08/11/2022
0Вінницька чарівниця створила популярний притулок.
Дорослі не вірять у дива? Тоді завітайте у «Лісову казку» – притулок для тварин, який утримує іллінецька лісівничка Наталя Матющенко на території лісового кордону біля села Хрінівка (Іллінецьке лісництво ДП «Іллінецький лісгосп» Вінницького обласного управління лісового та мисливського господарства). І тоді ви переконаєтеся, що це диво – з власної ініціативи кілька людей виконують таку колосальну роботу. Доглядають, годують, лікують, готові щохвилини йти на порятунок і головне – люблять кожне живе створіння у цьому, справді, чарівному куточку.
Лісова чарівниця та її помічники
Наталя Анатоліївна каже, що одна б вона ніколи не справилася з таким обсягом робіт. «У нас – команда!».
Чоловік Едуард, який теж працює в Іллінецькому лісництві, – майстер по дереву, дизайнер інтер’єру приміщень та дворика і практичний виконавець ідейних задумів дружини. В його руках отримує нове життя сухе коріння чи пеньок, ставши унікальною за дизайном ніжкою до столика чи табуретом. Він майструє і суто практичні речі – вольєри, загорожі, клітки. Ці всі чудові речі Едуард робить із знайдених матеріалів у вільний від роботи час.
Ще одна помічниця – донька Наталка. Вона – головний ветеринарний лікар звіринцю. Після роботи на волонтерських засадах донька оперує, проводить огляд тварин, проводить стерилізацію в спорудженому на території садиби веткабінеті. І звісно, проводить вакцинацію від сказу. Її чоловік Юрій працює поліцейським, але у вільний від роботи час допомагає дружині відловити, утримати тварину, що дуже важливо при процедурі щеплення. А ще він прибирає клітки, розносить важкі корми, адже тварин багато.
І «найстарший» помічник – шестирічний онук Ярослав. Його завдання – вигулювати собачок, гладити, обіймати і дарувати чотирилапим часточку щирої дитячої любові.
Звичайно, і не без допомоги добрих людей. Іноді дарують корми. Хто хоче, залишає допомогу в скриньці, яка скромно просить на корм тваринам. На нагальні потреби Наталя збирає кошти на сторінці «Лісової казки» у соцмережах. Але це не покриває витрат, тому у більшості вкладаються особисті кошти. Подумайте: щодня вранці і ввечері вариться по 30 літрів каші з м’ясом – лише для собак та котів, а ще сухий корм, овочі, фрукти, сіно, концкорми, сире м’ясо для хижаків, медичні препарати, вакцини для щеплення. І багато іншого.
Від басаличівських павичів до трьох сотень тварин
Пані Наталя згадує, що першопоселенцями у її лісовій садибі були павичі, привезені з Басаличівського лісництва Гайсинського лісгоспу. Це було 12 років тому. Подумала: непогано, щоб і сільські дітки могли приходити і спілкуватися з тваринами, не завжди ж є можливість відвідати зоопарк у місті. А потім – то козуленя знайдене принесли, то лелеку пораненого… Люди переконані: лісівники мають знати, як зарадити в біді тварині.
У захоплення втягнулася вся родина – і в результаті на даний час у звіринці мешкає приблизно три сотні тварин різних видів, домашніх та диких звірів та птахів.
«Наша свиноферма», коти, собаки та компанія
Сьогодні одних котів тут мешкає 47, а собак – 24. Наталя каже, що і ця цифра практично щодня міняється, одних забирають, інших – приносять. Вражає історія Дружка.
Доброзичливий песик вільно гуляє територією притулку, лащачись до кожного відвідувача. Колишні горе-господарі залишили малим цуценям його на ланцюгу, який уже вріс у тіло. Песика знайшли знесиленим, прооперували, полікували, але величезний наріст від рани залишився на шиї собаки назавжди. З Дружком радісно зустрічають відвідувачів мініатюрна Жучка та Рокі. Останній – з популярної нині породи джек-расел-тер’єр, про якого господарі жартують, що він уже сам може тут екскурсії проводити.
Улюблена клітка тер’єра та, що з вивірками. Він намагається підскочити на висоту білочки, і це йому майже вдається завдяки чималій енергійності. За сіткою клітки – нині вже дорослі білки, знайдені зовсім манюніми та вигодувані з піпетки.
Тут же, неподалік, ще одне особливе помешкання. «Це наша свиноферма», – усміхається Едуард, показуючи на кілька десятків морських свинок різного кольору та віку. Підійшовши близько до клітки, можна почути переливи мелодійного «мурчання».
А ще є хвостато-вусаті помічники, киці та котики. Муркотуни відробляють свій хліб, справно полюючи мишей. Але здобич їхню з’їдають сови у клітках. А котів господиня пригощає в обмін кормом.
