Андріївське – нині єдине діюче лісництво ДП «Ізюмське лісове господарство».
Решта лісництв цього лісгоспу, що на Харківщині, в окупації. Але й Андріївське – на лінії фронту. Однак, ізюмці під постійними обстрілами рятують рідні угіддя.
– До повномасштабного вторгнення я працював інженером з охорони і захисту лісу нашого державного підприємства, тож дуже добре знав лісництво і працівників. Але то був інший час, – згадує лісничий Андріївського лісництва ДП «Ізюмське лісове господарство» Віталій Шевченко. – 24 лютого у мене почалось так само, як й у сотень тисяч українців. Обстріли, бомбардування, вибухи. А вже 25 лютого російські танкові колони були у наших краях. Так розпочалась окупація й оборона нашого краю.
Відразу – пограбування, мародерства майна мирного населення. Розграбували приміщення лісгоспу та всю наявну там техніку. В багатьох селах загарбники викидали місцевих мешканців із хат та заселялися туди або виганяли людей з їхнього житла до сараїв та хлівів. Ховались у людських домогосподарствах, прикриваючись людьми наче «живим щитом» від ударів української артилерії й авіації. В окупованих селах та містах така ж ситуація й досі.
А мені з дружиною вдалося-таки всіма правдами й неправдами, витративши неймовірні зусилля, виїхати через тимчасово окуповану територію й лінію фронту «зеленим коридором». І я щиро вдячний черкаським лісівникам за надану допомогу, житло. Це дало нам змогу прожити певний час, а коли почалося відновлення роботи нашого держлісгоспу, я повернувся на Харківщину. Так і почав працювати у цьому лісництві.
– Пане Віталію, як нині працює прифронтове лісництво?
– Наше лісництво займає площу у 4,9 тисячі гектарів. Було вкрите сосновими та мішаними лісами віком від 1 до 120 років. Нині наше лісництво – єдине діюче з усіх п’ятнадцяти лісництв лісгоспу. Зараз у лісництві разом зі мною працюють помічник лісничого Влада Поступна, двоє майстрів лісу – Юрій Доценко, Роман Федота та четверо працівників державної лісової охорони.
Колектив зовсім маленький, але злагоджений та бойовий. Ми відремонтували пожежний автомобіль, є у нас трактор, кілька патрульних автомобілів. Так і працюємо. Звісно, під постійними обстрілами про будь-яку комерційну або лісокультурну діяльність й мови не може йти. Жодних лісокультурних кампаній ми не проводили. Чи будуть восени – невідомо.
Наші основні завдання зараз – порятунок лісів від пожеж та інших надзвичайних ситуацій, допомога українським воїнам-захисникам та місцевому населенню.
– Лісництво допомагає Збройним Силам України, цивільному населенню?
– Головне завдання – заготівля дров, лісоматеріалів для потреб наших захисників. Загалом, ми підготували бійцям уже значну кількість кубометрів деревини. У гарячий час хлопці просять допомоги чи не щодня! Скоро осінь, а далі – холодна зима. Тож місцеве населення з прифронтових сіл уже частіше звертається до нас за допомогою у придбанні дров. Тож активно працюємо у цьому напрямку. Загалом, у зоні діяльності нашого лісництва розташована одна громада.
– Ізюмщина потерпає від постійних обстрілів. Як працювати лісівникам у таких умовах?
– «Гради», артснаряди, ракети, раніше міни та часто ще й авіабомби. Все це рясним залізним дощем цілодобово падає на наші голови. Тисячі гектарів лісу знищено та пошкоджено. Є ділянки, де просто неможливо й кроку ступити – все засіяно боєприпасами та їхніми уламками. Серце кров’ю обливається, коли бачиш ці скалічені дерева, які раділи сонцю.
– Пане Віталію, як у воєнний час боротись із лісовими пожежами?
– Найбільший розпал лісових пожеж був у квітні-липні. Більш за все горіла окупована територія, де знищено близько тисячі гектарів цінного соснового лісу. Буяла й верхова пожежа. А ми лише спостерігали за цією бідою і плакали скупими чоловічими слізьми. Бо нічого не могли вдіяти.
Ситуація у нас хоч і дуже важка, але контрольована. Так, після кожного обстрілу доводиться виїжджати до лісу і гасити, аби навіть маленьке займання від іскри чи спалаху пороху не перетворилось у величезну верхову пожежу. Бо ж це легкозаймисті соснові угіддя. Загалом, за цей час у нас було вже десять пожеж різної тривалості та площі. Але спільно з місцевими рятувальниками ДСНС ми ліквідували їх відносно оперативно та з найменш можливими збитками для навколишнього природного середовища.
По можливості, за погодженням із військовими, ми влаштовуємо мінералізовані смуги. В цьому році підготували їх тисячу кілометрів. А ще зараз землю поливають рясні дощі. Це теж нам на користь.
До повномасштабного вторгнення у лісництві працювала й пожежна вежа, чергові вели відеонагляд. Зараз запустити її знову в роботу неможливо, аби не піддавати зайвому ризику життя й здоров’я наших працівників. Важко пильнувати ліси без технічної допомоги, але працюємо.
– Пане Віталію, очевидно, варто відзначити мужність та відвагу лісівників-вогнеборців та й усього вашого колективу.
– Без перебільшення скажу, що наші лісівники-пожежники справжні Герої. Хлопці виїжджають у бій з вогнем часто під обстрілом. А інколи, обстріли бувають такі, що доводиться сидіти у сховищі. А коли гасиш вогонь ти не знаєш, можливо, десь поруч теж зачаїлись боєприпаси і можуть вибухнути від полум’я та високої температури. Ось у таких екстремальних умовах ми рятуємо ліси Харківщини від війни та окупантів.
Наші герої – пожежники-лісівники – Володимир Неретя та Микола Головенков. Також завжди оперативно допомагають місцеві рятувальники. Буває, що пожежний караул їздить гасити вогонь у населених пунктах на єдиній нашій автівці. Ось так спільно чергуємо й допомагаємо один одному.
– Аби не завершувати розмову на негативній ноті, скажіть, будь ласка, ваші побажання всім колегам-лісівникам, які ведуть нині свою війну за український ліс.
– Головне завдання лісівників України – зберегти та примножити лісові насадження країни. Тому нехай цими серпневими днями до кожної Вашої домівки прилетить Голуб миру з добрими звістками! Бажаємо Україні миру та заслуженої Перемоги!