31/08/2022
0Унікальні екосистеми Херсонщини потребують захисту.
Раз на сім років великі рівнинні ділянки наповнюються водою і перетворюються на озеро. Через пів року вода висихає, що аж тріскаються ґрунти. Дехто з учених називає такі природні ділянки саванами.
Щоб їх побачити, не обов’язково їхати до Африки. Ці унікальні природні ділянки – поди – розташовані на Херсонщині, частково у Миколаївській та Запорізькій областях. Один із найбільших подів розташований на території біосферного заповідника «Асканія-Нова». Саме тут проходить улюблене серед українських та закордонних туристів ретросафарі: екскурсія у світ дикої природи, коли зебру чи коней Пржевальського можна побачити на безпечній для тварин і людей відстані.
Зараз це тимчасово окупована територія. Зв’язку з працівниками заповідника майже нема. Хоча саме його науковці досить довго вивчали існування подів. Спільно з колегами з інших міст херсонські вчені готували обґрунтування, чому поди треба взяти під міжнародну охорону. Так, три роки тому поди були включені до переліку екосистем європейського значення (Резолюція № 4 Бернської конвенції). Унікальність подів у тому, що таких природних систем на захід від України більше ніде немає.
– Херсонщину можна по праву називати краєм кавунів, помідорів і подів. Це унікальні екосистеми степових ландшафтів зі своєрідними гідрологічним режимом, ґрунтами і рослинним покривом. Періодично вони заповнюються водою, на кілька місяців перетворюються на озера серед сухого степу, – розповідає член правління Української природоохоронної групи, завідувач кафедри ботаніки Херсонського державного університету, доктор біологічних наук, професор Іван Мойсієнко (дізнатись про поди можна було під час онлайн-лекції вченого, зробивши благодійний внесок, кошти ідуть на підтримку природоохоронців, які воюють у ЗСУ).
Озеро чи степ?
Науковець зазначив, що розміри найбільшого поду – 16 на 9 км та завглибшки 15 м. У нього впадає балка завдовжки 65 км. Якщо будемо їхати повз, подумаємо, що це просто сінокіс. Зазвичай поди – це округлі або витягнутої форми ділянки, розташовані паралельно до Дніпра, які мають свою балкову систему – лощини. У них ростуть рослини, які одночасно можуть жити в сухих та вологих екосистемах. Це практично єдині природні комплекси, які збереглися на вододілах. Такі залишки природної рослинності можна зустріти вздовж доріг та каналів, на курганах і цвинтарях.
Затоплюються поди талими або дощовими водами. Відбувається це не регулярно: раз на 7 або 10 років. Останнє затоплення подів було чотири роки тому. Ідеальні для цього умови – мерзлий ґрунт, багато снігу та різке потепління, тоді максимальна кількість води стікає у під.
– Зараз затоплень стається менше, тому що через розорювання степів навколо подів до них потрапляє мало води. Ще сотню років тому затоплення були частішими і масштабнішими. Бувало, що вода трималась до літа, а як випадали дощі, то трималась і до наступного року. Коли утворюються ці ставки – це суперзнахідка для степових тварин. Біля подів збираються великі колонії тварин, часто це десятки тисяч особин птахів. Тому подові екосистеми важливі для збереження рослинного та тваринного світу, – наголошує Іван Мойсієнко.
Оскільки поди розташовані у степу, навколо них росте типова степова рослинність, а на схилах – лучна. Коли під заливається, степові види гинуть, починають квітнути вологолюбні. Ростуть тут і червонокнижні рослини, наприклад, тюльпан і залізняк скіфські, цибуля Регеля, пирій та волошка подові. Лише на херсонських подах можна зустріти конюшину гірську та волошку волосистоголову. Їх взято під охорону на території Асканії-Нови.
Що загрожує подам?
– Чому зараз звертають увагу на поди? Бо вперше в історії природоохоронної справи ці екосистеми були додані до переліку природоохоронних систем європейського значення – і включені до Бернської конвенції. Однак, досі біологи мало знають про структуру та функціонування цих екосистем. А охорону подів слід визнати незадовільною. Нині охороняється лише один під, який входить до Асканії-Нови, – пояснює Іван Мойсієнко.
Збереженню подів заважає надмірний випас, пожежі, замулення днища, забруднення хімікатами з прилеглих сільськогосподарських територій. Найбільшою бідою вчений вважає розорювання. Переорані степи та балки навколо подів – це перепона для води. Навіть лісосмуги не пускають воду в поди.
– Поди частково захищаються самі. Пам’ятаю, один із подів інвестор засіяв кукурудзою. Оглядали його через пів року після розорювання, то жодних слідів сільськогосподарської діяльності не було. Тобто фермер може витратити купу грошей на насіння, добрива, а тут природа робить свою справу – затоплює, і таким чином поди себе захищають своїм режимом, – зазначає еколог.
Однак сподіватись на саморегуляцію у природі не варто. Вчені вважають, що для надійнішого захисту потрібно присвоювати цим ділянкам природоохоронний статус.
