Без права на помилку

В свое время, комментируя на сайте решение Президента о создании Национального парка на Казачьелагерской  арене в Херсонской области, я не удержался и пошутил, – порекомендовав  ввести в штатное расписание парка должность сапера. Оказалось, что инициатива В.Ющенко  тревожит и военных. Интересно, что будет чувствовать Президент и кого он будет винить, если в созданном по его указу на полигоне бомбометания национальном парке когда-либо раздастся взрыв и погибнут люди? А если это будут дети?, иностранные туристы? Или пускай,  – главное  % терриорий ПЗФ увеличить?

М.Попков

Був полігон. Стане парк

У 2007 році Президент України ухвалив рішення про перетворення "Олешківських пісків" у національний парк. Напевно, навіть найфантастичніший твір в основі своїй опирається на реальність життя і людських взаємин. Як часто ми бачимо в наших сучасниках прототипів давно відомих літературних героїв?! Та навряд чи автори "Пікніка на узбіччі" – брати Стругацькі – могли сподіватися на те, що уже сьогодні в Україні з’являться новітні "Сталкери", які щоденно виходитимуть на полювання за життєвонебезпечними "артефактами". У найбільшу (і найнебезпечнішу!) в Європі пустелю. І майже, як у повісті – хтось рятуватиме від загрози навколишній світ, а хтось – тягтиме смертельні "подарунки" за периметр.

Та давайте про все по порядку. Серед розмаїтих і прекрасних ландшафтів нашої країни – гір, морів, степів і лісів – знайшлося місце і для буквально унікальної для цієї частини світу місцевості – пустелі, відомої під назвою "Олешківські піски". Це – піщаний масив (арена), розташований за 30 км на схід від Херсона. Назва походить від старої (до 1925 р.) назви міста  Цюрупинськ – Олешки. Розмір масиву – близько 15 км у діаметрі. Олешківські піски є найбільшим піщаним масивом у Європі. Складаються з безмежних барханів (тутешні мешканці називають їх "кучугурами"). Виникли у ХІХ столітті. Причиною стало випасання на цій території великої кількості овець. Тварини знищили трав’яний покрів, що вберігав землю від ерозії, внаслідок чого вивільнились піски, які під дією вітру охопили площу від Каховки до Кінбурзької коси. Щоб запобігти перетворенню всього Причорномор’я на пустелю, піски на початку ХІХ століття почали закріплювати лісом. Сосни й акації, близькі за площею до сучасних, тут насадили у 1920-х роках. Ці ліси вважаються найбільшими за площею в світі штучними насадженнями. Частину пісків залишили не залісненими.

Внаслідок непридатності до ведення сільського господарства і складних умов для постійного проживання, ця територія тривалий час була незаселеною. Можливо, це й послужило найвагомішим аргументом того, що в 1956 році частину пустелі відвели під військовий авіаційний полігон "Херсон" для навчань із бомбометання та пусків ракет. Тут обладнали бомбардувальні та стрілецькі мішені – злітну смугу, стоянки літаків, стрілецьке поле, батарею польових гармат, а також мішені для бомбометання з оптичними та радіолокаційними прицілами.

До 2004 року полігон використовувався за прямим призначенням – його бомбували найрізноманітніші типи військових літаків та вертольотів, в тому числі і стратегічні бомбардувальники. Після розформування частини, що охороняла та обслуговувала полігон, було прийнято рішення про передачу території місцевим органам влади.
Але півстоліття військового застосування полігона не пройшли без наслідків. На поверхні і в землі залишилися тисячі боєприпасів, які з тих чи інших причин не вибухнули. Про рівень їх небезпеки свідчать, на жаль, і кілька трагічних випадків. Серед загиблих були й діти.

За словами начальника інженерної служби Повітряного командування "Південь" підполковника Ігоря Білоуса, рішення про очищення території полігона від вибухонебезпечних предметів було прийнято одразу після його розформування. Спочатку військовим саперам доводилось нелегко. Авіабомби знаходили на поверхні, на узбіччі доріг, у воді, що проступала на дні воронок від вибухів. Працювали групи розмінування з Миколаєва і Херсона. Для прикладу – в 2004 році було виявлено та знешкоджено 518 авіабомб і 22 артилерійські снаряди часів Великої Вітчизняної війни, у 2006 і 2007 роках – 151 і 189 вибухонебезпечних предметів відповідно.

Умови роботи саперів важко назвати комфортними. Улітку температура повітря і піску часто сягала пустельних позначок. Траплялось, бомби на поверхні вибухали від спеки самі по собі. Часто не вистачало пального – доводилось долати в день десятки кілометрів по піску, у повному спорядженні, в бронежилетах, з бомбошукачами, які також важать не один кілограм. Але, на погляд офіцера, головним результатом їхньої роботи стало очищення поверхні, робота з місцевим населенням, уникнення трагічних випадків серед особового складу та жителів навколишніх сіл.

Ситуація змінилась у 2007 році. Тоді Президент України ухвалив рішення про перетворення "Олешківських пісків" у національний парк. Для цього необхідно повністю очистити територію авіаполігона "Херсон" від вибухонебезпечних предметів. У зв’язку з цим службою мінної безпеки Центрального управління інженерних військ Головного управління оперативного забезпечення Командування сил підтримки ЗС України було розроблено План очищення від вибухонебезпечних предметів територій колишніх військових полігонів ЗС України у 2008 – 2011 роках.

