16/11/2022
0Один день помічника лісничого Оксани Чубірки.
День для головного лісничого Золочівського лісгоспу Ігоря Повзанюка та помічниці лісничого Словітського лісництва Оксани Чубірки видався напруженим. На фініші – інвентаризація лісових культур.
В якому вони стані? Чи потребують доповнення, чи навпаки – вивільнення від другорядних порід? Як приживляються?..
Все потрібно оглянути, оцінити. На кожній ділянці є пробні площі – чотири відсотки від одного гектара, – за якими робиться належний присуд і визначається план заходів.
Нині лісівники вже побували у 12-му кварталі – там гарне природне поновлення, оглянули 18-й, 19-й, 24-й, 29-й квартали.
І ось зараз у 30-му. Лісова дорога розітнула його майже навпіл. Зліва – півтора гектари дворічної дугласії, справа – модрина-п’ятирічка. Вона вже досягла тієї стадії, аби перейти в покриту лісову площу, в ліс, за яким треба буде уважно доглядати, зокрема, чистити міжряддя від другорядних порід – верби, осики.
Оксана Чубірка з папкою під пахвою. Часом з неї витягне якийсь аркуш. Щось занотує. Тут і карта з планом лісових насаджень, розбитих по кварталах, виділах.
Ігор Повзанюк в інвентаризаційній кампанії лісгоспу – закріплений за двома лісництвами. Одне з них – Словітське.
Станом оглянутих ділянок, загалом, задоволений.
Лісові культури в лісництві – сфера відповідальності помічника лісничого, тобто Оксани Чубірки, – пояснює. – Лісничий більше переймається заготівлею деревини.
Очевидно, що чітко розподілені обов’язки – це вагома частина успіху. Оксана Чубірка з тим погоджується, але проти, аби успіхи приписувати їй.
Словітське лісництво поділене на чотири дільниці. За кожною закріплений майстер лісу. Ось тут, зокрема, й у 30-му кварталі, господарює Володимир Гнатів. На цій посаді він уже 18 років. Помічниця лісничого не знає кращого майстра, який би так фахово та дбайливо викохував лісові культури. Знав їх властивості, слабкі і сильні сторони. Хто любить простір, хто світло, хто швидше за всіх підростає, як, скажімо, модрина, а хто повільніше.
Ось обабіч дороги дугласія. Треба пильнувати, аби в цьому районі не з’явилися кози. Люблять вони обгризати це симпатичне вічнозелене деревце.
Оксана Чубірка охоче розповідає про інших. І не надто багатослівна, коли мова заходить про неї. А в лісовій галузі – уже двадцять літ.
… Родом Оксана із Закарпаття. Її село Латірка Воловецького району на півночі області. А Закарпатський лісотехнічний коледж (колись технікум) у Хусті. Аби добратися до нього, їй потрібно було перетнути всю область із півночі на південь, через Мукачеве, Сваляву, Іршаву.
Та це не стало перешкодою для впертої юнки, яка любила ліс і мріяла працювати для його блага. Добиралася різними способами і закінчила навчальний заклад з червоним дипломом.
Якось її підвозив доброзичливий чоловік. Розговорились і той порадив іти вчитися далі – до Львова, в Лісотехнічний університет.
Звісно, Оксана про нього чула, але зриватися з місця в іншу область ніби й не планувала. Та пропозиція водія з попутного автомобіля час від часу зринала у свідомості і в якийсь момент визріла – вона поїде!
Поїхала. Закінчила. І ось, врешті-решт, опинилася на своєму улюбленому місці, на улюбленій роботі. Яка приносить їй задоволення.
В Оксани троє дітей. Найстарший, Василь, недалеко «втік» від матері – закінчив магістратуру на географічному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка. Його наукове зацікавлення – земля, ґрунти.
Середульший, Богдан, пішов її, Оксаниними, стопами, вчиться на другому курсі Кременецького лісотехнічного коледжу, що на Тернопіллі.
А Марічка – поки що лише в третьому класі. Її доля ще має час попрацювати над професійною орієнтацією.
… День, нагрітою на сонці рукою, впритул дотягувався до вечора, аби передати йому естафетну палицю в цього суцільному марафоні буднів і свят. Його біг на сьогодні скінчено. Скінчили свої нинішні обов’язки й Ігор Повзанюк та Оксана Чубірка.
Ліс проводжав своїх опікунів ледь чутним, лагідним для вуха шумом, грайливим погойдуванням віт. Під ногами шурхотіло жовтогаряче, багряне, коричневе листя.
