23/11/2022
0Лісівники Снігурівки налагоджують роботу.
Українські воїни звільняють від російських окупантів Південь України. Звільнені й райони Миколаївщини, які чи не першими потрапили навесні цього року під вороже ярмо. Зокрема угіддя ДП «Баштанське лісове господарство».
– Місто Снігурівка та решта територій Правобережжя Миколаївщини були звільнені від окупантів у першу декаду листопада.
І тоді ж були звільнені угіддя нашого Снігурівського лісництва. Я вже зв’язувався з колективом лісництва, який з березня пережив кілька місяців ворожого окупаційного режиму. Але не здавався ворогу й несприятливим обставинам та з честю відстоював без зброї рідні ліси, – розповів директор ДП «Баштанське лісове господарство» Юрій Крет. – На жаль, під час останніх запеклих боїв постраждало майно лісництва. Пошкоджені гаражі для техніки. «Прилітало» й у контору, бо орки ховали там свою артилерію та звідти бомбардували наші міста й села.
Втім, детально підрахувати масштаб збитків можна буде лише після розмінування хоча б території лісництва. Зараз там усе густо всіяне смертельним мотлохом. Плюс, відлуння боїв. Сподіваємось, що нашу інфраструктуру розмінують максимально оперативно. Часу на розкачку немає. Начальник нашого управління Олександр Грицай, керівництво області й району ставить чіткі та конкретні завдання: максимально оперативно підтримувати наших Героїв-захисників, виконувати мобілізаційні завдання, допомагати населенню дровами.
– Але головне, що люди живі. Бо пошкодження й руйнування можна відновити, відбудувати.
– Так, на щастя, всі наші хлопці живі й здорові й рвуться знову працювати на благо України. Наприклад, наш досвідчений працівник Едуард Алтухов, в. о. лісничого Снігурівського лісництва Ігор Гладкий та решта працівників. В окупації, навіть під дулами автоматів, хлопці мужньо гасили лісові пожежі та оберігали угіддя, постійно ризикуючи життям. За це їм усім наша щира подяка!
– Пане Юрію, чи велика площа звільненого лісництва?
– Площа лісництва більше 900 гектарів. Але лісництво досить таки цікаве. Там в основному листяні ліси, які саджали вздовж берегів річок Інгульця та Висуні, аби залісити піщані береги та запобігти ерозії ґрунту й піщаним буревіям. Це зарості акацій, в’язу, є дубові насадження. І знову ж таки ці ліси нині смертельно небезпечні для відвідування й нашим працівникам, не кажучи про цивільне населення.
За дуже попередніми підрахунками, у Снігурівському лісництві пошкоджено майже триста гектарів лісу. Для нашого відносно безлісого Півдня це дуже велика кількість. Найбільше пекло тут коїлось саме перед звільненням, коли орки застосували проти наших воїнів авіацію й ракети.
Досить сильно постраждало й наше Мурахівське лісництво. Воно не було в окупації, але перебувало неподалік лінії фронту. Його теж цілеспрямовано бомбардували. Загалом, за вісім місяців боїв та визволення у наших угіддях сталося більше 30 лісових пожеж. Завдяки плідній співпраці з рятувальниками, військовими та громадськістю їх загасили, якби важко це не було.
– Про ваших бійців-лісівників складають крилаті вислови. Хлопці звільняли рідні ліси?
– Так, наші хлопці, які нині служать у Збройних Силах України, теж визволяли рідні ліси. Бо саме наше славетне «відділення лісівників», яке очолює наш досвідчений майстер лісу, фронтовик, одним з перших теж заходило до Снігурівки. І наша спільна Перемога виковувалась й гартувалась ще у тому страшному березні, коли хлопці виграли свій перший бій проти москальської орди у нашій рідній Баштанці. А нині хлопці й надалі женуть ворога геть з Півдня України.
– Пане Юрію, чи проводить ваш колектив посадки молодого лісу навіть у воєнних умовах?
