04/08/2008
0
Набор слов, вынесенных в заголовок, выстраивается в логическую цепочку и вызывает ощущение «дежавю». Все это уже было и не раз. Были желающие обвинить лесников в катастрофических паводках. Были и многочисленные статьи ученых, заключения правительственных комиссий и зарубежных экспертов, которые доказывали отсутствия связи между рубкой леса и наводнениями.
Новая волна обвинений в адрес лесников была предсказуема. Однако пока, она выглядит значительной меньшей по масштабу и, я бы сказал, качеству, чем после паводков 1998 и 2001 года. Толи народ поумнел? Толи основная масса любителей по-пиарится на фоне стихийного бедствия не желает прерывать заслуженный отдых?
Тем не менее, я рекомендую, всем, интересующимся проблемой «лес-вода паводки», перечитать давно опубликованные статьи Романа Олейника, который знает проблему не понаслышке. Он всю жизнь проработал в горных лесах, долгие годы был заместителем директора института горного лесоводства, а сейчас является заместителем начальника управления лесного и охотничьего хозяйства Ивано-Франковской области.
Ниже приведены выдержки из его статей с моими комментариями, а также ссылки на их полные тексты, которые доступны как на украинском, так и на русском языках.
М.Попков
МОРАТОРІЙ НА ЗДОРОВИЙ ГЛУЗД або ЗАПОВІДАННЯ ЗЛИДНІВ?
Автор: Роман ОЛІЙНИК
http://www.dt.ua/3000/3100/28447/
№ 37 (310) 23 — 29 вересня 2000
Проблеми лісового господарства й лісокористування постійно висвітлюють різноманітні українські видання. Особливо загострювалася полеміка навколо питань лісу протягом останнього десятиліття двічі: у період ухвалення «Лісового кодексу» й реформування, що збігся із ним у часі, комплексних лісопереробних підприємств Карпат, а також після катастрофічної повені в Закарпатській області. У першому випадку дискусія точилася навколо проблем збільшення в 2—3 рази обсягів заготівлі деревини, підвищення дохідності лісового господарства (див. «ЗН» від 14 і 28 вересня 1996 р.). У другому — мусувалося питання «надмірного лісокористування», «катастрофічних перерубів останніх десятиліть» (див. «ЗН» від 6 травня 2000 р.). Саме стаття «Обкрадені гори», а також недавно ухвалений Верховною Радою Закон України «Про мораторій на ведення суцільних рубок на гірських схилах у смереково-букових лісах Карпатського регіону» викликали такі думки.
«Хвилі й піна»
За даними журналістських опитувань, повінь у Закарпатській області визнано головною подією 1998 року. Тож не дивно, що причини її виникнення, пошук винних, з’ясування ролі лісу досі обговорюються в пресі. Перша (після повені) «інформаційна хвиля» рясніла звинуваченнями на кшталт: «безвідповідальне варварське ставлення до природи призвело до трагедії», «методичне знищення лісів і рослинного покрову зумовило повінь», «останніми роками карпатський ліс вирубують не там, не так і йде не туди», «із густого пралісу на схилах гір залишилися в кращому випадку поодинокі стовбури, кинуті варварами випадково…» Подібні заяви привели частину наших співвітчизників до висновку: «Повінь у Закарпатті сталася тому, що там вирубують багато лісу, продаючи за кордон деревину».
Подолати це хибне переконання дуже важко. Мало кого цікавлять висновки експертів Національної академії наук, інших компетентних комісій, котрі серед семи головних антропогенних чинників повені недоліки лісового господарства поставили на останнє місце. Мало хто вникає в розрахунки, наведені лісовими гідрологами, де наочно доводиться, що близько 200 мм опадів, що випали за дуже короткий час на осінні ліси, були приречені потрапити в річки, руйнуючи на шляху миршаві мости, старі підпірні стінки, дороги, а часом і будинки, побудовані без захисту просто біля річки.