З метою якомога швидшого та ефективнішого очищення авіаполігонів від вибухонебезпечних предметів протягом минулого року фахівцями Центру розмінування ЗС України, який розташовано на Хмельниччині, було проведено рекогносцировку цих полігонів та прийнято рішення на виконання поетапних завдань з розмінування.

Зокрема, на базі Центру розмінування ЗС України створено спеціальні загони розмінування із власною організаційно-штатною структурою відповідно до специфіки завдань на кожному із полігонів, в тому числі і в "Олешківських пісках". До розмінування додатково залучено воїнів-саперів частин інженерних військ Сухопутних військ, Повітряних Сил, Військово-Морських Сил та Командування сил підтримки ЗС України. Завдяки виділеним з державного бюджету коштам вдалось активізувати роботу з виявлення та знешкодження ВНП, розв’язати низку проблем із забезпеченням пальним, обладнанням тощо.  Наприкінці весни цього року на авіаційному полігоні "Херсон" розпочав роботу 3-й загін розмінування під командуванням заступника командира центру розмінування підполковника В’ячеслава Журби. У підрозділі зібрано саперів – офіцерів та контрактників – з кількох військових частин півдня та сходу України. Чимало з них уже мають досвід реальних розмінувань. Окремі представники загону вже не вперше виконують подібні завдання на цьому полігоні. Старожилами "Херсону" по праву можуть себе вважати группа розмінування майора Андрія Василюка, командир відділення розмінування сержант Олег Боднар, сапер старший солдат Анатолій Грабовський та інші. Є у складі загону і особливий підлеглий – загальна улюблениця собака мінно-розшукової служби Річі. Як розповів інструктор відділення вожатих собак старший солдат Сергій Грушецький, у цієї німецької вівчарки уже є досвід пошуку мін у Південному Лівані і кілька виявлених боєприпасів на території України. Наразі робота Річі на полігоні ускладнена великою кількістю залишків тротилу в піску в центрі мішені. Але як тільки роботи з розмінування перемістяться на окраїни, собака зможе посперечатися з найсучаснішими приладами.

До речі, на озброєнні саперів – як старі, але перевірені часом бомбошукачі "ОГФ-Л", вироблені ще у НДР, так і сучасні "ГАРЕТ" і "ВАЛОН". Ефективність їх застосування залежить не лише від точності електронної начинки, а й від досвіду та навичок оператора.

Особливість роботи загону, на відміну від попередників, полягає у повній  зачистці місцевості і відновленні її придатності до створення національного парку та проведення туристичних маршрутів. Водночас це ускладнює і сповільнює роботу військових саперів. Адже глибина залягання авіабомб часто сягає п’яти і більше метрів, а ґрунтові води настільки близько підступають до поверхні, що у низинах та воронках утворюються озерця і болотця.

Роботу з повного очищення полігона від вибухонебезпечних предметів розпочали, згідно з планом, з центральної мішені. Кожній групі, а їх у складі загону сім, виділена своя ділянка. В день група обстежує, в середньому, до 1000 квадратних метрів – швидкість проходження залежить від рельєфу місцевості та рослинності на ній.

На момент приїзду нашого кореспондента особовий склад загону завершував свою роботу в "Олешківських пісках" і готувався до чергової ротації. Два місяці спеки, втоми і щоденного "спілкування" з вибухівкою даються взнаки. Без належного та прискіпливого контролю з боку командирів ймовірність надзвичайних випадків різко зростає. І хоча кожен усвідомлює особисту відповідальність за своє життя та безпеку товаришів, права на помилку не має ніхто. Після проведення ротації "у бій" із прихованою небезпекою вступлять свіжі сили. Всього необхідно перевірити на наявність вибухонебезпечних предметів 19 тисяч гектарів. На перший погляд, темпи досить низькі. Це пов’язано з високою концентрацією ВНП в районі мішеней. На більш віддалених ділянках робота просуватиметься значно швидше.

Результатом двомісячної роботи цього складу загону стала зачистка 21 гектара полігона і понад 240 виявлених та знешкоджених вибухонебезпечних предметів, зокрема близько сотні авіабомб. Високий професіоналізм та глибокі знання своєї справи виявили групи розмінування під керівництвом майора Олександра Лісового, майора Андрія Василюка, капітана Володимира Сушка. Загалом необхідно зазначити, що весь особовий склад виконав свою роботу на "відмінно".

Чого не скажеш про інших "саперів". Велика кількість смертельного металу в пісках стала чудовою приманкою для багатьох любителів легкої наживи – здебільшого представників місцевого населення. Відомі випадки, коли вибухонебезпечні предмети виносились за територію полігона і потрапляли у пункти прийому брухту чи просто зберігались у помешканнях. Внаслідок проведеної військовими роз’яснювальної роботи та співпраці з місцевими органами влади сьогодні змінилась і поведінка мисливців за металом. Свої небезпечні знахідки вони залишають на місці та позначають їх помітними знаками. Але це не зменшує кількість сторонніх осіб на полігоні і не знижує ризику нещасних випадків.

З другого боку, "Олешківські піски" стали заручниками своєї унікальності. Кількість бажаючих познайомитись з цим дивом природи невпинно зростає. У пошуках нових вражень туристи-аматори не звертають уваги чи просто ігнорують численні попередження про небезпеку, що причаїлася в барханах української пустелі. На погляд військових інженерів, про організацію сьогодні туристичних екскурсій на територію колишнього авіаполігона не може бути мови.

Газета "Народна Армія" 2008.08.01