відновлення підприємства та допомоги мешканцям міста Лиман. Тож наше відновлення та відродження – теж і їхня заслуга!

А ще ми плануємо наступного року розпочати лісокультурну кампанію в уже розмінованих угіддях. Треба відновлювати та наново посадити ліси замість пошкоджених та знищених. Робота дуже важка й копітка, але обов’язково впораємось.