Урятували сову від долі футбольного м’яча
– Жодної мишки не їдять котики. У нас же «Лісова казка», то чари діють на всіх, – жартує лісова фея. – А якщо серйозно, то сови споживають специфічну їжу. Їм потрібні кісточки та пташине пір’я, хоча б раз на кілька днів. Тому котячі улови гарно нас виручають. Котики не щодня приносять здобич, тож замовляємо спеціально для сов заморожених курчат та мишей з Тернополя, по 30 гривень за одну. Миші – це найдорожчий корм.
У притулку чотири сови – мудрі, цікаві та, справді, казкові птахи. Одну з них привезли з Вінниці, врятувавши від знущань наркозалежних. Вони футболили птахою, мов м’ячем. Наталя розповідає, що в більшості сови, сичі потрапляють до притулку через те, що совеня підбирають перехожі (це робити категорично не можна), садять у клітку, починають годувати зерном, хлібом, чого сова-хижак їсти не буде, заливають водою (що може взагалі вбити птаха, бо рідина потрапляє в легені). А потім уже шукають, куди б і кому віддати бідолаху на порятунок, привозять пташенят у вкрай знесиленому стані. Врятувати та утримувати у неволі сов – справа нелегка, як уже зазначалося, їм потрібен суто специфічний корм.
А ще є мініатюрні індійські горлиці, голуби, папуги, павичі, фазани, декоративні кури та інші птахи – хто врятований, хто подарований, а хто просто, для краси, куплений. Бо притулок не лише є прихистком для тварин, а як згадувалося вище, це прекрасне місце дозвілля для дітей, яке збагачує знання про тваринний світ та прищеплює любов, співчуття до братів наших менших.
Коні – окрема любов
Наталя, справді, про кожну тварину розповідає з теплом, щирою любов’ю. Але признається, що коні – то щось особливе в її житті. Це захоплення у неї з юності, коли навчалася у Білій Церкві на ветеринара, але тоді освіту не завершила (мабуть, донька реалізувала мамин задум). Саме під час навчання й захопилася кінним спортом. І ця любов – назавжди. Тому у стайні проживають Топаз, Забава, Барбара.
Є ще американські міні-коники, які приїхали сюди з Київщини. В одному вольєрі мешкають самочка поні (вона від народження з кривенькими ніжками) і ослиця. Їх разом Наталя відкупила від шляху на скотобійню.
Тут на всіх вистачає тепла і любові
Сьогодні мешканці потрапляють до притулку різними шляхами. «Лісова казка» з розважального стала цілком серйозним проєктом. Наталя вже настільки перейнялася долею тварин, що сюди зносять знедолених звірів та птахів місцеві мешканці, привозять тваринок звіддаля.
Родина за власні кошти викуповує тварин зі скотобійні, звіроферм. Приймає евакуйованих тварин, як-от двійко єнотів на прізвиська Чіча і Рататуй. Вони приїхали з Краматорська, потребували значного лікування. Приміром, в одного немає ока, зламана щелепа і лапа. Вони й досі сумні та пригнічені після пережитого стресу.
От чого не скажеш про іншого єнота-полоскуна. Фунтик радо йде до відвідувачів, приймає гостинці, які тут же полоще у воді. Наталя розповідає, що часто під час таких процедур шматочок цукру розчиняється у воді, і єнотик здивовано шукає свій смаколик.
Значну частину тварин забрали із козятинського звіринця, власник якого пішов на війну захищати Батьківщину.
Давайте творити добро разом
Таких історій в «Лісовій казці» сотні. Приймають, лікують, годують, по можливості диких тварин відпускають у природу, домашнім – шукають нові родини. Якщо ні, то мешканці залишаються жити у притулку. Тут на всіх вистачає місця, їжі та любові.
І на завершення хочеться процитувати пані Наталю, яка пише на сторінці «Лісової казки» у Фейсбуці: «Якщо душа – це вміння любити, бути вірними і вдячними, то тварини володіють нею більшою мірою, ніж деякі люди. Допоки наше співчуття не пошириться на всіх живих істот – людству не досягти МИРУ. Поки людина не навчиться поважати Природу і розмовляти з тваринним світом, вона ніколи не впізнає свою справжню роль на Землі! Давайте творити Добро разом!»
Варто подякувати Наталі Матющенко та її родині за цю воістину велику справу, за добро та любов, якими вони збагачують світ. До «Лісової казки» можна завітати на вихідні, адреса – село Хрінівка Іллінецької ОТГ на Вінниччині, вхід – вільний. За бажанням можна залишити грошову допомогу або корми.
Також допомогти притулку можна внеском на карту Приватбанку, 5168757419256427 Гаврилюк Наталія Олександріна (донька).