Для фахівців є очевидним той факт, що в останні десятиліття вирубки в областях регіону зменшилися вдвічі-втричі. Приміром, у Закарпатській області обсяги рубок із 1956 року до останнього часу скоротилися всемеро. При цьому за останні шість років розрахункова лісосіка (тобто те, що доцільно вирубувати за сучасними науковими обґрунтуваннями) недовикористовується на 30—40% щорічно. Зумовлено це економічними чинниками, дефіцитом техніки, запасних частин, пального, відсутністю лісових доріг. Через це лісозаготівлі зосередились у зручніших для лісового транспорту, ближчих до доріг і населених пунктів місцях. На віддалених і важкодоступних ділянках призначений для вирубування ліс часто залишається на корені. У лісах, що межують із селами (найчастіше це т.зв. колгоспні ліси), почастішали випадки і збільшилися обсяги самовільних вирубок, тобто злодійства. Через жалюгідний стан місцевої деревообробної промисловості значна частина круглого лісу експортується. Оскільки обсяги залізничних перевезень за останнє десятиліття помітно скоротилися, то транспортовані у відкритих вагонах колоди ще більше зміцнюють обивательську думку про «вирубування карпатських лісів». За думкою народу пильно стежать політики, значна частина яких зосереджена у Верховній Раді. Тож у передвиборну пору 1999 року з’явився проект закону, що ставить за мету «захистити ліси Карпат».
У деяких випадках нагромадження великих запасів спілого лісу на крутих схилах призводить до виникнення зсувів. Показовий приклад — гідрологічний стаціонар «Свалява», де Інститут гірського лісівництва протягом 40 років проводить щоденні спостереження за складовими водного балансу в букових лісах. Один із трьох водозборів стаціонару, вкритий буковими лісами 100-річного віку, був контрольним. На ньому останні 40 років не вели ніяких вирубок. На двох інших водозборах вивчали вплив різних вирубок на складові стоку води. Букове насадження на контрольному водозборі досягло 150-річного віку. Минулої зими на цій, по суті, заповідній ділянці сталася катастрофа: перезволожений внаслідок перекритого водотоку виваленими деревами, грунт схилу перекрив водотік. Грязеселевий потік і зсув цілком зруйнували гідрологічний пост. На сусідніх водозборах, де росте молодий буковий ліс, таких катаклізмів немає.
Комментарии. И на это раз, от паводка пострадали наиболее лесистые районы. К примеру, среди лесхозов Ивано-Франковской области, наибольшие убытки понесли Верховинский и Гринявский, которые, в связи принятием закона „Про мораторій на ведення суцільних рубок на гірських схилах у смереково-букових лісах Карпатського регіону”, еще в 2000 году уменьшили объем главного пользования 70%.
Кстати, если судить по предварительной оценке общих убытков, наиболее пострадали не лесхозы, а карпатские заповедники и национальные парки, – НПП Гуцульщина, (9.1 млн.грн), Карпатский НПП (8.5), НПП Вижницкий (7.993), Карпатский биосферный заповедник(4.3). О какой связи «наводнение – рубка леса» можно говорить опираясь на эти факты? (http://www.menr.gov.ua/cgi-bin/go?node=2749)
Лес – не дамба, задержать 350-400 мм ливневых осадков, выпавших за короткий отрезок времени он не в состоянии.
КОЛИ ЗА ДЕРЕВАМИ ЛІСУ НЕ ВИДНО
Автор: Роман ОЛІЙНИК (кандидат сільськогосподарських наук (Український НДІ гірського лісівництва ім. П.Пастернака))
http://www.dt.ua/3000/3320/32126/
№ 35 (359) 8 — 14 вересня 2001
Впевненість більшої частини наших співвітчизників у тому, що надмірні рубки лісу в Карпатах обумовили повені, селі, зсуви, а можливо, і смерчі останніх років, стала вже чимось на кшталт розмов про повернення золота Полуботка, а згодом — мільйонів Лазаренка. Чергова (хоч як це зловісно звучить) повінь на Закарпатті збільшила до розмірів цунамі пінну хвилю публікацій і репортажів великих «знавців» та «любителів» лісу (за фахом зазвичай ботаніків, будівельників або хіміків). Вони, плутаючись у термінах і цифрах, без натяку на коректність чи толерантність одностайно звинувачують тих, хто веде лісове господарство і керує ним, у «варварських, хижацьких рубках», у «грубих злочинних порушеннях «Правил…», «приховуванні правди» та інших смертельних гріхах. Пишуть усі, забуваючи застереження Козьми Пруткова: «Вправи кращого із танцмейстерів у хімії недоречні, поради досвідченого астронома в танцях дурні».
Серед «знавців» найбільше журналістів-«очевидців», котрі за кілька днів перебування на затопленій Притисянській низовині наслухались оповідей «про довгий і товстий шмат ковбаси» в руках гірських лісників, зароблений на крадіжках лісу, і охоче їх тиражують. Лісові теми стали настільки популярними, що студенти журфаків навіть готують конкурсні роботи про крадіжки лісу, так само, як у 80-ті на випускних і вступних екзаменах писали твори про сільського реформатора Давида Мотузку. Квінтесенцією журналістських вправлянь може служити фраза з однієї газетної публікації: «Всі діти народжуються милими і чистими істотами, такими собі ісусиками, а лише потім стають учителями, лікарями, президентами, бандитами, злодіями і лісниками». Коментувати — зайве.
