Нищівна заборона 

Олександр ВИНОГРАДСЬКИЙ, “Лісовий і мисливський журнал”

Як формальний підхід може згубити успішне управління видами.

Чіткі та зрозумілі природоохоронні заходи, розумне регулювання квотами на полювання впродовж десятиліть давало успішні результати в управлінні популяції, наприклад, рисі в Латвії. Однак, усі ці зусилля можуть виявитися марними через бюрократичну казуїстику Єврокомісії, яка також може посилити давні конфлікти між зоозахисниками та мисливцями. Між тим, проблема необдуманого «захисту» деяких видів диких тварин шляхом внесення їх до Червоної книги присутня і в Україні.

Євробюрократи проти

В кінці травня Єврокомісія прийняла рішення про направлення Латвії офіційного листа з вимогою про приведення національного законодавства у відповідність до Директиви про середо­вище проживання (92/43/EEC), зокрема, щодо захисту євразійської рисі (Lynx lynx). Стаття 12(1) Директиви вимагає від держав-членів встановити суворий режим охорони для перерахованих видів тварин, при цьому відступлення від суворої системи захисту можливі за умови дотримання чітких умов. Зокрема, за позицією Єврокомісії, суворо охоронюваний вид не може входити до тієї ж категорії, що й мисливський, і тому закликає Латвію змінити національне законодавство.

Між тим, стан популяції рисі в Латвії є найсприятливішим за останні 100 років. Існує стійка тенденція до зростання її популяції та ареалу, перспективи та загальний природоохоронний статус рисі нині є сприятливими. При цьому серйозних конфліктів між риссю та місцевими мешканцями – фермерами та мисливцями, не було, а Національний план дій, який дозволяв полювання на рись, був схвалений більшістю спільноти.

План був підготовлений національними експертами та затверджений наказом Міністра навколишнього середовища та регіонального розвитку. Документ є основою для довгострокової стратегії збереження та управління риссю в Латвії, включаючи суворо обмежене регулювання популяції шляхом полювання. План містить важливі рекомендації щодо певного обмеження регулювання полювання, яке, втім, можна швидко скорегувати, якщо в цьому виникне необхідність. Завдяки затвердженому Національному плану дій латвійська популяція рисі залишалася здоровою та перебувала у «сприятливому природоохоронному статусі». Як зазначають фахівці, це важливо не лише для Латвії, а й для збереження популяції балтійської рисі в цілому.

Цей план виявився дуже успішним і навіть був свого часу рекомендований Єврокомісією, як приклад найкращої практики успішного управління видами диких тварин. Тому закиди до Латвії, як до країни ЄС, яка визначає рись, як мисливський вид і дозволяє його регулювання є безпідставними. Така позиція ЄК здивувала багатьох, хто переймається цієї темою.

У програші – рись

Усі ці роки євразійська рись високо цінувалася мисливцями, вони вели активний моніторинг її популяції, займались її охороною, а її регулювання дозволяло зменшувати кількість конфліктів між людиною і цим звіром. Однак, зважаючи на тиск Єврокомісії, латвійський уряд ще в грудні 2021 року припинив видачу ліцензій на добування рисі, а нещодавно він, взагалі, вилучив її з переліку мисливських видів та заніс до списку суворо охоронюваних вид. Між тим, підвищення суворості у підході до управління цією великою м’ясоїдною твариною викликало серйозне занепокоєння як у Латвії, так і в ЄС у цілому. Фахівці закликають Єврокомісію до гнучкості в політиці щодо згаданої тварини та стверджують, що така позиція Брюсселя не враховує довгострокові інтереси суспільства і не сприятиме збереженню великих хижаків у Європі.

Підхід Єврокомісії до Латвії у цьому питанні також суперечить попереднім запитам держав-членів у Раді ЄС, які вимагали більшої гнучкості в імплементації Директиви 92/43/EEC. Зокрема п. 6 Висновків Ради ЄС, що стосується Плану дій ЄС щодо природи, людей та економіки, підтриманого державами-членами, зазначається: «Не ставлячи під загрозу цілі збереження та вимоги, встановлені Директивами про природу, Рада ЄС визнає, що гнучкість підходів до впровадження та врахування національних обставин – сприяє скороченню і прогресу в усуненні непотрібних конфліктів та проблем між природоохоронною та соціально-економічною діяльністю, а також вирішує практичні проблеми, що випливають із застосування додатків до Директиви».

За словами президента Європейської Асоціації полювання та охорони (FACE) Торбьорна Ларссона (Torbjorn Larsson), сьогодні ситуація перебуває у глухому куті, і, на жаль, єдиним, хто програє – латвійська рись. Пан Ларссон висловив своє розчарування позицією Єврокомісії, яка закликає Латвію змінити її успішний Національний план управління, який активно підтримується зацікавленими сторонами в сільській місцевості та забезпечує результати збереження у той час, коли Європі не вдається зберегти біорізноманіття.

У свою чергу, представниця Латвійської асоціації мисливців Лінда Домбровська (Linda Dombrovska) висловила серйозне занепокоєння від імені мисливської спільноти країни. Вона також зазначила, що впродовж багатьох років Національний план щодо рисі успішно збільшував її популяцію та забезпечував позитивне сприйняття тварини суспільством практично без конфліктів. Завдяки регулярним моніторинговим зусиллям і фінансовим внескам мисливців рись стала найбільш дослідженим ссавцем у Латвії. Зараз одним невиправданим рішенням все це знівельовано.

Між тим, збільшення чисельності рисі в Латвії з низьким рівнем конфліктів доводить, що її Національний план дійсно був однією з найуспішніших систем управління великими хижими тваринами в Європі. Це чітко демонструє, що підхід до управління, який підтримується ключовими зацікавленими сторонами (включаючи певне регулювання у випадку Латвії), сприяє досягненню цілей збереження виду. Тому FACE закликала політиків у Брюсселі та Латвії зрозуміти, що всі успішні напрацювання щодо збереження рисі можуть бути швидко знецінені через бюрократію.