– Незважаючи на війну, не припиняли відроджувати ліси рідного краю. Саме тому ще навесні ми передали насіння дерев порід сосни Палласа та катальпи до ДП «Львівський лісовий насіннєво-селекційний центр». І вже у жовтні отримали від львів’ян 50 тисяч сіянців із закритою кореневою системою, що вирощені на європейському обладнанні. І нещодавно провели акцію з масової посадки більше, ніж 40 тисяч сіянців в угіддях нашого краю, де ситуація більш-менш безпечна. Сіянці садили за новою технологією спеціальними посадковими трубами, які нам люб’язно надали львів’яни. В посадці взяло активну участь керівництво нашого управління та влади, військові, громадськість. До речі, така посадка у нас – уперше в історії лісового господарства не лише Миколаївщини, а й Півдня України.
«Мені приставили пістолета до голови і пригрозили: «Куда стрєлять в лоб ілі
в колєно?»
– Коли нашу місцевість захопили, спершу прийшли росіяни. Ці поводились більш менш пристойно. З ними були й «горци», як вони називали себе. Певно, кадирівці. Загалом, чи не кожна ворожа «ротація» закінчувалась обшуками, тортурами, грабунками, коли окупанти виносили з будинків людей усе, що їхні очі бачили… Але найстрашніше було у останні місяці напередодні звільнення, – розповідає в.о. лісничого Снігурівського лісництва Ігор Гладкий. – Тоді наші краї заполонили так звані «мобілізовані» з ОРДЛО. Вони були найжорстокіші… Особливо, коли розуміли, що скоро кінець.
Особисто моя родина пережила кілька «обшуків». Під час одного вони жорстоко побили мене прикладом. Іншого разу розстріляли двох моїх домашніх свиней. А мені приставили пістолета до голови і пригрозили: «Куда стрєлять в лоб ілі в колєно?». Дивом уникнув розправи…
А ще ці виродки намагались викрасти мій автомобіль. Тоді дружина стала на коліна і таки вимолила, що нас лишили у спокої. Але мене знову побили – чоботами, прикладом автомата… Так що все тіло досі болить, важко пересуватись.
Орки встановили тут так звану «комендантську годину» під загрозою розстрілу. Одному чоловікові під приводом того, що він щось «порушив», вистрілили у пах…
Щодо лісництва, наскільки мені відомо, то у нас все розграбовано, особливо господарська частина. Але це вже точно можна буде дізнатись після аудиту та перевірки.
А цілих лісів у наших угіддях практично не лишилось. Лише згарища, бурелом… Страшно, важко… Ми садили, доглядали, а росіяни усе знищили…
«Коли ми намагалися гасити ліс, окупанти обстріляли нас…»
– Війна прийшла до нас 24 лютого з ракетними обстрілами. Страшно було спостерігати летючу смерть над головами. Згодом, за кілька діб від обстрілу, спалахнув ліс у наших угіддях. Це гарні ліси породи сосна кримська віком близько 45 років – саме на берегах річки, на межі нашої та Херсонської областей. Втрьох виїхали на гасіння, – розповідає лісівник Едуард Алтухов. – Але ж ми не знали, що орки тоді вже окупували Херсонщину і прагнуть знищити ці угіддя, щоб далі просуватись уже нашою областю. Декілька діб гатили по лісу, аж поки не вчинили таки пожежу.
І щойно ми прибули на виклик і стали готуватись гасити чималу пожежу, як окупанти обстріляли нас. Спершу – зі стрілецької зброї, що ми не могли й голови підняти. А згодом «підключили» мінометну батарею і самохідну артилерійську установку. Під щільним вогнем ворога ми пролежали пластом десь до 22-ї години. На щастя, не постраждали. Але загасити ліс нам так і не дали.
У цьому лісі були й наші позиції. Мужні хлопці з тероборони намагалися не дати російським окупантам пробитись далі на Миколаївщину. Там вони й загинули. Загинув місцевий голова громади, який добровольцем став до лав захисників. А про цей ліс кажуть, що він точно знищений. Спалений, розстріляний.
Повз нас удень і вночі йшли ворожі колони. В одній ми нарахували 150 одиниць техніки. Справжня орда. А згодом страшні обстріли, так що в людей побило будинки, худобу, господарство. Ми вимушені були виїжджати. Тоді окупанти ще давали «зелений коридор». На підконтрольній території продовжили працювати у Мурахівському лісництві. Ось, врешті, повернулися додому. Щиро вдячні нашим героям-визволителям. І сподіваємось якомога швидше розпочати роботу та розгребти всі «авгієві стайні» після росіян.