Часто науковці, які ходять до лісу по гриби або ж збирати для гербаріїв рослини, вважають себе фахівцями лісового господарства. Серед «любителів» переважають поважного віку професори з різних галузей, які, здається, монополізували право (і, напевне, способи) любити природу. Рубання лісу для них — синонім знищення лісів. Не можуть вони (чи не хочуть) збагнути, що лісозаготівлі в горах істотно відрізняються від роботи на клумбі. Вони найчастіше пишуть статті із тріскучих «секондхендівських» фраз. Мені ці люди дуже скидаються на професійних «любителів України», які з англійським або іншим прононсом вчать нас, тих, хто тут народився і живе, не прагнучи виїхати, як треба любити і шанувати батьківщину.
У моєму комп’ютері зберігаються інтерв’ю народних депутатів, місцевих прокурорів, партійних функціонерів, колишніх та новопризначених міністрів і навіть одного (всім відомого по пальцях, точніше — розпальцівках) олігарха — і все про поганих лісників. Кажуть, немає такого виродка, який не знайшов би собі пари, і немає такої нісенітниці, яка не знайшла б собі підходящого читача. З цим можна було б змиритися, але дев’ятий вал словесної нісенітниці про ліс може обернутися дуже тяжкими наслідками для лісу.
…
Зі службових обов’язків ми обстежували практично всі прояви стихії в лісах регіону: повені, зсуви і селі на Закарпатті; обвальний зсув у с.Костинці Чернівецької області; буревії на Тернопільщині; льодолом у лісах півдня України. Величезні збитки, людське горе стоять перед очима. Тому, сподіваюсь, читачі «ДТ» не сприймуть цю статтю як спробу відстоювання «цехових» інтересів. Переконаний, честь жодного «мундира» не йде в порівняння із жертвами і збитками від тиражування неправди.
Давайте наочно і примітивно змоделюємо водорегулюючу роль лісу. Найчастіше ліс порівнюють з губкою, яка вбирає воду. Уявіть невеличку, однометрової висоти, бетонну гірку, вкриту зволоженими буроземом (ґрунт) і тонким (приблизно 2 мм) шаром поролону. Якщо ми повільно виллємо на гірку один літр води, то, напевно, губка та грунт її всмокчуть і вода повільно стече вниз. А якщо вилити відро або два? Чи значною буде роль губки?
В описах водорегулюючої ролі лісу під час останніх повеней на Закарпатті поширюються надто вульгарні екологічні підходи. Використовуються середньозважені (за рік) показники, які некоректно переносяться на конкретні сезонні умови та обставини. Дивно читати про «500—600 літрів води, які могло випити кожне зрубане дерево» (йдеться про транспірацію, якої зовсім немає в холодні пори року), про «20—25 % води, яка під час опадів залишається у кронах дерев» (якби так було насправді, то під час останньої повені у кронах дерев висіло б близько 400 мільйонів тонн води, що знищило б ліс ущент), про «лісову підстилку, яка, мов гігантська губка, вбирає всю вологу» (під час останньої повені в горах лежав сніг, а дощ падав на промочену попередніми опадами замерзлу підстилку і грунт). Або таке: «Тисячі років під час дощів ґрунти в лісах були мокрі, а зсувів не траплялося». А як, даруйте, бути з усім гірським мікрорельєфом? Та й внаслідок чого утворилось озеро Синевір за тисячі років до утворення «Держкомлісгоспу»? (Цитати взято зі статей проф. В. Комендара у періодиці).
Новопризначений міністр екології та природних ресурсів озвучив нещодавно свою версію повеней. Крім хижацької вирубки лісів, виявляється, «збільшилась швидкість течії через випрямлення русел маленьких річок внаслідок лісосплаву і вільної їзди тракторів та бульдозерів». Боюся, шановний Сергію Івановичу, що все так, але… з точністю до навпаки. Останні плотогони на карпатських ріках пропливли десь у 1967 році. До речі, сплав передбачав влаштування озер, т.зв. кляузурів, і облаштування берегів сплавних рік, що мало якраз позитивне протипаводкове значення. А ті, хто буває в горах, знають, чи можна спрямити русла потоків, якщо не прокладати тунелів.
