05/07/2008
0
У Чорному лісі на Прикарпатті горяни збирають гриби на столи президентської резиденції “Синьогора”.Особливо стараються мешканці сіл Глибівка, Розсільна та Дзвиняч Богородчанського району. Ці населені пункти сусідять із відомою Гутою, де розташована відпочинкова резиденція глави держави. Місцеві мешканці розповідають, що Вікторові Андрійовичу дуже смакують лісові дари Карпат. На грибній торговиці, де пропонують гриби для Президента, побувала кореспондент “Газети”.
На імпровізованому ярмарку поблизу відпочинкового комплексу “Лісова казка”, з якого веде дорога на Гуту, стоять кілька літніх людей і двоє дітей. Біля кожного – відерце з грибами та слоїки з ягодами. Про те, хто купує в них дари лісу, розповідають неохоче, але, почувши про Президента, всміхаються і мовлять, що залюбки продали б або й просто віддали йому дари Чорного лісу.
Місцеві згадують, що торік дорогою до “Синьогори” Віктор Андрійович у богородчанців увесь лісовий крам купив. Платив п’ятдесяти- і стогривневими купюрами, навіть “двадцяток” у нього не було. “На те він і керівник держави, щоби гроші мати, – розсудливо кажуть прикарпатські селяни. – Тільки якби ще в простих людей був якийсь заробіток, то ми й для всіх депутатів грибів назбирали б”.
Зараз усі очікують, що перша особа держави знову приїде на Прикарпаття й не омине місцевих грибників. Кажуть, що після Віктора Андрійовича торг іде жваво. Адже чимало високопосадовців, які їдуть сюди відпочити (за звичкою тих часів, коли підлеглі в усьому наслідували начальника або щоб “тримати марку”), також масово купують гриби на торговиці поблизу відпочинкового комплексу “Лісова казка”.
Незважаючи на те, що місце для торгівлі тут зовсім непристосоване (маленькі купки грибів розкладають на газетах, полотні чи поліетиленових пакетиках), покупців тут ніколи не бракує. “Сюди приїздить багато поважних панів, – каже Богдан Покольчишин, завзятий “тихий мисливець” богородчанських лісів, – ось люди й користають із моменту. Буває, що приїздять власники чи представники кафе й ресторанів, тоді все гуртом забирають, але торгуються довго та ціну збивають, отож краще нашим продати. У нас теж ресторанів не бракує”.
Колись грибна богородчанська торговиця була значно більшою. Розповідають, що за день туди приносили не менш ніж сотню відер. Але зараз грибів у лісі поменшало через заїжджих любителів “тихого полювання”. Ось і доводиться селянам іти далеко в гори на тільки їм відомі місця. Дехто за раз приносить із лісу кілька мішків, а інколи можна три дні ходити – і нічого не знайдеш. Негативно впливає на лісовий урожай і посуха. Тому продавці з богородчанської дороги щонеділі моляться в церкві за рясний дощ, і Президента чекають.
На щастя, зараз грибів вистачає. Найбільше можна набрати лисичок і червоняків. За “правдивими” (місцева назва білих грибів) треба добряче находитися, але й продати можна значно дорожче. Якщо маленьке відерце лисичок, як і літр чорниць, коштує 25-30 гривень, то за білі можна отримати й сотню-півтора.
Львівська газета,03 липня, 2008 року, № 93 (401)
Сабіна Рокай, Богородчани