В Європі є багато прикладів, коли надто сувора охорона видів мала несподівані або навіть негативні наслідки. Наприклад, у Хорватії до запровадження суворого захисту рисі у 1998 році рівень браконьєрства щодо рисі становив 5%. Натомість, у період з 1999 по 2013 рік воно досягло 60% з високою смертністю тварин. На відміну від полювання, браконьєрство не піддається моніторингу, і, відповідно, впливає на динаміку відтворення популяції, що, в підсумку, призводить до її вимирання. Також, як приклад, нещодавно в Чорногорії з’явився законопроєкт про закриття полювання на 5 років. Ця країна може стати першою в Європі і лише другою у світі, де буде заборонене полювання. Причиною цьому слугує абсолютно популістський одиничний прецедент.

Україна: Червона книга розбрату

В останні роки Україна також «хворіє» на часто бездумне і науково не обґрунтоване намагання захистити той чи інший вид шляхом його заповідання і внесення до Червоної книги. Безумовно, цей документ є одним із важливих інструментів для збереження рідкісних та зникаючих видів, проте не єдиним. Однак, окремі природоохоронні організації та окремі активісти продовжують вважати (або ж роблять вигляд), що лише повна заповідальність врятує від зникнення той чи інший вид флори або фауни. Для реалізації цієї, прямо скажемо, хибної думки, у суспільстві через ЗМІ та різні так званні ­природоохоронні акції фор­мується відповідне підґрунтя. Спираючись у більшості на нього, а не реальні дослідження науковців чи знання фахівці з цього питання, здійснюється тиск на органи, що приймають рішення. Внаслідок цього, списки Червоної книги наповнюються новими видами. Така тенденція у цілому дискредитує саму мету створення Червоної книги, оскільки частина видів тварин, які включені до неї, зокрема, упродовж 2018–2021 років, не мають для цього достатнього обґрунтування.

Між тим, опираючись на статистичні дані, чимало науковців та фахівців-практиків заявляють, що жоден із видів, який був внесений свого часу до Червоної книги, так і не збільшив свою популяцію. Однією з головних причин цього є відсутність фінансування відповідних державних програм з охорони та відтворення червонокнижних видів. До прикладу, в багатьох країнах світу йдуть шляхом раціонального, збалансованого, науково обґрунтованого управління і використання рослинних та тваринних ресурсів, а отримані кошти від цієї господарської діяльності використовують на охорону і відтворення. Як бачимо, Україна вибирає інший шлях – заповідан­ня. За останні роки до Червоної книги вже потрапили такі дикі тварини: ведмідь, зубр, рись, лось і бабак. Варто зазначити, що популяції останніх двох завдяки мисливським господарствам були стабільними й мали тенденцію до відновлення. Також багато років певними псевдо природозахисними організаціями мусується тема заборони регулювання стабільної популяції вовка в Україні.

Загалом, заборона управління і використання мисливських тварин – прямий наслідок згубного впливу мало поінформованого суспільства і природоохоронних організацій, які не розуміються на управлінні видами.

Варто зазначити, що полювання у межах господарських зон об’єктів природно-заповідного фонду є загальноприйнятою світовою практикою. Між тим, в Україні законодавча заборона не лише порушує певні права місцевих громад, але й сприяє перетворенню цих об’єктів у своєрідні резервації для розмноження шкідливих та інвазійних видів тварин. Показовим є розповсюдження на півдні країни єнотоподібного собаки і шакала. Україна стала європейським лідером за кількістю випадків на сказ. Ці та інші проблеми виникли саме завдяки невігластву тих, хто запровадив неприйнятні для довкілля і людей заборони за принципом «не вміємо охороняти та управляти, будемо заповідати». Але такий підхід неодмінно призводить до деградації біорізноманіття, а не навпаки.

Суспільство, а разом з ним і природоохоронні організації, якщо вони насправді опікуються довкіллям, а не працюють заради отримання грантів, мають усвідомити, що непродумані заборони призводять до заміщення законослухняного мисливця на браконьєра, якому начхати на всілякі закони та Червоні книги. Статистика свідчить, що переважаюча більшість протоколів про браконьєрство в Україні складається не екоінспекторами, а користувачами мисливських угідь.

Не зайвим у цьому контексті буде нагадати, що про мисливство говорить міжнародне законодавство. Зокрема: Рекомендація ПАРЄ 1689 (2004), Рекомендація 128 (2007) Постійного комітету Бернської конвенції (1979), Керівні принципи МСОП щодо трофейного полювання (2012) та низка інших міжнародних документів наштовхують на розуміння того, що саме економічні інструменти, зокрема, господарське використання, є найбільш ефективними для охорони видів диких тварин. При цьому не відкидається велика роль у процесі охорони і Червоної книги, однак, занесення туди певних видів має базуватися виключно на наукових дослідженнях, рекомендаціях фахівців-практиків та зацікавлених громад і громадян. Останні роки робота і рішення комісії з Червоної книги викликає лише запитання.

Тож варто докласти спільних зусиль, щоб Червона книга України не стала якимось інструментом формування суспільної думки в чиїхось інтересах, щоб цей список заповідання не використовували окремі псевдоекоборці для вирішення своїх власних «шкурних» інтересів, а можновладці для здобуття політичних дивідендів. Формальне чи корисливе ставлення до системи збереження видів, у результаті, призведе до зворотного ефекту. Ці негативні процеси вже спостерігаються в Україні, а тепер розпочались і в Латвії з подачі бюрократів Єврокомісії.