Остання повінь ще більше переконала спеціалістів у тому, що заселення гірських територій людьми потребує відповідної гідротехнічної інфраструктури і адекватного господарювання. Ми вже писали про зсуви ґрунту, які може прискорювати або провокувати старий за віком великий ліс. Нинішнього року ми в багатьох місцях бачили підтвердження цього. Негативну роль під час повені великомірні дерева відіграють на так званих підрізаних рікою прируслових схилах. Підмиті дерева падають у річку, що спричиняє затори, обмивання і руйнування мостів та берегів.
Вихід очевидний — міняти систему господарювання, формувати і вирощувати на зсувонебезпечних та берегозахисних ділянках «легший» і молодший ліс. Але чи дадуть «знавці» і «любителі» лісу запровадити зміни?
На жаль, ніхто не пише, що прояви повені, а відповідно і збитки від неї, в лісах Закарпаття рангуються таким чином: найбільші — в лісах І групи, які виведені з користування, менші — в експлуатаційних лісах і ще менші в колишніх колгоспних перелісках. Зовсім табу — прояви повені на заповідних територіях. З цього приводу скажу лише одне — в Карпатському біосферному заповіднику, в заповідній зоні, де ліс не рубали протягом п’ятдесяти останніх років, водою зруйновано навіть лісовий кордон, будинок, який служив пропускним пунктом на Говерлу…
Нещодавно катастрофічна повінь охопила значну частину сусідньої Польщі. Масштаби стихії перевершили закарпатські, загинуло понад п’ятдесят людей. Але чи пишуть поляки про вину лісників і чи здогадуються, що розмови про природні чинники повені — «шкідливі» й «ненаукові»?
Комментарии. Соседние с нами Румыния, Польша, Чехия, Венгрия и Германия – «плавают» регулярно и никто не обвиняет в этом лесников. Просто они укрепляют водозащитные сооружения. Паводки этого года в Китае и США по масштабам в сотни раз разрушительней, чем паводок в Карпатах, но и там никто не ищет виноватых в Лесной службе США.
Кстати, Китай уже 10 лет назад объявил мораторий на вырубку лесов и ежегодно создает по 5-6 млн.га новых посадок. Ну и что? Ему это помогло?
ЛІСОВА ПОЛІТИКА: ТЕМРЯВА ПЕРЕД СВІТАНКОМ?
Автор: Роман ОЛІЙНИК (інженер лісового господарства, кандидат сільськогосподарських наук)
http://www.dt.ua/3000/3320/45397/
ДТ № 4 (479) 31 січня — 6 лютого 2004
У Карпатах не стало вдесятеро більше лісових доріг із твердим покриттям, не з’явилися кошти на дорогі канатні системи. Однак недосконалість цілого ряду положень закону відчутна реально: сотні гектарів насаджень, де було проведено перші прийоми поступових рубок і сформувався чудовий підріст, залишені без заключної рубки. Стало відчутно важче підібрати лісосічний фонд через надмірне обмеження площі лісосік. Додалось усіляких перевірок виконання закону та різної паперової звітності. Автори Закону «Про мораторій» основну його мету вбачали в запобіганні повеням. У цьому контексті наведу тільки одну коротку цитату: «…Неможливо виявити жодного впливу лісу на утворення стоку, коли відбулося насичення ґрунтів (вологою) протягом тривалих гроз». Цей висновок зробили швейцарські лісівники-гідрологи на основі 100-річних спостережень на стаціонарах, де ліс займає 35 і 100% площі водозбору.
…
Можна з великою впевненістю зробити ще одне передбачення. Мережа доріг, що значною мірою втрачена і втрачається щороку у віддалених високогірних, в основному смерекових лісах, обумовить неможливість своєчасної ліквідації наслідків будь-яких стихійних лих.
…
Комментарий.
1. Полный текст тезисов на которые ссылается Роман Олейник, мы получили от него в сканированном виде и разместим сегодня на нашем сайте.
2. Справедливости ради надо подчеркнуть то, что в 2007 году, государство впервые выделило целевые средства на строительство лесных дорог и решение проблемы сдвинулось с мертвой точки. В частности, в Ивано-Франковской области построено 200 км хороших лесных дорог. Эту работу необходимо продолжать и расширять паралельно, с ликвидацией последствий паводков. Логика здесь простая:
Лес – это государственное имущество.
Собственник всегда заинтересован в увеличении стоимости своего имущества
Лес в котором есть дороги, на порядок дороже, чем тот же лес без дорогМ.Попков
